Рішення № 76182919, 10.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2018

Справа №910/7077/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Князькова В.В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом Дніпропетровського обласного комунального підприємства «Спецавтобаза», м. Дніпро

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», м. Київ

про стягнення 91 617,25 грн., -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне комунальне підприємство «Спецавтобаза» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення 91 617,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за договором оренди №42 нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області від 30.10.2015 в частині сплати орендної плати на суму 91 617,25 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв’язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103047075720 ухвалу про відкриття провадження від 06.06.2018 було вручено відповідачу 11.06.2018.

23.06.2018, тобто у встановлений законом строк, на адресу Господарського суду міста Києва надійшов відзив Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову надав заперечення, посилаючись на необґрунтованість здійснених позивачем розрахунків. Зокрема, за твердженнями відповідача, заборгованість в сумі 69 317,25 грн. станом на 31.12.2017, про яку вказує позивач, виникла за двома договорами: №42 від 30.10.2015 та №7 від 03.03.2009. При цьому, за умовами договору №42 від 30.10.2015, на підставі якого виник даний спір, орендар зобов’язаний сплачувати 30% орендної плати безпосередньо до державного бюджету, а 70% - орендодавцю.

11.07.2018 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив, за змістом якої позивач заперечив проти доводів відповідача щодо укладення двох договорів оренди.

19.07.2018 на адресу Господарського суду міста Києва надійшли письмові заперечення відповідача на відповідь позивача, в яких Приватне акціонерне товариство «Телесистеми України» наголосило на обставинах укладення договору оренди №7 від 03.03.2009, на підтвердження чого суду було надано копію вказаного договору. При цьому, відповідач частково визнав позовні вимоги на суму 70 565,89 грн. та просив відмовити в задоволенні вимог про стягнення 21 051,36 грн.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, у тому числі письмові пояснення учасників справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

30.10.2015 між Дніпропетровським обласним комунальним підприємством «Спецавтобаза» (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» (орендар) укладено договір оренди №42 нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області (далі – Договір №42), згідно з пунктом 1.1 якого з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради від 23.03.2007 №124-7/У та рішення обласної ради від 30.01.2004 №315-13/ХХІУ (зі змінами №201-10/УІ від 27.12.2011) передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно для розміщення антен та телекомунікаційного обладнання.

Відповідно до пункту 2.1 Договору №42 об'єктом оренди є нерухоме майно, частина даху площею 113,04 кв. м., яка орендується на виробничій будівлі виробничого корпусу (літера Б-2) за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Мостова, 3 «а».

У пункті 3.1 Договору №42 сторони погодили, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється згідно з чинним законодавством (розмір якої визначається за результатами конкурсу). Орендна плата за перший місяць оренди згідно з наданою пропозицією становить 3 804,00 грн. (без ПДВ) за базовий місяць.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції у поточному місяці. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (п. п. 3.2, 3.3 Договору №42).

Орендна плата сплачується орендарем, починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні об’єкта оренди орендодавцеві (п. 3.5 Договору №42).

У пункті 3.7 та додатку №1 до Договору №42 сторони встановили наступний порядок сплати орендної плати: орендна плата сплачується до загального фонду обласного бюджету на рахунок Управління державного казначейства у Дніпропетровській області та на рахунок орендодавця у співвідношенні 30% та 70% щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

Строк дії Договору сторонами встановлено з 01.11.2015 до 30.09.2018 (п. 11.1 Договору №42).

Договір підписано представниками орендодавця та орендаря, скріплено печатками юридичних осіб, а також погоджено заступником голови Дніпропетровської обласної ради.

На виконання умов Договору №42 орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування об’єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 01.11.2015.

Спір у даній справі виник у зв’язку із наявністю підстав, на думку позивача, для стягнення з відповідача орендної плати за Договором №42 в сумі 91 617,25 грн. за користування об’єктом оренди у період з 01.08.2017 по 30.04.2018.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір №42 є договором оренди комунального майна, який підпадає під правове регулювання статей 759-786 Цивільного кодексу України, статей 283-287 Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає Договір №42 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму .

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Матеріалами справи (актом приймання-передачі від 01.11.2015) підтверджується факт передачі в оренду позивачем та прийняття відповідачем об’єкту оренди за Договором №42. При цьому, факт користування відповідачем об’єктом оренди у спірний період з серпня 2017 року по квітень 2018 року узгоджується зі строком дії договору, який визначено у пункті 11.1 Договору №42, та не заперечується відповідачем.

Фактично спір між сторонами виник у зв’язку з розбіжностями у розрахунках розміру існуючої заборгованості з орендної плати.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотною умовою договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Як зазначалось судом, у пунктах 3.1-3.3 Договору №42 сторони погодили, що орендна плата за перший місяць оренди згідно з наданою пропозицією становить 3 804,00 грн. (без ПДВ) за базовий місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції у поточному місяці. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Матеріали справи містять копію акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.08.2017 по 31.12.2017, який підписано сторонами та скріплено їх печатками, за змістом якого станом на 31.12.2017 заборгованість відповідача перед позивачем становила 69 317,24 грн.

Відповідач проти стягнення вказаної суми заперечив, посилаючись на те, що заборгованість в розмірі 69 317,24 грн. виникла за двома укладеними між сторонами договорами, а саме: 54 365,89 грн. - за договором №42 від 30.10.2015, а 14 951,35 грн. – за договором №7 від 03.03.2009.

Дослідивши зміст договору №7 від 03.03.2009, копію якого надав відповідач, господарський суд встановив, що за умовами даного договору позивачем було передано відповідачу в оренду той самий об’єкт, що є об'єктом оренди і за договором №42 від 30.10.2015, а саме: частина даху площею 113,04 кв. м., яка орендується на виробничій будівлі виробничого корпусу (літера Б-2) за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Мостова, 3 «а». Строк дії договору №7 від 03.03.2009 становив з 03.03.2009 до 03.03.2010 з можливістю автоматичної пролонгації.

Відтак, зважаючи на укладення між сторонами договору №42 від 30.10.2015 щодо того самого об’єкта оренди, господарський суд дійшов висновку, що договір №7 від 03.03.2009 є таким, що припинив свою дію, а відповідні заперечення відповідача судом до уваги не приймаються.

Також матеріали справи свідчать, що позивачем було нараховано відповідачу орендну плату за Договором №42 за період з січня по квітень 2018 року на загальну суму 24 400,00 грн., з яких:

5 988,41 грн. орендна плата, нарахована за січень 2018 року згідно з актом прийому-передачі наданих послуг №19 від 31.01.2018 та рахунком на оплату №19 від 16.01.2018;

6 078,24 грн. орендна плата, нарахована за лютий 2018 року згідно з актом прийому-передачі наданих послуг №86 від 28.02.2018 та рахунком на оплату №86 від 12.02.2018;

6 132,95 грн. орендна плата, нарахована за березень 2018 року згідно з актом прийому-передачі наданих послуг №142 від 31.03.2018 та рахунком на оплату №142 від 12.03.2018;

6 200,40 грн. орендна плата, нарахована за квітень 2018 року згідно з актом прийому-передачі наданих послуг №204 від 30.04.2018 та рахунком на оплату №204 від 12.04.2018.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Так, Методика розрахунку та порядку використання плати за оренду майна, що належить до спільної власності територіальних громад області, затверджена рішенням Дніпропетровської обласної ради від 30.01.2004 № 315-13/ХХІV (зі змінами та доповненнями), у пункті 16 якої визначено, що у разі якщо орендодавцем майна є комунальне підприємство, установа, заклад орендна плата спрямовується: за нерухоме майно підприємств, установ, закладів: 70 відсотків орендної плати – підприємству, установі, закладу; 30 відсотків – до загального фонду обласного бюджету.

Щодо доводів відповідача про здійснення ним самостійно сплати 30% орендної плати на рахунок державного казначейства господарський суд зазначає, що такі твердження відповідача не ґрунтуються на жодному доказі. Матеріали справи не містять ані відповідних платіжних доручень, ані виписок з банківського рахунку товариства. При цьому, поданий до суду акт звіряння станом на 21.05.2018 не є належним доказом у справі, оскільки складений відповідачем в односторонньому порядку, а іншою стороною акту безпідставно вказано Регіональне відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області, який не є одержувачем орендної плати за Договором №42.

В свою чергу, з рахунків на оплату №19 від 16.01.2018, №86 від 12.02.2018, №142 від 12.03.2018 та №204 від 12.04.2018, виставлених позивачем, вбачається, що орендодавцем правильно визначено цільове призначення платежу (70% - орендодавцю, 30% - обласній раді), а умовами договору не заборонено самостійне здійснення орендодавцем розподілу отриманих грошових коштів згідно з їх цільовим призначенням. Також судом враховано, що згідно з умовами договору саме орендодавець виставляє рахунок на оплату та визначає розмір орендної плати з урахуванням її індексації.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.7 Договору №42 визначено, що орендна плата сплачується щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.7 Договору №42, відповідач повинен був сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним. Отже, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов’язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Згідно з платіжними дорученнями №195 від 09.01.2018 на суму 1 500,00 грн. та №3607 від 02.04.2018 на суму 600,00 грн. відповідачем було частково сплачено орендну плату за спірний період. Однак доказів сплати залишку заборгованості в розмірі 91 617,25 грн. (69 317,24 грн. + 24 400,00 грн. – 1500,00 грн. – 600,00 грн. = 91 617,24 грн.) матеріали справи не містять.

При цьому, позивачем правомірно зараховано вказані платежі в рахунок погашення заборгованості за Договором №42, не зважаючи на вказані відповідачем призначення платежів, оскільки суду не було доведено існування інших чинних договорів, укладених між сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, приймаючи до уваги належне виконання позивачем своїх зобов’язань щодо передачі об’єкту оренди орендарю в користування, та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе обов’язків щодо внесення орендної плати в сумі 91 617,25 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дніпропетровського обласного комунального підприємства «Спецавтобаза» до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення 91 617,25 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 762,00 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Дніпропетровського обласного комунального підприємства «Спецавтобаза» до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення 91 617,25 грн. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 7; ідентифікаційний код 22599262) на користь Дніпропетровського обласного комунального підприємства «Спецавтобаза» (49038, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Мостова, буд. 3; ідентифікаційний код 04011621) заборгованість з орендної плати в розмірі 91 617 (дев’яносто одна тисяча шістсот сімнадцять) грн. 25 коп. та судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 10.08.2018.

Суддя В.В. Князьков