Рішення № 76182585, 27.08.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" серпня 2018 р. Cправа № 902/463/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтранс", м.Чернівці

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод", с.Ялтушків, Барський район, Вінницька область

про стягнення 86 099 грн 53 коп.

За участю секретаря судового засідання Василишена Н.О.

Представники сторін не з'явились.

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Продтранс" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод" про стягнення 86 099 грн 53 коп., з яких: 72 037 грн 80 коп. інфляційних втрат та 14 061 грн 73 коп. - 3% річних у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання за період з 29.07.2016 р. по 04.05.2018 р.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану позовну заяву розподілено до розгляду судді Тісецькому С.С., яким ухвалою від 09.08.2018 р. відкрито провадження у справі № 902/463/18 у порядку спрощеного позовного провадження з призначенням засідання для розгляду справи по суті на 27.08.2018 р.

20.08.2018 р. на підставі заяви судді Тісецького С.С. від 20.08.2018 р. та розпорядження керівника апарату суду від 20.08.2018 у зв'язку з тим, що підстави для проведення автоматизованого розподілу без врахування спеціалізації суддів відпали здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 902/463/18 за результатами якого справу передано на розгляд судді Банаську О.О.

Ухвалою суду від 23.08.2018 р. дану справу прийнято до свого провадження новим складом суду для її подальшого розгляду з урахуванням раніше визначеної дати та місця судового засідання з коригуванням часу судового засідання з огляду на раніше призначені справи, призначивши судове засідання на 27.08.2018 р. (16 год. 00 хв.).

В судове засідання 27.08.2018 р. представники сторін не з'явилися, витребуваних доказів не подали, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином - ухвалою суду, яка надсилалась їм рекомендованою кореспонденцією за адресою, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також на адресу представника позивача.

Факт належного повідомлення позивача підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення № 5800803636669 та № 5800701966184.

Разом з тим адресована відповідачу ухвала від 09.08.2018 р. повернута підприємством зв'язку до суду з відміткою "повертається підприємство закрите", тоді як ухвала від 23.08.2018 р. відділенням зв'язку до суду не повернута.

Зважаючи на викладене, судом при неявці сторін в судове засідання враховується наступне.

Відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали Господарського суду Вінницької області у справі № 902/463/18 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами від 09.0.2018 р. та від 23.08.2018 р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/Review/75767843; http://reyestr.court.gov.ua/Review/76024531).

В свою чергу у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" та справі "Красношапка проти України" зазначено, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ та організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.

Разом з тим ст. 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

В зв'язку з неявкою представників сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання встановленого рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.07.2016 р. у справі № 902/451/16 у зв'язку із чим позивачем заявлено до стягнення з останнього 86 099 грн 53 коп., з яких: 72 037 грн 80 коп. інфляційних втрат та 14 061 грн 73 коп. - 3 % річних

Матеріали справи не містять ні відзиву, ні письмового пояснення з долученням відповідних доказів в яких би відповідач вказав власну процесуальну позицію щодо поданого позову.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 12.07.2016 р. Господарським судом Вінницької області у справі № 902/451/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод" про стягнення 261 500 грн 00 коп. прийнято рішення, яким позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь відповідача 261 500 грн боргу за договорами поворотної фінансової допомоги та 3 922 грн 50 коп. витрат зі сплати судового збору (а.с. 12-14, т. 1).

29.07.2016 р. на виконання вищевказаного рішення суду у справі № 902/451/16 видано наказ (а.с. 15, т. 1).

Таким чином, на момент розгляду даної справи рішення суду у справі № 902/451/16 з огляду на приписи ст. 85 ГПК України (в редакції до 15.12.2017 р.) є таким, що набрало законної сили 29.07.2016 р.

12.08.2016 р. головним державним виконавцем Барського районного відділу державної виконавчої служби винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 51941055 з виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 29.07.2016 р. у справі № 902/451/16 про стягнення 265 422 грн 50 коп. (а.с.16, т. 1).

04.05.2018 р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 29.07.2016 р. у справі № 902/451/16 у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі та сплатою виконавчого збору та витрат виконавчого провадження згідно платіжних доручень від 03.05.2018 р. (а.с. 11, т. 1).

Прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договорами фінансової позики наявність якого підтверджена рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.07.2016 р. у справі № 902/451/16, а також неповернення грошових коштів спрямованих на сплату судового збору слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.07.2016 р. у справі № 902/451/16 стягнуто з відповідача на користь відповідача 261 500 грн боргу за договорами поворотної фінансової допомоги та 3 922 грн 50 коп. витрат зі сплати судового збору.

Вказаним рішенням суду у справі № 902/451/16 встановлено та підтверджено обґрунтованість заявленого позивачем позову про стягнення заборгованості за договорами поворотної фінансової допомоги, в зв'язку з чим дане рішення в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиціальним для розгляду цієї справи, у тому числі й в частині підтвердження наявності заборгованості відповідача за вказаний період, виходячи із якої позивач нараховано 3% річних та інфляційні втрати.

З матеріалів справи слідує, що рішення Господарського суду Вінницької області від 12.07.2016 р. у справі № 902/451/16 відповідачем виконано 03.05.2018 р.

Доказів іншого матеріали справи на момент прийняття даного рішення не містять.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Вказана правова позиція відображена в постановах Верховного Суду України від 14.11.2011 р. у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 р. у справі № 3-142гс11 та від 17.02.2016 р. у справі № 905/3137/14-908/5775/14, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 р. у справі № 910/663/17.

Тобто, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.05.2018 р. у справі № 914/1487/17, від 20.06.2018 р. у справі № 905/2135/17).

Окрім того господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу (п.5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Надаючи юридичну оцінку нарахуванню позивачем інфляційних втрат та 3 % річних на суму 3 922 грн 50 коп. витрат зі сплати судового збору суд також враховує правову позицію викладену у постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 686/21962/15-ц.

У вказаній постанові зазначено, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 р. у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Таким чином за позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 16.05.2018 р. у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01.10.2014 р. у справі № 6-113цс14, за яким відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням та відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у: постанові від 20.01.2016 р. у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); постанові від 02.03.2016 р. у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства.

В той же час, детально досліджуючи наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив наявність помилки при зазначенні періоду нарахування останніх.

Зокрема, позивачем зазначено період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з 29.07.2016 р. по 04.05.2018 р., тоді як враховуючи виконання рішення суду в повному обсязі 03.05.2018 р., що слідує зі змісту постави Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про закінчення виконавчого провадження від 04.05.2018 р. ТОВ "Продтранс" вправі було нараховувати останні за період з 29.07.2016 р. по 02.05.2018 р.

Наведене слідує із п.1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" в якій вказано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Здійснивши за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора обрахунок 3 % річних з урахуванням допущених позивачем посилок судом отримано їх сумі 14 018 грн 10 коп., яка є меншою ніж та, що заявлена позивачем до стягнення (14 061 грн 73 коп.) та є правомірною, такою, що підлягає до стягнення з відповідача, тоді як решта заявлених до стягнення 3 % річних в сумі 43 грн 63 коп. є заявлені безпідставно та задоволенню судом не підлягають.

При перевірці обрахунку інфляційних втрат у правильному періоді судом помилок не виявлено, в зв'язку з чим останні підлягають задоволенню судом у заявленому позивачем розмірі - 72 037 грн 80 коп.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в частині стягнення 3 % річних.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

27.08.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Барський комбікормовий завод", вул.Залізнична, 4, с.Ялтушків, Барський район, Вінницька область, 23021 (ідентифікаційний код - 35599215) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтранс", вул.Заводська, 37-А, м.Чернівці, 58007 (ідентифікаційний код - 33336867) - 14 018 грн 10 коп. - 3 % річних, 72 037 грн 80 коп. - інфляційних втрат та 1 761 грн 10 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У стягненні 43 грн 63 коп. - 3 % річних відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 03 вересня 2018 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул.Заводська, 37-А, м. Чернівці, 58007.

3 - представнику позивача - адвокату Маркідонову О.В. - АДРЕСА_1.

4 - відповідачу - вул. Залізнична, 4, с. Ялтушків, Барський район, Вінницька область, 23021.