Рішення № 76182353, 08.08.2018, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/557/16-ц

Провадження № 2/0182/230/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08.08.2018 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Рунчевої О.В.

секретаря Затуливітер Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Нікополі за цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 01.02.2016 року звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.

30.12.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір № б/н (далі Договір), згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 11000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві.

Одночасно пунктом 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п.1.1.3.1.9 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідно до п. 1.1.2.3 до обов'язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам.

Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг.

У порушення ст.ст. 526,527,530,1054 ЦК України та умов Договору відповідач зобов'язання за вказаним Договором належним чином не виконав.

Станом на 31.12.2015 року заборгованість відповідача за Договором склала 14627 грн. 91 коп., яка складається з наступного:

- 8678,76 грн. - заборгованість за кредитом;

- 4514,49 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 500,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією;

а також штрафи відповідно п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг:

- 250,00 грн. - штраф (фіксована частина).

- 684,66 грн. - штраф (процентна складова).

Тому позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором у розмірі 14627 грн. 91 грн. та понесені ним судові витрати.

07.04.2016 року від ОСОБА_1 на адресу суду надійшли заперечення на позовну заяву (а.с. 28-30), згідно яких просить позов залишити без задоволення, оскільки кредит їй був виданий на строк до 25.09.2008 року, тому позивачем пропущено звернення до суду. Також зазначила, що кредит їй було видано у сумі 500 грн., який вона сплатила у повному обсязі. Крім того, зазначила, що 17.09.2014 року приблизно о 21-00 год. невідома особа шляхом вільного доступу за допомогою «Приват-24» з її кредитної картки «Універсальна» таємно здійснила крадіжку коштів на суму 5000 грн., які їй належали.

07.04.2016 року ОСОБА_1 також надала на адресу суду заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 32).

15.12.2017 року набув чинності Цивільний процесуальний кодекс України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року.

Згідно п.9 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Представник позивача у судове засідання не з'явився у позовній заяві зазначив, що у разі його неявки в судове засідання не заперечує проти розгляду справи у його відсутність (а.с.2 зі звороту).

Від представника відповідача ОСОБА_2 на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, проти задоволення позову заперечує, просить у його задоволенні відмовити.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 (далі Положення № 223), яке діяло на момент виникнення спірних транзакцій, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, не можливо дійти висновку про вину користувача як підставу цивільно-правової відповідальності.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року (справа №6-71цс15), і в силу ст. 214, 360-7 ЦПК Україну він має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 30.12.2007 року, відповідач ОСОБА_1 30.12.2007 року отримала кредит у розмірі 11 000.00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.7).

Згідно повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12.12.2017 року за № 23827, встановлено, що 17.09.2014 року в результаті фармінгу - це процедура прихованого пере направлення жертви на підмінний ІР-адрес. Для цього може застосуватися навігаційна структура, шахрай через Приват 24 перевів грошові кошти на картку. Клієнту було рекомендовано звернутися в правоохоронні органи для подальшого вирішення справи (а.с. 222).

Крім того, судом встановлено, що 18.09.2014 року слідчим слідчого відділу Нікопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області лейтенантом міліції Роше М.І. до ЄРДР за № 12014040340003847 було внесено відомості про кримінальне правопорушення передбачене ст. 185 ч. 1 КК України. 18.09.2014 року було допитано в якості потерпілого ОСОБА_1, яка показала, що в банку «ПриватБанк» на її ім'я від відкрита кредитна картка № НОМЕР_1, якою вона користується тривалий час. 17.09.2014 року приблизно о 21-20 год. на її мобільний телефон прийшло смс-повідомлення з текстом про те, що з кредитної картки зняті грошові кошти у сумі 5000 грн. Вона одразу зателефонувала на гарячу лінію банку та заблокувала карту. При перегляді руху коштів за вказаною карткою було встановлено, що дійсно були перераховані вказані кошти, однак куди саме, не відомо. З її слів, карткою користується лише вона, члени сім'ї пін-коду від неї не знають. 13.05.2015 року кримінальне провадження № 12014040340003847 було закрито, згідно п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. 04.09.2017 року постанову про закриття було скасовано, кримінальне провадження було направлено для подальшого розслідування. Станом на 05.02.2018 року слідчим було винесено клопотання про надання дозволу на тимчасовий доступ до документів, що містять банківську таємницю, та її вилучення в друкованому вигляді про рух коштів на рахунку картки № НОМЕР_1, відкритої на ім'я ОСОБА_1, яке було направлено для погодження до Нікопольської місцевої прокуратури. (а.с. 231, 236).

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч. 4 ст 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, до суду позивачем ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Крім того, представником позивача не надано доказів, які б спростовували посилання ОСОБА_1, що грошові кошти були у неї викрадені невідомою особою, хоча картка фактично знаходилася при ній та вона не розголошувала конфіденційну інформацію третім особам.

За таких обставин, суд вважає, що позивач неправомірно вимагає стягнення коштів з відповідача, оскільки насправді зняття грошових сум не відбулось і відповідач не користувався кредитними коштами, які ПАТ КБ „Приватбанк" намагається з нього стягнути, звернувшись до суду, нарахувавши проценти, пеню, штрафи тощо.

За таких обставин, суд вважає за необхідне в позовних вимогах ПАТ КБ „Приватбанк" до ОСОБА_1 відмовити в зв'язку з безпідставністю.

Вирішуючи заявлену відповідачем заяву про застосування до вимог позивача позовної давності, суд виходить з наступного.

Згідно статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2-4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв'язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

Враховуючи те, що судом відмовлено в позові за безпідставністю позовних вимог, тому відсутні підстави застосування строку позовної давності.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати у справі не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 178, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 207, 251, 253, 256-258, 261, 267, 525, 526, 610-612, 625, 629, 634, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг) до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О. В. Рунчева