Рішення № 76178776, 23.08.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/8774/18

Провадження №: 2/755/4312/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" серпня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді Яровенко Н. О.,

при секретарі Грінкевич А.І.,

за участі сторін:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до договору позики від 12 серпня 2004 року відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі 437 250,00 грн. на строк до 01 жовтня 2005 року. Дніпровським районним судом м. Києва 18 липня 2006 року був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 437 250,00 грн., 850,00 грн. судового збору та 15,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Станом на 24 травня 2018 року вказаний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні у Дніпровському РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві та з відповідача стягнуто 4 438,79 грн., решта грошових коштів (433 661,21 грн.) залишається нестягнутою. Просить стягнути з відповідача на його користь грошові - встановлений індекс інфляції та 3% річних за період з 12 червня 2015 року по 11 червня 2018 року що складає 195 320,91 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 03 липня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

В серпні 2018 року представник відповідача надав відзив на позов з якого вбачається, що позовні вимоги відповідачем не визнаються виходячи з наступного. Так, зазначив, що нарахування індексу інфляції на суму заборгованості розповсюджується тільки на випадки прострочення грошового зобов'язання, а не у випадку невиконання судового рішення. Після винесення рішення суду, яке вступило в законну силу, і видачі судового наказу, правовідносини між кредитором та боржником регулюються Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, наданий розрахунок позивача щодо інфляційних витрат не відповідає загальноприйнятій судовій практиці, вказана грошова сума належними доказами не підтверджена. Крім того, ОСОБА_3 подав до суду скаргу на дії начальника державної виконавчої служби, а тому дана справа не може бути розглянута судом до прийняття рішення по скарзі.

Ухвалою суду від 23 серпня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити, стягнути з ОСОБА_3 на його користь 156 291,42 грн. індексу інфляції на прострочену заборгованість та 39 029,49 грн. 3% річних, а всього 195 320,91 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених у відзиві на позов, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, вислухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

З норм ч. 2 ст. 1047 ЦК України вбачається, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

В судовому засіданні встановлено, що 12 серпня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики відповідально до умов якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 прийняв у власність до підписання цього договору грошові кошти готівкою в сумі 437 250,00 грн. та зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів без виплати процентів не пізніше 01 жовтня 2005 року включно. Вказаний договір позики був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобець П.А. та зареєстровано в реєстрі за № 4771 (а.с. 6).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Дніпровським районним судом м. Києва 18 липня 2006 року був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 437 250,00 грн., 850,00 грн. судового збору та 15,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно повідомлення головного державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Кидонь Є.В. за період з 01 лютого 2018 року по 31 березня 2018 року із заробітної плати ОСОБА_3 (ТОВ «Де Ново») перераховано та відраховано на користь ОСОБА_1 4 438,79 грн., станом на 24 травня 2018 року нестягнута сума по даному виконавчому провадженні становить 433 661,21 грн. (а.с. 9).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Оскільки між сторонами виникло грошове зобов'язання на підставі судового рішення, то його невиконання зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1946 цс 15.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати в розмірі 1 953,21 грн., що були сплачені ним при подачі позову до суду.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 525-527, 612, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, 1-13, 76- 83, 141, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (02139, АДРЕСА_1, РНОКППНОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (02140, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) 156291 грн. 42 коп. індекс інфляції на прострочену заборгованість, 39029 грн. 49 коп. - 3 % річних, а всього 195320 грн. 91 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 (02139, АДРЕСА_1, РНОКППНОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (02140, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) 1953 грн. 21 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 23 серпня 2018 року.

Суддя Н.О.Яровенко