Ухвала суду № 76176525, 29.08.2018, Лановецький районний суд Тернопільської області

Справа № 602/118/18

Провадження № 2-з/602/3/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" серпня 2018 р. Лановецький районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого Радосюка А. В.

при секретарі Яблонська М. М.,

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» про забезпечення позову у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

В провадженні Лановецького районного суду Тернопільської області знаходиться цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача в його користь заборгованість по кредитному договорі №444 від 20 липня 2007 року, а саме: 56139,87 доларів США заборгованості по основному боргу та 650244,16 гривень пені, а також понесені ним судові витрати.

28 серпня 2018 року позивачем по даній справі подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та все нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_1 в межах заборгованості за Кредитним договором №444 від 20 липня 2007 року, мотивуючи свої тим, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, завдати збитки та унеможливити в подальшому виконання рішення суду.

Вирішуючи питання забезпечення позову суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, пересвідчитись зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, застосувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд зауважує, що щодо виду забезпечення позову, котрий позивач просить суд вжити, неможливо встановити співмірність позовних вимог, оскільки знаючи про ціну позову, неможливо цю суму співставити з вартістю належного відповідачу нерухомого майна, з причини недоведення стороною позивача самого факту існування майна у відповідача та його (майна) вартості.

Разом з тим, на відміну від адміністративного судочинства, визначальний принцип цивільного судочинства полягає у змагальності сторін, тобто у покладанні обов’язку доказування обставин в обґрунтування вимог/заперечень покладається на кожну із сторін процесу.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та певні протоколи до неї, і ця обставина з огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 року «Про міжнародні договори» свідчить про обов’язковість застосування національними судами України норм Конвенції.

Накладання судом арешту на майно особи, безперечно є втручанням зі сторони державного органу у право власності особи, передбачене статтею 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статі 1 Протоколу №1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються і поставленою метою. (Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_2 про Італії» від 28.07.1999 року, заява №22774\93).

Відтак суд наголошує, що диспозиція ст.ст. 149, 150-153 ЦПК України, яка дозволяє суду забезпечити позов шляхом накладання арешту на майно особи, носить оціночний характер судом ризиків заподіяння шкоди інтересам позивача, як особи, котрій, за її твердженням, відповідачем заборговано певну суму коштів.

Крім того, згідно ст.76 ЦПК України пояснення сторін не є належними допустимими та достатніми доказами у справі. При цьому стороною позивача належними допустимими та достатніми доказами не доведено наявності наміру відповідача будь яким чином відчужити належне йому майно, з метою уникнення виконання рішення суду.

Рішення суду, особливо коли йдеться про захищене конвенційне право, не може грунтуватися на припущеннях.

Заперечення позовних вимог є правом особи, і саме по собі заперечення позову не свідчить про намір особи ухилятися від виконання судового рішення. Очевидно мають існувати вагомі докази на підтвердження наміру особи ігнорувати та не виконувати остаточне рішення суду.

А тому, навіть якщо між сторонами і існує спір, рішення суду, постановлене у формі ухвали, про накладання арешту на майно, тобто втручання в основоположне право особи вільно володіти майном, до ухвалення остаточного рішення у справі - не може ґрунтуватися виключно на припущеннях позивача, про те, що відповідач може та має намір відчужити належне йому майно з метою ухиляння від виконання судового рішення.

Окремо суд зазначає, що рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 в користь заявника 83252,92 доларів США заборгованості за кредитним договором №444 від 20 липня 2007 року шляхом звернення на заставне майно ОСОБА_1, згідно договору застави №1739 від 20 липня 2007 року, а саме: нежитлове приміщення (приміщення складу з підвальним приміщенням), що знаходиться в м.Ланівці по вул.Незалежності, 8 Тернопільської області; земельну ділянку для роздрібної торгівлі та комерційних послуг розміром 0,06602 га, розташовану на території Лановецької міської ради в м.Ланівці по вул.Незалежності, 8 Тернопільської області; трьохкімнатну квартиру житловою площею 46,00 кв.м., що знаходиться в м.Ланівці по вул.Листопадова, 4/9 Тернопільської області.

Тобто нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 вже перебуває в заставі позивача і повторному накладенню арешту не підлягає. Доказів існування іншого рухомого чи нерухомого майна у відповідача позивачем не надано.

Оскільки позивачем ставиться питання про втручання судовим рішенням в основоположне право особи вільно володіти майном, до ухвалення остаточного рішення у справі, для суду є несправедливим та нерозумним «формальний» підхід для вирішення питання забезпечення позову шляхом задоволення виключно шляхом дослідження чи дотримано позивачем форми заяви про забезпечення позову, без з’ясування дійсних відносин сторін спору (наявності наміру відповідача будь яким чином відчужити належне йому майно, з метою уникнення виконання рішення суду).

Саме принцип верховенства права дає можливість суддям судів загальної юрисдикції, приймати рішення з урахуванням загальних принципів права: належної правової процедури, заборони дискримінації, добросовісного ставлення до виконання функцій, розумності, справедливості і т. д., особливо коли йдеться про наявність оціночних понять у нормативно-правовому акті, який підлягає застосуванню.

Правова позиція ЄСПЛ щодо стандарту доказування відображена, зокрема, у п. 43 Рішення від 14 лютого 2008 р. у справі «Кобець проти України». Суд зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм «поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Оскільки позивачем ставиться питання про втручання судовим рішенням в основоположне право особи вільно володіти майном, до ухвалення остаточного рішення у справі, для суду є несправедливим та нерозумним «формальний» підхід для вирішення питання забезпечення позову шляхом задоволення виключно шляхом дослідження чи дотримано позивачем форми заяви про забезпечення позову, без зясування дійсних відносин сторін спору (наявності наміру відповідача будь яким чином відчужити належне йому майно, з метою уникнення виконання рішення суду), чого з лише одних пояснень представника Банку та залишення без відповіді претензії банку про сплату боргу, явно бракує для сприйняття судом «поза розумним сумнівом» ризиків утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» про забезпечення позову у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Ухвала набирає законної сили через п’ятнадцять днів з дня проголошення, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, ухвала набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, до апеляційного суду Тернопільської області шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції у 15-денний строк з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом п’ятнадцяти днів з дня отримання її копії.

Суддя: ОСОБА_3