Постанова № 76176195, 29.08.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року

м.Суми

Справа №592/4768/16-ц

Номер провадження 22-ц/788/1364/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач – ОСОБА_5,

представник відповідача – ОСОБА_6,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 травня 2018 року в складі судді Труханової Л.М., ухваленого у м. Суми, повне судове рішення складено – 17 травня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду із позовом, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (відбулася зміна назви на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», далі – АТ КБ «ПриватБанк») просило стягнути на свою користь з ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором в розмірі 24732,50 грн., а також 1378,00 грн судових витрат.

Свої вимоги мотивує тим, що 07.11.2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, за умовами якого позивач надав позичальнику кредит в розмірі 21416,90 грн. Однак, належним чином виконання за договором відповідач не здійснив, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 27.04.2016 року становить 24732,50 грн, з яких: 17993,63 грн – заборгованість за кредитом, 2924,55 грн – заборгованість по відсоткам, 1248,18 грн – заборгованість за пенею та комісією, 2566, 14 грн – штраф відповідно до п. 2.2 генеральної угоди. Відповідач добровільно заборгованість не погашає, що і стало підставою звернення до суду з позовом.

Також, до суду звернувся ОСОБА_5, через свого представника, із зустрічною позовною заявою, у якій просив визнати генеральну угоду від 07.11.2014 року недійсною, стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь 13017,16 грн, вирішити питання судових витрат.

Вимоги мотивував тим, що 31.05.2007 ОСОБА_5 була подана заява банку про надання кредитної картки, на підставі якої він отримав кредитні кошти. Через неналежне виконання ОСОБА_5 кредитного зобов’язання рішенням суд від 12.12.2014 з нього на користь банка стягнута заборгованість по кредитному договору в розмірі 22749,74 грн. Проте, до ухвалення судом зазначеного рішення, вже після відкриття судом провадження по справі, банк змусив ОСОБА_5 укласти генеральну угоду від 07.11.2014 року, яка була ним підписана, оскільки він вважав, що укладання угоди звільнить його від відповідальності по виконанню рішення суду. Вважає, що у відповідності до вимог ст.ст. 604, 1053, 1054, ЦК України зобов’язання, які виникли з кредитного договору від 31.05.2017 року, мали бути припинені в зв’язку з новацією. В той час з рішення суду від 14.10.2014 року вбачається, що цього не відбулось і до спірних правовідносин були застосовані правовідносини, які виникли на підставі кредитного договору від 31.05.2007 року, що свідчить про те, що банк намагається притягнути ОСОБА_7 до відповідальності за невиконання ним одних і тих самих зобов’язань, що суперечить Конституції України. Отже, під час підписання генеральної угоди банк приховав від ОСОБА_7 те, що у випадку її підписання, він буде відповідати за невиконання зобов’язання за кредитним договором від 05.11.2007 року і за невиконання зобов’язань за генеральною угодою. Тому вважає, що генеральна угода укладена в результаті введення ОСОБА_7 в оману, з використанням нечесної підприємницької діяльності, у зв’язку з чим, відповідно до п. 1, 2, 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», є недійсною. На виконання умов генеральної угоди ОСОБА_7 було сплачено 13017,16 грн, яка підлягає стягненню з банку на його користь у зв’язку з визнанням угоди недійсною.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07.05.2018 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.11.2014 року у розмірі 23484,32 грн, що складається з: 17993,63 грн - заборгованість за кредитом, 2924,55 грн – заборгованість по процентам за користуванням кредитом, 2566, 14 грн – штраф відповідно до п. 2.2 генеральної угоди. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 1308,46 грн. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням,представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове відмову у задоволенні позову банку та про задоволення зустрічного позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення заборгованості, оскільки кредитні кошти отримувались відповідачем на підставі саме договору 2007 року, а не генеральної угоди, а відповідно до ст. 604 ЦК України, кредитні зобов’язання за договором 2007 року повинні були припинені. Крім того, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки дії банка з подання позову про стягнення кредитної заборгованості за якою судом постановлено рішення від 12.12.2014 року, та не повідомлення банком суду про укладення генеральної угоди, свідчать про нечесну підприємницьку діяльність та обман в діях банка.

Відзиву на апеляційну скаргу стороною позивача не направлено.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи скарги підтримав та просив задовольнити.

Представник банка до суду не з'явився, але про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3 розділу ХIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних суддів у відповідних апеляційних округах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було виконана належним чином кредитне зобов’язання, тому наявність підстави для стягнення кредитної заборгованості, при цьому, зазначив, що одночасне стягнення пені та штрафу суперечить ст. 61 Конституції України. Відмовляючи у задоволені зустрічного позову, місцевий суд, виходив з недоведеності підстав недійсності спірного правочину якими обґрунтовував свій позов ОСОБА_8

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду виходячи з наступного.

Як вбачається із цивільної справи, що 31.05.2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 відбулося підписання заяви, за якою останньому було видано кредитну карту (а.с. 7).

Факт отримання кредитних коштів відповідачем не оспорюється.

07.11.2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, за умовами якої було реструктуризовано заборгованість за попереднім договором, та визначено, що банк надає позичальнику кредит в сумі 21416,90 грн на строк 36 місяців з 07.11.2014 року по 30.11.2017 року зі сплатою 1, 5 % в місяць . Також, пунктами 2.2 та 2.8 угоди було передбачено застосування штрафів та пені, за неналежне виконання умов договору (а.с. 8).

Пунктом 1.1. цієї угоди визначено, що сторони домовилися про зменшення розміру заборгованості з дати надання кредиту, а саме, процентів на 620,02грн.; комісії - 61,04грн.; штрафу - 2885,08грн. Заборгованість по договору ! з дати підписання генеральної угоди складає 23616,9грн.

Також встановлено, що заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.12.2104 року стягнуто з ОСОБА_5 та користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 31.05.2007 року станом на 31.08.2014 року в розмірі 22749,74 грн (а.с. 191).

Згідно повідомлення Управління державної виконавчої служби ГУТУЮ у Сумській області від 26.12.2017 року, виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості на користь АТ КБ «ПриватБанк» перебував на виконанні у період з 04.02.2015 року по 17.02.2015 року, та у період з 14.03.2016 року по 09.12.2016 року і був повернутий відповідно до ст. 47 ч.1 п.2 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 176).

Згідно довідки Ковпаківського відділу державної виконавчої служби м. Суми від 26.12.2017 року виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_5 на користь АТ КБ «ПриватБанк» на перебуває (а.а. 178).

Виконавчий лист, виданий на підставі вищезазначеного рішення суду не містить відміток про те, що виконаний (а.с. 190).

Представлений до позову банком розрахунок кредитної заборгованості станом на 24.07.2016 року складає – 24732,50 грн., з яких: 17993,63 грн – заборгованість за кредитом, 2924,55 грн – заборгованість по відсоткам, 1248,18 грн – заборгованість за пенею та комісією, 2566, 14 грн – штраф відповідно до п. 2.2 генеральної угоди (а.с. 6).

В судовому засіданні представник банку підтвердив, що заборгованість, яка виникла за договором, укладеним сторонами 31.05.2007 закрита з моменту підписання генеральної угоди, а сума боргу, яка виникла за цим кредитним договором, вже є предметом кредитування за генеральною угодою, але відповідач сплатив в рахунок погашення заборгованості тільки 13017,16 грн, чим допустив невиконання умов угоди.

Відповідно до положень ст.ст. 1048, 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частинами 1, 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 599 цього Кодексу зобов’язання припиняється виконанням належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Згідно вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі сплата неустойки.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості, яка виникла в результаті неналежного виконання ОСОБА_5 взятого на себе кредитного зобов’язання, та з урахуванням умов угоди, погодженого сторонами у належній формі, стягнув тіло кредиту, відсотки за користування кредитом, та штраф відповідно до п. 2.2 цієї угоди.

Що стосується відмови у задоволені зустрічного позову, то висновки суду в цій частині також ґрунтується на нормах закону, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли договірні правовідносини з приводу отримання, користування та повернення кредитних коштів. При цьому позичальник під час укладення спірного правочину був ознайомлений з його умовами та погодився з ними, не заперечував факту отримання та використання кредитних коштів, і заявив вимоги про визнання цього договору недійсними лише після звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з’ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 травня 2018 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.

Повне судове рішення складено 30 серпня 2018 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: С.Г.Хвостик

ОСОБА_9