Рішення № 76171663, 30.08.2018, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1088/18

Номер провадження 2/530/793/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2018 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1, адреса проживання: Полтавська область, Зіньківський район, село Підозірка до Дейкалівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: 38132, Полтавська область, Зіньківський район, село Дейкалівка про встановлення факту родинних відносин та визнання права на спадщину за законом, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Дейкалівської сільської ради Зіньківського району Полтавської областіпро встановлення факту родинних відносин та визнання права на спадщину за законом.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1, не з'явилася, направивши до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача, Дейкалівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, але направив до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просить розгляд справи провести без його участі.

Зачитавши заяви позивачки, відповідача та дослідивши і проаналізувавши наявні матеріали цивільної справи давши їм належну оцінку, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.

На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223, 247 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об»єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз»яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов»язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов»язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 41 Конституції України: "кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності".

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 року в селищі Пролетарське Радянського району Донецької області. В актовому записі про її народження за №13 від 21 січня 1963 року в розділі батьки зареєстровано ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Після укладення шлюбу 5 листопада 1983 року з ОСОБА_4 їй присвоєно прізвище ОСОБА_4.

Мати ОСОБА_1, ОСОБА_3, народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 року в селі Дейкалівка Зіньківського району Полтавської області. В актовому записі про народження №1009 від 13 серпня 1949 року її батьками зареєстровано ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Її батько, ОСОБА_5 пропав безвісти на фронті в липні 1941 року, а її мати, уже під прізвищем ОСОБА_7, 11 березня 1964 року взяла шлюб з ОСОБА_7 і їй присвоєно прізвище ОСОБА_7.

10 травня 1962 року ОСОБА_8 взяла шлюб з ОСОБА_2 і їй було присвоєне прізвище ОСОБА_8, яке залишилося і після припинення шлюбу. 24 серпня 1973 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_9 і їй присвоєно прізвище ОСОБА_9.

Таким чином, позивач, ОСОБА_1, є онукою ОСОБА_10 по лінії матері ОСОБА_11.

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 року в селі Дейкалівка Зіньківського району Полтавської області. За останнім місцем її проживання: АДРЕСА_1 відкрилася спадщина. Після її смерті спадщину прийняла ОСОБА_1, фактично вступивши у володіння та користування спадковим майном. Про відмову від спадщини не заявляла.

Спадкова справа на майно померлої ОСОБА_10 не заведена по причині відсутності доказів родинних зв'язків із спадкодавцем.

До складу спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_10 також входить і її право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП імені Леніна розміром 3.78 в умовних кадастрових гектарах без визначення її в натурі (на місцевості). Це право посвідчене Сертифікатом серії НОМЕР_2 зареєстрований 03.12.1996 р. у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за НОМЕР_3, в замін якого по його втраті видано дублікат серії НОМЕР_4 від 4.12.2017 р.

26 червня 2018 року Герасименко Л.В., державний нотаріус Зіньківської державної нотаріальної контори відмовила представнику ОСОБА_13, ОСОБА_14, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) розміром 3.78 в умовних кадастрових гектарах з підстав відсутності доказів родинних відносин спадкоємця зі спадкодавцем ОСОБА_10.

Постанову нотаріуса позивач не оскаржує, так як вона винесена відповідно до п.п.4.2 п.4 гл.10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст.49 Закону України «Про нотаріат».

Таким чином відсутність доказів родинних відносин спадкоємців із спадкодавцем перешкоджає позивачу в належному оформленні та реєстрації переходу права на земельну частку (пай), яке належало померлій ОСОБА_15. Тому невизнане право ОСОБА_16 на земельну частку (пай), яку вона прийняла у встановлений законом спосіб і яка належить їй па праві спадкування, підлягає судовому захисту шляхом визнання такого права.

З правового висновку зробленого Верховним Судом України у справі № 6-3095цс15 постанова від 6 липня 2016 року слідує, що особа яка вчасно прийняла спадщину у спосіб встановлений законом, є власником спадкового майна, має право володіти й користуватися ним, проте через відсутність реєстрації такого права обмежена у праві розпорядження належним їй майном.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 р. справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Відповідно до ст..529 ЦК Української РСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Право ОСОБА_16 на спадщину підтверджується наступними доказами: паспортом громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, виданий 28 січня 2003 року Зіньківським РВ УМВС України в Полтавській області; свідоцтвом про народження серія НОМЕР_5 про народження ОСОБА_17; свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_6 від 05.11.1983р.; свідоцтвом про народження ОСОБА_8. серія НОМЕР_7 від 13.08.1949 р.; повідомленням ф. 4 про безвісти зниклого на фронті ОСОБА_5; Витягом з ДРАЦСГ про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням дошлюбного прізвища № 00020145964 від 15.05.2018 р.; копією особового рахунку НОМЕР_8 з погосподарської книги Кирило-Ганнівської сільської ради; свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_9 від 11.03.1964 р.; довідкою від 29.05.2018 р. №266 Дейкалівської сільської ради про реєстрацію осіб за особовим рахунком НОМЕР_10 погосподарської книги за 1947-1949 р.р.; свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_11 від 24.08.1973 р.; свідоцтвом про смерть ОСОБА_10 серія НОМЕР_12 від 25 січня 2000 р.; довідкою №684 від 19.09.2014 р. про фактичне прийняття спадщини ОСОБА_16; довідкою № 685 від 19.09.2014 р. про осіб зареєстрованих із спадкодавцем на час відкриття спадщини: дублікатом Сертифікату про право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_13

Позивач бажає завершити оформлення переходу права на земельну частку (пай), яку вона прийняла у встановлений законом спосіб, тому вважає, що для цього у неї є достатньо правових підстав, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України його положення застосовуються до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Так за приписами норм ст. 524. ст.534. ст.548. ст.549 ЦК УРСР спадкування здійснюється за законом і за заповітом. Для вступу у спадщину необхідно, щоб спадкоємець спадщину прийняв. Дії які свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном.

Статтею 3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробницт ва» установлено, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

Відповідно до Указу Президента України від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720/95 документом, який посвідчує право на земельну частку (пай) є сертифікат на право на земельну частку (пай). Форма сертифіката затверджена постановою КМУ № 801 від 12 жовтня 1995р.

Сертифікат на право на земельну частку (пай) є дійсним до виділення власнику частки (паю) земельної ділянки в натурі, ця норма закріплена пунктом 17 Перехідних положень Земельного Кодексу України від 25.10.2001 р.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов»язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст. 1268 Цивільного кодексу України,- спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею...".

Відповідно до ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Судом встановлено, що позивач бажає прийняти спадщину.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, з врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

Позивач покладає судові витрати на себе.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. ст. 376, 392 ЦК України, 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 354 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір", суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, адреса проживання: Полтавська область, Зіньківський район, село Підозірка до Дейкалівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: 38132, Полтавська область, Зіньківський район, село Дейкалівка про встановлення факту родинних відносин та визнання права на спадщину за законом- задоволити.

Встановити факт родинних відносин ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 року, як онуки та баби.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1, жителькою с.Підозірка, Зіньківського району, Полтавської області право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 р. ОСОБА_10, яка складається з права на земельну частку (пай) розміром 3.78 в умовних кадастрових гектарах згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_4 виданого 04 грудня 2017 року, як за спадкоємицею за законом.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко

секретар : Н.І.Бедюх