Постанова № 76171470, 30.08.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/895/17 30.08.2018

Провадження №22-ц/784/1411/18

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого: судді Прокопчук Л.М.

Суддів Самчишиної Н.В., Царюк Л.М.

Із секретарем судового засідання Цуркан І.І.

за участю учасників справи: представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката ОСОБА_3

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Миколаївській області на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 травня 2018 року, постановлене в приміщенні того ж суду о 15:06 год., у складі судді Савіна О.І. у цивільній справі (єдиний унікальний номер 486/895/17, номер провадження 22-ц/784/1411/18) за позовом Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області до ОСОБА_2 про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2017 року Головне управління Національної поліції в Миколаївській області звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні (а.с. 2-8).

Позовні вимоги обґрунтовує наступним.

Відповідач 07.11.2015 року наказом ГУНП в Миколаївській області №3, був призначений на посаду інспектора Южноукраїнського відділення поліції ГУНП в Миколаївській області.

Наказом ГУНП в Миколаївській області № 213 від 01.08.2016 року, звільнений зі служби в поліції за ст. 77 п.1 ч.4 Закону України «Про національну поліцію», у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів (а.с. 11).

31.08.2016 року ОСОБА_2 була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 60 813.90 грн. Однак, 29.08.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання дій протиправними та скасування наказу №213 від 01.08.2016 року в частині звільнення у зв'язку зі скороченням штатів, поновлення на службі в поліції, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.11.2016 року позов ОСОБА_2 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ № 213 від 01.08.2016 року в частині звільнення зі служби відповідача, його поновлено на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.08.2016 року по 18.11.2016 року в сумі 14 854.40 грн., без врахування середньої заробітної плати за один місяць, що підлягає негайному виконанню та стягнуто заробітну плату за один місяць в розмірі 5 785.16 грн. (а.с. 14-15).

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 року апеляційна скарга ГУНП в Миколаївській області, залишена без задоволення, а постанова суду першої інстанції, без змін (а.с. 16-17).

Оскільки відпали підстави для виплати відповідачу одноразової грошової допомоги при звільненні у зв'язку зі скороченням штату, вважає що виплачена допомога в сумі 60 813.90 грн. підлягає поверненню роботодавцю.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 травня 2018 року у задоволенні позову Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області до ОСОБА_2 про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд застосував до спірних правовідносин положення ст. 1215 ЦК України, оскільки, грошова допомога, яка є предметом спору, була надана позивачу, як засіб до існування після звільнення за скороченням, недобросовісність з боку набувача коштів судом не встановлена (а.с. 111-112).

В поданій апеляційній скарзі ГУНП в Миколаївській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 травня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Так, скаржник посилається на те що, наказ про звільнення працівника скасовано, трудові відносини з ним були продовжені, отже відпала підстава для виплати йому одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до норм діючого законодавства виплати зазначених грошових коштів передбачена лише у разі звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штату, а тому відповідно до ст. 1212 ЦК України отримані суми підлягають поверненню.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив їх задовольнити.

Відповідач та його представник просили відмовити в задоволенні скарги.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, їх представників, дослідивши наявні в справі докази, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до такого.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом рішення відповідає наведеним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 наказом ГУНП в Миколаївській області №3 від 07.11.2015 року, був призначений на посаду інспектора Южноукраїнського відділення поліції ГУНП в Миколаївській області (а.с. 10).

Звільнений із займаної посади на підставі наказу ГУНП в Миколаївській області №213 від 01.08.2016 року у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів на підставі ст. 77 ч. 1 п.4 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 11).p

У зв'язку зі звільненням відповідачу 31.09.2016 року виплачена одноразова грошова допомога в сумі 60813.90 грн. (а.с. 13).

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні врегульована ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та виплачується на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей».

29.08.2016 року відповідач звернувся до суду з позовом скасування наказу №213 від 01.08.2016 року в частині звільнення у зв'язку зі скороченням штатів, поновлення на службі в поліції, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.11.2016 року позов ОСОБА_2 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ № 213 від 01.08.2016 року в частині звільнення зі служби відповідача, його поновлено на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.08.2016 року по 18.11.2016 року в сумі 14 854.40 грн., без врахування середньої заробітної плати за один місяць, що підлягає негайному виконанню та стягнуто заробітну плату за один місяць в розмірі 5 785.16 грн. (а.с. 14-15).

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 року постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.11.2016 року, залишена без змін (а.с.16-17).

Наказом ГУНП в Миколаївській області №353 о/с від 19.12.2016 року ОСОБА_2 поновлений на посаді інспектора Южноукраїнського відділення поліції ГУНП в Миколаївській області (а.с. 12).

Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.76 цього Кодексу, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Позивач посилається, що відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зі змісту цієї норми закону вбачається, що зобов'язання у зв'язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Отже, конструкція статті 1212 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

При цьому, ст. 1215 ЦК України передбачає, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

З посиланням позивача на те, що в даній справі суду слід було застосувати правову позицію, висловлену ВСУ у постанові від 01.02.2017 року по справі № 6-2711цс16, погодитись не можна.

Висловлюючи позицію у справі N 6-2711цс16, Верховний Суд України виходив з того, що відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, але за умови відсутності:

а) рахункової помилки зі сторони платника;

б) недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

В той же час, суди попередніх інстанцій у справі N 6-2711цс16 зазначених вимог закону не врахували, належним чином не з'ясували та не дали оцінки діям відповідача, який, отримавши грошову допомогу, оскаржив наказ, на підставі якого вона була виплачена.

Щодо обставин справи, яка є предметом перегляду та норм матеріального права, застосованих у ній, слід зазначити наступне.

В статті 1215 ЦК України встановлено як загальне правило (поверненню не підлягає допомога, яка виплачена юридичною особою добровільно), так і виключення з нього - відсутність розрахункової помилки зі сторони платника та недобросовісність з боку набувача.

Наявність хоча б однієї з таких підстав виключає можливість застосування загального правила.

Тобто, відсутність розрахункової помилки та добросовісність набувача презюмується, а тягар доказування наявності розрахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника: за загальним правилом цивільного процесу щодо змагальності сторін.

Пунктом 1 статті 15 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" N 2262-XII.

Згідно з частиною першою статті 9 вказаного Закону N 2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, грошова виплата (одноразова вихідна допомога при звільненні), що є предметом спору, відповідно до положень пункту 3.6 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13 січня 2004 року N 5, не відноситься до заробітної плати і платежів, що прирівнюються до неї, однак є допомогою, а тому на неї поширюються дія пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України.

Таким чином, вказана грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому, добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов'язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

Вирішуючи спір, суд не встановив факт недобросовісності працівника та вважав цей факт недоведеним.

Доводи позивача у справі щодо недобросовісності відповідача зводяться до того, що він не повідомив роботодавця (позивача) про звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Вказані доводи були відхилені судом в ході розгляду справи.

Той факт, що звільнений працівник не повідомив роботодавця про те, що він подав позов до суду про поновлення на роботі, не можна вважати недобросовісною поведінкою, яка вплинула на виплату йому вихідної допомоги, оскільки він не міг заздалегідь знати, що наказ про його звільнення буде в подальшому скасовано судом.

У правовідносинах, що склалися між сторонами, вбачається, що відповідача було звільнено з посади капітана поліції, інспектора Южноукраїнського відділення поліції Первомайського відділу поліції за ст. 77 п.1 ч.4 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів на підставі наказу N 213 о/с від 01.08.2016 року.

Така підстава звільнення вказує на неможливість відповідача жодним чином впливати (діями чи бездіяльністю) на прийняття роботодавцем відповідного рішення. Вихідна допомога була йому нарахована автоматично у зв'язку із звільненням та не потребувала від працівника якихось додаткових дій, які можна було б вважати недобросовісними.

У справі, яка переглядається, судом надано оцінку діям відповідача, перевірено доводи позивача щодо його недобросовісності та встановлено відсутність правових підстав, в силу положень статті 1215 ЦК України, для повернення виплаченої відповідно до вимог закону вихідної допомоги.

Отже, судове рішення відповідає висновку, викладеному Верховним Судом України у зазначеній постанові, на яку посилається позивач.

За такого доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу. Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до приписів ч.1 ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Суддя Н.В. Самчишина

Суддя Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 31.08.2018 року