Постанова № 76170505, 20.08.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/689/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/783/1538/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1О.

Категорія: 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2013 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_4 про зобов’язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, повернення позивачу належної їй та самовільно захопленої відповідачем земельної ділянки площею 0, 015 га у формі трикутника з основою 2 м. та довжиною 127 м. шляхом демонтажу огорожі, встановленої відповідачем незаконно; зобов’язання демонтувати та перенести незаконну збудовану шопу на відстань від межі, не менше одного метра; зобов’язання демонтувати незаконно збудований гараж на проїзді до земельної ділянки позивача; зобов’язання демонтувати туалет, збудований з порушенням встановлених законом норм та засипати вигрібну яму; зобов’язання спиляти багаторічні насадження, що знаходяться на межі суміжних земельних ділянок позивача та відповідача на відстані, не менше двох метрів від межі земельної ділянки позивача; зобов’язання пересадити кущі, що знаходяться на межі суміжних земельних ділянок позивача та відповідача на відстань, не менше одного метра від межі земельної ділянки позивача; зобов’язання привести у попередній стан самовільно захоплену відповідачем земельну ділянку площею 0, 015 га у формі трикутника з основою 2 м. та довжиною 127 м.; стягнення 1 500 грн. моральної шкоди та судових витрат.

Оскаржуваним заочним рішенням позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, зобов’язано ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_2. Зобов’язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_2 належну їй земельну ділянку площею 0, 0150 га у формі трикутника з основою 2 м. та довжиною 127 м. шляхом демонтажу огорожі встановленої ОСОБА_4. Зобов’язано ОСОБА_4 демонтувати та перенести збудовану шопу на відстань від межі суміжних земельних ділянок, що належать ОСОБА_4 та ОСОБА_2, не менше одного метра. Зобов’язано ОСОБА_4 демонтувати збудований гараж, що знаходиться на проїзді до земельної ділянки ОСОБА_2. Зобов’язано ОСОБА_4 демонтувати туалет та засипати вигрібну яму, які знаходяться біля межі суміжних земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_4. Зобов’язано ОСОБА_4 спиляти багаторічні насадження, що знаходяться на межі суміжних земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на відстані не менше двох метрів від межі земельної ділянки ОСОБА_2. Зобов’язано ОСОБА_4 пересадити кущі, що знаходяться на межі суміжних земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на відстань не менше одного метра від межі земельної ділянки ОСОБА_2. Зобов’язано ОСОБА_4 привести у попередній стан самовільно захоплену відповідачем земельну ділянку площею 0, 0150 га у формі трикутника з основою 2 м. та довжиною 127 м., що належить ОСОБА_2. Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 500 грн. моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 17,00 грн. понесених позивачем судових витрат.

Заочне рішення судув апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_6,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що згідно довідки старости №115 від 22.03.2018 року апелянт зареєстрований та разом із дружиною ОСОБА_4, проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 (колишня Довженка, 3) у с. Липники. Родинні стосунки із ОСОБА_4 підтверджуються свідоцтвом про шлюб від 15.06.2006 року. Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.05.2006 року ОСОБА_4 є власником 29/50 будинковолодіння за адресою с. Липники, вул. Л.Українки, 11 і ОСОБА_4, як чоловік відповідачки також є власником та користувачем вказаної нерухомості. Враховуючи постанову про відкриття виконавчого провадження № 38138878 від 28.05.2013 року, щодо демонтажу туалету та засипання вигрібної ями, рішенням суду порушено його права, як співвласника будинковолодіння. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_6 – ОСОБА_5 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, беручи до уваги те, що відповідачкою порушено норми земельного законодавства, будівельні та санітарні норми, самовільно захоплено частину земельної ділянки позивача, те, що відповідач у позасудовому порядку не бажає усунути зазначені вище порушення, а також те, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено обставини, на які позивач посилається, як на підстави для задоволення заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про підставність позову ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, а власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які б могли порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Стаття 125 ЗК України передбачає, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації, забороняється.

Державним актом на право приватної власності на землю серії ЛВ № 18903 від 30.04. 1999 року, що зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1974, підтверджується, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,4047 га, що розташована на території с. Липники Поршнянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства. Державний акт на право приватної власності нескасований, невизнаний недійсним в судовому порядку, а відтак є чинним.

Земельна ділянка, що належить позивачці на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 18903, виданого 30.04. 1999 року, згідно опису меж, зазначеному у державному акті, від точки «А» до точки «Е» відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки межує із земельною ділянкою відповідачки, яка нею не приватизована.

Судом першої інстанції, на підставі протоколу земельної комісії Поршнянської сільської ради від 01.08. 2005 року та абрису суміжних земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_4 жителів с. Липники, вул. Довженка, встановлено, що відповідачка самовільно, за рахунок земель позивача, що належать їй на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 18903, збільшила площу належної їй земельної ділянки, безпідставно та незаконно зменшила площу належної позивачу земельної ділянки на 0,0150 га.

Із зазначених вище документів вбачається, що площа зазначеної в абрисі суміжних земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_4, жителів с. Липники вул. Довженка, спірної земельної ділянки у повній мірі відповідає встановленим земельною комісією Поршнянської сільської ради обставинам, що стверджують зміщення межі між суміжними земельними ділянками (протокол земельної комісії від 01.08.2005 року).

Абрисом суміжних земельних ділянок ОСОБА_7 та ОСОБА_4, жителів с. Липники вул. Довженка, спростовуються доводи апелянта про недоведеність належними доказами площі земельної ділянки, на яку зменшилася земельна ділянка позивачки і збільшилася площа земельної ділянки відповідача, у якому зазначено, що загальна площа земельної ділянки ОСОБА_4 становить 0.3276 га, а площа земельної ділянки ОСОБА_2 – 0.39777 га, а площа спірної земельної ділянки становить 0.0150 га.

Твердження апелянта про те, що площа земельної ділянки ОСОБА_2 не зменшилася також спростовується абрисом суміжних земельних ділянок ОСОБА_7 та ОСОБА_4, жителів с. Липники вул. Довженка, з якого вбачається, що ширина земельної ділянки ОСОБА_2 зі сторони земельної ділянки ОСОБА_4 зменшилася зі 17.40 м до 15.50 м, тобто, на 2 м.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції взяв до уваги лист відділу містобудування та архітектури Пустомитівської райдержадміністрації Львівської області № 31 від 25.04. 2006 року, інспекції ДАБК у Пустомитівському районі, з яких вбачається, що в результаті перевірки встановлено, що на присадибній ділянці гр. ОСОБА_4 із сторони ОСОБА_2 побудовані гараж та сарай з грубими порушеннями ДБН 79-92. Будівля гаражу не забезпечує виконання п. 2.8. ДБН 79-92, згідно якого відстань від входу гаражу до вікон сусідніх житлових будинків має бути не менше 10 м., а відстань від межі сусідньої ділянки повинна бути не менше 1 м. Сарай побудований з відхиленнями від проекту забудови земельної ділянки на відстані меншій за 12 м., що є порушенням п. 2.13 ДБН 79 -92. Дерева посаджені на відстані від 0.5 - 2.0 м. від межі, а повинні, згідно п. 2.8. ДБН 79-92, знаходитись на відстані 5 метрів від стін будівель та споруд і 3 м. від межі сусідньої ділянки. Житловий будинок ОСОБА_4 П не облаштований фільтруючим колодязем для водовідведення побутових стоків з житлового будинку та не облаштований гноєзбірник для зберігання відходів, які утворюються внаслідок утримання худоби.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції взяв до уваги план території ОСОБА_4 (а.с.85,86), що підтверджує зазначені позивачкою обставини, допущені відповідачкою порушення розміщення господарських споруд, насаджень.

Доводи апелянта про відсутність порушень, допущених відповідачем, про усунення яких позивачка звернулася з позовом, спростовуються протоколом депутатської комісії Поршинської сільської ради від 27.04.2012 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував акт № 3 від 19.05. 2006 року комісії Поршнянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, з якого вбачається, що зазначеною комісією при розгляді заяви ОСОБА_2Ю про порушення санітарних норм ОСОБА_4 виявлено наступні факти порушення санітарних норм:вигрібна яма туалету не забетонована, не накрита кришкою; місце для складання гною не облаштоване згідно санітарних норм; металева огорожа захаращена різним сміття; вздовж загорожі ростуть бур’яни з яких насіння висипається на земельну ділянку ОСОБА_2; багаторічні фруктові насадження, висадженні ОСОБА_4 біля межі із земельною ділянкою, знаходяться на відстані 0, 5 – 1 м від межі, крони яких знаходяться над земельною ділянкою ОСОБА_2

Що стосується доводів апелянта про те, що судом першої інстанції не витребовувалася і не досліджувалася документація із землеустрою по виготовленню державного акту направо приватної власності на землю, то такі не заслуговують на увагу, оскільки документація із землеустрою містить документи, на підставі яких ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, який відповідачкою не оспорювався.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів бере до уваги те, що державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2, не визнавався в судовому порядку недійсним, у ньому зазначені розміри, площа земельної ділянки, ширина і довжина земельної ділянки, а відтак земельна ділянка ОСОБА_2 в натурі повинна відповідати розмірам і площі земельної ділянки, зазначеної у Державному акті на право приватної власності на землю, виданому ОСОБА_2.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, ширина земельної ділянки зі сторони земельної ділянки ОСОБА_4, не відповідає ширині цієї земельної ділянки, зазначеній в державному акті на право приватної власності на земельну ділянку, виданому ОСОБА_2

Даючи оцінку вищезазначеним доказам, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що ОСОБА_2 доведено належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_4 дій, які порушують права та законні інтереси позивачки.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Слід зазначити, що ухвалене судом першої інстанції у даній справі рішення, ОСОБА_8 в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_6 не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_6 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 лютого 2013 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 30.08.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

ОСОБА_9