Постанова № 76170466, 20.08.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/3587/17 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/1479/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1О.

Категорія: 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 січня 2018 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось з позовом до ОСОБА_2 про стягнення завданої майнової шкоди у розмірі 50000,00 грн. та витрат на сплату судового збору.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ПрАТ «Страхової компанії «ПЗУ Україна» до ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування відмовлено.

Рішення судув апеляційному порядку оскаржило ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що згідно Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування регламентної виплати, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не піздніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально. Проте відповідач не надав доказів того, що позивач отримував його письмове повідомлення про настання страхового випадку. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що сам факт невиконання винними водіями обов'язку щодо подачі заяви та надання їх транспортних засобів, може призводити до необгрунтованих виплат, а тому за таких обставин, винні водії за спеціальним законом можуть нести відповідальність за свої дії, якщо до них буде пред'явлений позов страховиками. Таким чином, оскільки відповідач у строк та спосіб, визначений підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не повідомив позивача про ДТП, доказів про поважність причин неможливості виконання своїх обов'язків не надав, то позовні вимоги є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, заперечення представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, такий зафіксований правоохоронними органами, відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності, факт добровільної сплати страхового відшкодування стверджує про визнання такого позивачем, а тому неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути підставою для ухвалення рішення про стягнення з відповідача майнової шкоди, завданої виплатою страхового відшкодування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що між ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» і ТзОВ «Статус МКС» укладено договір обов‘язкового страхового цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ 3842806 від 26.12.2014 року, за умовами якого страховик зобов‘язувався відшкодувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров‘ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме: автомобіля марки Mitsubishi Pajero Wagon, державний реєстраційний номер Вс0394ЕЕ.

07 лютого 2015року на автодорозі Київ-Чоп сталася дорожньо-транспортна пригода за участі забезпеченого автомобіля марки Mitsubishi Pajero Wagon, державний реєстраційний номер Вс0394ЕЕ, під керуванням водія ОСОБА_2, та автомобіля марки Renault Dokker, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під управлінням водія ОСОБА_4, який в результаті ДТП був пошкоджений.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 27 лютого 2015року, водія ОСОБА_2 визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, що призвело до настання ДТП.

Відповідно до положень ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Частина 6 ст. 82 ЦПК України передбачає, що вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов»язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок , ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Відповідно до підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо – транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов»язаний вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди.

Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам, наявність яких у страхувальника може бути підставою для стягнення шкоди, завданої в результаті необґрунтованої виплати страхового відшкодування, в порядку регресу зі страховика.

Факт неповідомлення страховика про ДТП є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування. Проте в разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку, не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватися на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов»язаннях, адже регресні зобов»язання відносяться до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов»язань повинні вирішуватися у загальному порядку відшкодування збитків.

Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі №-284 цс15, від 22.03.2017 року у справі № 6-2011 цс 16, а також у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №752/9895/15-ц.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який встановивши те, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, такий зафіксований правоохоронними органами, відповідач, як особа, винна в ДТП, притягався до адміністративної відповідальності, а факт добровільної сплати страхового відшкодування стверджує про визнання такого позивачем, дійшов до вірного висновку, що сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути підставою для задоволення позову ПАТ «СК «ПЗУ Україна».

Окрім цього, позивачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, на надано належних доказів на підтвердження проведення позивачем необгрунтованих виплат та завдання шкоди виплатою страхового відшкодування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга ПАТ «СК «ПЗУ Україна» не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 січня 2018 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 29.08.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

ОСОБА_5