Постанова № 76167659, 23.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 335/8090/17 Головуючий у 1 інстанції: Шалагінова А.В.

Провадження № 22-ц/778/2849/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

ОСОБА_2

при секретарі: Путій Д.В.

за участі:

представника позивача ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Управління у справах приватизації Запорізької міської ради, Запорізької міської ради, третя особа – ОСОБА_6, про визнання правочину недійсним та визнання частково незаконними рішень органу місцевого самоврядування,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй на праві власності належить нежитлове приміщення № 39 підвалу (літера А-3) загальною площею 86,6 м2, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 48. Зазначене приміщення розташоване у підвалі другого під’їзду будинку і вхід до нього передбачений через двері, які ведуть до підвалу. У 2015 році відповідач самовільно встановив замок на двері підвалу другого під’їзду, але ключів від цих дверей не надав. Вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням надати ключі від дверей, проте останній у цьому відмовив. Вважає такі дії незаконними, протиправними та такими, що порушують її право на вільне користування та розпорядження власністю.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд усунути їй перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю – нежитловим приміщенням № 39 підвалу (літера А-3), що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 48, шляхом здійснення демонтажу (за її рахунок) замку у дверях вищезазначеного підвалу та покладення зобов’язання на відповідача не встановлювати замки та не чинити їй перешкоди у здійсненні права власності.

У жовтні 2017 ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, Управління у справах приватизації Запорізької міської ради, Запорізької міської ради, третя особа – ОСОБА_6, про визнання правочину недійсним та визнання частково незаконними рішень органу місцевого самоврядування.

Зустрічний позов мотивований тим, що 31.08.2007р. між Управлінням у справах приватизації Запорізької міської ради та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу об’єкта права комунальної власності № 154, за яким ОСОБА_3 придбала у власність нежитлове приміщення № 39 підвалу (літера А-3) загальною площею 86,6 м2, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 48. Вважає, що вказаний договір суперечить вимогам ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 321 ЦК України, зокрема, порушує публічний порядок та його конституційні права, що виражаються у праві спільної власності на зазначене нежитлове приміщення. Вказує також на недбале ставлення ОСОБА_3 до своєї власності, оскільки під час залиття підвального приміщення каналізаційними стоками ОСОБА_3 допустила бездіяльність, не відчинивши двері в підвальне приміщення для усунення протікання.

Також вважає рішення відповідачів-2, 3 від 30.10.2016 року № 398/8 та від 28.03.2007 року № 31 незаконним в частині оформлення права комунальної власності на спірне нежитлове приміщення, а також його подальшої приватизації шляхом викупу ОСОБА_3 з тих підстав, що при прийнятті зазначених рішень було проігноровано вимоги, викладені в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2004 у справі 1-2/2004 про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Вважає, що нежитлове приміщення № 39 підвалу (літера А-3) загальною площею 86,6 м2, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 48, є допоміжним, а тому є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного буднику, а відтак, при передачі вказаного приміщення у приватну власність ОСОБА_3 були порушені його права як співвласника.

У зв’язку з зазначеним, ОСОБА_5 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу № 154 об’єкта права комунальної власності від 31.08.2007 року з моменту його укладання, визнати частково незаконним рішення органу місцевого самоврядування № 398/8 від 30.10.2006 року та № 31 від 28.03.2007 року щодо оформлення права комунальної власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_3

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2017 року зазначені позови об’єднані в одне провадження.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2018 року у задоволені первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено того факту, що саме відповідач перешкоджає їй у здійсненні права власності.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, суд першої інстанції вважав його необґрунтованим, оскільки не встановлено, що оспорюваний правочин та акт органу місцевого самоврядування порушують права позивача.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову, та ухвалити в цій частині нове, яким первісний позов задовольнити повністю.

ОСОБА_5 рішення суду в частині відмови у його зустрічному позові не оскаржив.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374, 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені зустрічного позову не оскаржується, а тому колегією суддів апеляційного суду не переглядається.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволені первісного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як передбачено ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції було встановлено, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30.10.2006 № 398/8 "Про оформлення права комунальної власності на об’єкти нерухомості" оформлено право комунальної власності на об’єкти нерухомості згідно з додатком, доручено орендному підприємству "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" оформити та видати свідоцтво про право комунальної власності на об’єкти нерухомості згідно з додатком, провести реєстрацію права комунальної власності тощо (а.с. 63).

Пунктом 9 Переліку об’єктів нерухомості, на які оформлюється право комунальної власності, що є додатком до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30.10.2006 № 398/8, до об’єктів нерухомості, на яке оформлюється право власності, було включене нежитлове приміщення № 39, розташоване у підвалі будинку № 48 (літ. А-3) по вул. Перемоги в м. Запоріжжі (далі – нежитлове приміщення) (а.с. 64–67).

На виконання вищезазначеного рішення територіальній громаді міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 307064 від 22.11.2006 року. На підставі цього свідоцтва 26.12.2006 року було проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення, що підтверджується інформацією з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 117–119).

Згідно з п. 40 додатку до рішення Запорізької міської ради від 28.03.2007 року № 31 нежитлове приміщення № 39, розташоване в підвалі будинку № 48 (літ. А-3) по вул. Перемоги в м. Запоріжжі, було включене до переліку об’єктів комунальної власності м. Запоріжжя, що підлягають приватизації шляхом викупу (а.с. 61–62).

31.08.2007 року між Управлінням у справах приватизації Запорізької міської ради (далі – Орган приватизації) та ОСОБА_3 (далі – покупець) було укладено договір купівлі-продажу об’єкта права комунальної власності за № 154 (а.с. 69–72).

Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 1194.

Об’єктом приватизації, відповідно до договору, є нежитлове приміщення № 39 підвалу (літера А-3) загальною площею 86,6 м2, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 48 (п. 1.2).

05.09.2007 року об’єкт приватизації було передано у власність ОСОБА_3 згідно з актом прийому-передачі № 152, після чого позивач зареєструвала за собою право власності на нежитлове приміщення, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності в нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 16835449 від 08.07.2017 року, витягом № 15915871 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, сформованим орендним підприємством "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" 13.09.2007 року (а.с. 8, 9).

ОСОБА_5 на праві приватної власності належить квартира № 10, що знаходиться в житловому будинку № 48 по вул. Перемоги в м. Запоріжжі.

Право власності на зазначене нерухоме майно набуте ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2005 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, та зареєстрованим в реєстрі за № 7433 (а.с.58). Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів від 17.11.2005 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.11.2005 (а.с. 59, 60).

ОСОБА_3 зверталась до генерального директора комунального підприємства "Наше місто" Запорізької міської ради із заявою від 04.04.2017 року про надання ключів від вхідних дверей до підвалу, розташованого в 2 під’їзді будинку № 48 по вул. Перемоги в м. Запоріжжі (а.с. 11).

На зазначену заяву позивачем отримано лист начальника юридичного управління з загальних питань та звернень громадян КП "Наше місто" ЗМР від 28.04.2017 року за № 4794/04, якою позивача проінформовано, що правовий статус відносин між КП "Наше місто" та ОСОБА_3 на даний час не визначено, договір на утримання будинків, споруд та прибудинкових територій не укладався. Згідно з інформаційною довідкою від 28.04.2017 року Вознесенівської служби обслуговування житлового фонду в будинку № 48 по вул. Перемоги є "Головний по будинку", який власними силами встановив замок на вхід в підвальне приміщення другого під’їзду (а.с. 13).

Разом із цим, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що зі змісту вищезазначеного листа неможливо було встановити хто є «Головним по будинку» та чи є цією особою відповідач ОСОБА_5 Також колегії додає до цього, що у досліджених матеріалах справи відповідного протоколу зборів мешканців будинку про обрання відповідача головним по будинку не мається.

Так, під час розгляду справи у суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 (чоловік ОСОБА_3Л.) пояснив, що 15.09.2015 його дружині зателефонував майстер і сказав, що мешканець кв. 10 зрізав замок на підвалі. ОСОБА_9 попросив під'їхати цього співробітника, на що він погодився. Приїхавши, побачив зрізані уламки. Було викликано міліцію. ОСОБА_5 зачинив двері і потім вибіг із предметом, схожим на пістолет, погрожував свідкові розправою. Конфлікт із ОСОБА_5 виник ще в 2007 році. Наразі ключі від підвалу у нього відсутні, так як замок на підвал встановив саме ОСОБА_5 В підвалі розташована каналізаційна труба, що ще крім неї - не пам'ятає. Стосовно подій 15.09.2015 року та обставин зламу замка, то він не чув в той день запаху каналізації. Договір про надання послуг ЖКХ укладався, послуги оплачувались.

Свідок ОСОБА_10 (знайомий позивача) пояснив, що 15.09.2017 року йому зателефонував ОСОБА_9 та попросив під'їхати та подивитися, чи зрізані замки на двері в підвальне приміщення. Він під'їхав у вказаний день приблизно о 13:00 год., та побачив зріз замків. Слюсар сказав, що це було зроблено ОСОБА_5 Також бачив іншу людину (сусіда), який також скаржився на ОСОБА_5 Коли приїхав ОСОБА_9 та спробував відчинити двері, вийшов ОСОБА_5 та сказав, що ніхто не увійде до приміщення. Він був зі зброєю в руках, схожою на пістолет Макарова, це відбулось приблизно о 14:00 год. На наступний день замок був вже змінений. Стосовно подій 15.09.2015 року пояснив, що він не чув в той день запаху каналізації. Також вказав, що в підвальному приміщенні дійсно є комунікації (вмикач, електрична проводка, каналізаційні труби), проте стояків, електричних щитків не бачив.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що покази свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не доводять ту обставину, що замок на підвальне приміщення встановлено саме відповідачем ОСОБА_5, оскільки вищезазначені свідки не бачили безпосередньо події встановлення замків, а керуються показами з чужих слів або своїми припущеннями.

Пряма заборона брати такі свідчення як докази встановлена ч. 2 ст. 90 ЦПК України у якій зазначення, що якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленні інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджуються іншими доказам, визнаними допустимими згідно з приписами цього Кодексу.

Також, суд першої інстанції правильно звернув увагу на той факт, що свідок ОСОБА_9 є чоловіком позивача, а свідок ОСОБА_10 знайомим, що надає підстави для критичної оцінки їх показань.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що в матеріалах справи наявний акт від 12.01.2018 року, підписаний мешканцями прилеглих будинків по вул. Перемоги, а також позивачем та її чоловіком, за змістом якого 12.01.2018 року ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 було здійснено спробу потрапити до приміщення, що належить на праві власності ОСОБА_3 При вході до під'їзду встановлено, що двері, які ведуть до підвалу, зачинені на три замки. Можливість потрапити в приміщення відсутня. Наявність замків на двері в підвальне приміщення підтверджується доданими до акта фотографіями та відеозаписом.

В цей же час, судом першої інстанції також було правильно встановлено, що зазначені документи не підтверджують, що замки встановлені саме ОСОБА_5

Інших доказів на підтвердження вчинення перешкод у здійсненні права власності саме відповідачем ОСОБА_5 позивачем надано не було. Наявність конфлікту між сторонами сама по собі ці обставини не підтверджує.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що даним підвалом (за виключенням належного позивачеві приміщення) мають право користуватись всі мешканці будинку, а тому було правильно зазначено, що позивачу необхідно звернутись до суду з позовом про встановлення порядку користування таким приміщенням, зокрема, вхідними дверима до підвалу.

У зв’язку з вищезазначеним, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що в межах розгляду даної справи та з урахуванням відсутності достовірних даних про вказані нею обставини, позивач не довела, що їй з боку відповідача створюються перешкоди у користуванні та розпорядженні її майном, а тому доводи позову в частині усунення перешкод з боку відповідача у користуванні та розпорядженні приміщенням суд вірно визнав необґрунтованими, а також визнав, що є необґрунтованою в такому разі і вимога щодо покладення на відповідача обов»язку не встановлювати в майбутньому замків на вхідні двері підвалу.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів апеляційного судувважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 – 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2018 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 31 серпня 2018 року.

Головуючий:

Судді: