Рішення № 76166264, 15.08.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 15.08.2018

Справа № 320/8674/16-ц

Провадження №2/320/77/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2018 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді: Бахаєв І.М.,

за участю секретаря: Фурсової Л.І.,

представника позивача ОСОБА_1: адвоката ОСОБА_2,

представника відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4: адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та зобов’язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень від 04.12.2018, просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні 3/10 частки домоволодіння № 8 по вул.. Шевченко в м. Мелітополі шляхом знесення побудованих ОСОБА_4 будівлі вбиральні та паркану, розташованих між будівлями літньої кухні Г-1 та житловим будинком З-1 та побудованих ОСОБА_3 будівлі вбиральні та паркану, розташованих між будівлями житловим будинком З-1 та житловим будинком А-1, які влаштовані на території домоволодіння № 8 без згоди співвласника, визнати незаконними дії ОСОБА_4І та ОСОБА_3 по знесенню будівлі вбиральні, позначеною на плані літ К, загальною площею 2,1 кв.м, об’єктом 4 куб.м. по вул.. Шевченко, буд. 8 у м. Мелітополі та зобов’язати їх відновити за їх власний рахунок до попереднього стану, а також стягнути з відповідачів у рівних частках судові витрати у виді судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивачу на підставі договору дарування від 27.04.2007 належить 3/10 частин домоволодіння № 8 по вул. Шевченко в м. Мелітополі. Інші частини домоволодіння належать відповідачам ОСОБА_3 – 3/10 частки, ОСОБА_4 – 1/10 частина та третій особі ОСОБА_6 – 3/10 частин. Домоволодіння розташоване на неприватизованій земельній ділянці приблизно 1000 кв.м. та складається з об’єктів нерухомості згідно технічної документації. Між співвласниками склалась домовленість стосовно володіння та користування своїми частками, згідно цієї домовленості фактично в користуванні позивача знаходиться житловий будинок Ж-1, сарай Л-1 та вбиральня К. В 2014 році відповідачами самовільно знесено вбиральню позначену на плані літерою К, якою позивач безперешкодно користувалась багато років, що порушує її майнові та немайнові права. Позивач вважає, що внаслідок дій відповідачів її права на власність були суттєво порушено. Також позивач вказує в позові на те, що відповідачі самовільно зайняли частину земельної ділянки, яка не відповідає належним їм часткам і самовільно без її згоди влаштували паркан та хвіртки, а у 2014 році самовільно побудували власні вбиральні, в той же час самовільно зайняли частину земельної ділянки під вбиральнею К, після її знесення.

В судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги за уточненою позовною заявою підтримав та надав пояснення аналогічні викладеним в позові обставинам.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4І в судове засідання не з’явилися, присутня в судовому засіданні їх представник адвокат ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала і пояснила наступне. Відповідачі є співвласниками домоволодіння № 8 по вул.. Шевченко в м. Мелітополі, ОСОБА_3 належить 3/10 частин домоволодіння, ОСОБА_4 1/10 частина. Між співвласниками за попередньою домовленістю склався порядок користування житловими будинками, спорудами та земельною ділянкою. Всі співвласники, в тому числі і позивач, встановили паркани, які розмежовують загальну земельну ділянку на окремі двори. Представник пояснила, що спірна вбиральня К була побудована в 1961 році була дерев’яна і через тривалість експлуатації та з урахуванням року побудови стала ветхою і завалилася. Через аварійний стан вбиральні нею вже багато років ніхто із співвласників не користувався, оскільки кожний з них мав окремі вбиральні як в будинку, так і на вулиці. Відповідачі не здійснювали самовільного знесення вбиральні К, в 2014 році намагалися її реконструювати, але через ветхість споруди остання все ж зруйнувалась. Син відповідача ОСОБА_4 разом із сином відповідача ОСОБА_3 розібрали завал будівельних матеріалів і фактично розчистили подвір’я. Крім того, співвласники домоволодіння звертались до відповідних органів зі скаргами про те, що позивач самовільно здійснює земляні роботи і надали до суду відповідь про заборону позивачу в подальшому продовжувати такі роботи. Вважає позовні вимоги необґрунтованими і просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі в зв’язку з необгрунтованістю.

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилася, про дату, час та місце розгляду справи сповіщена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

З урахування думки учасників справи суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за її відсутністю.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, заслухавши пояснення осіб, дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об’єктивному та всебічному з’ясування обставин справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому у цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування частини домоволодіння від 27.04.2007 належить 3/10 частини домоволодіння, що знаходиться за адресою м. Мелітополь вул.. Шевченко, буд. 8, про що свідчить також витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15083187 від 02.07.2007./а.с.6-7/

Відповідачу ОСОБА_3 належить 3/10 частини домоволодіння, що знаходиться за адресою м. Мелітополь вул.. Шевченко, буд. 8 на підставі договору дарування будинку від 11.06.1998. /а.с.59/

Відповідачу ОСОБА_4 належить 1/10 частина домоволодіння, що знаходиться за адресою м. Мелітополь вул.. Шевченко, буд. 8. Третій особі ОСОБА_6 належить 3/10 частини домоволодіння, що знаходиться за адресою м. Мелітополь вул. Шевченко, буд. 8.

Вказаний житловий будинок обслуговується земельною ділянкою 1178 кв.м., що відображено в технічних паспортах на житловий будинок, складених КП «ММБТІ» від 09.04.2011 та 03.11.2012 /а.с.8-10, 51-56/. Земельна ділянка зареєстрована на підставі рішення Мелітопольської ради (виконкому) № 340 від 07.05.1954. Ця земельна ділянка не приватизована, знаходиться у спільному користуванні співвласників, порядок користування нею на підставі судового рішення або договору на теперішній час не встановлений. Співвласники за домовленістю визначили фактичне користування земельною ділянкою, огородивши межі своїх ділянок парканами /а.с.61-63/

Порядок користування співвласниками житловими будинками та господарськими спорудами також визначено за їх домовленістю.

Вказані факти не оспорювалися сторонами у судовому засіданні, тому суд в силу ч.1 ст. 61 ЦПК України, вважає їх достовірно встановленими.

На території домоволодіння, яке знаходиться за адресою м. Мелітополь вул.. Шевченко, буд. 8 згідно даним технічного паспорту складеного КП «ММБТІ» від 03.11.2012 розташовані житловий будинок А-1, прибудова а-1, прибудова а1-1, прибудова а2-1, службова прибудова а3-1, житловий будинок Ж-1, службова прибудова ж-1, службова прибудова ж1-1, житловий будинок З-1, прибудова з-1, прибудова з1-1, гараж-сарай Б-1, сарай В-1, гараж Г-1, котельна Д-1, сарай Е-1, убиральня И, убиральня К, сарай Л-1, погріб під Л-1 позначений літерами «пд..», сарай М-1, яма вигрібна № 1.

Відповідно вказаного технічного паспорту спірна убиральня К побудована в 1961 році, дерев’яна, покрівля з шиферу, площею 2,2 кв.м станом на 03.11.2012 має 45% зношення, дійсною вартістю 474 гривень, розміщена поблизу гаражу Г-1, який користується відповідач ОСОБА_3 Цей факт не оспорювався представником позивача.

Позивачем не надано передбачений ст.. 77, 78 ЦПК належних та допустимих доказів виділення їй у особисте користування спірної убиральні К-1.

Згідно листа Державної архітектурно-будівельної інспекції України № 10-232-(90-9)/8532 від 31.08.2016 «Про розгляд звернення» посадовою особою Департаменту 29.08.2016 проведено позапланову перевірку дотримання ОСОБА_4 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності за адресою м. Мелітополь, вул. Шевченко, 8. Під час проведення перевірки встановлено, що надвірна вбиральня (літ «К») (дерев’яна споруда без фундаменту), яка побудована у 1961 році та зазначена у технічному паспорті , виготовленому КП «ММБТІ» від 09.04.2011 демонтована. На момент перевірки ознак виконання підготовчих та будівельних робіт не встановлено /а.с.12/.

Аналізуючи зібрані по справі докази кожний окремо та у сукупності суд дійшов до висновку, що спірна надвірна вбиральня (літ «К») (дерев’яна споруда без фундаменту), побудована у 1961 році мала станом на 03.11.2012 зношення 45%, була демонтована до 29.08.2016, тобто до часу проведення перевірки уповноваженими органами.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.4 ст. 319 ЦК України власність зобов’язує.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Листом за підписом заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_7 «Про розгляд заяви» повідомлено відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що інспектором відділу з благоустрою та екології виконавчого комітету Мелітопольської міської ради громадянці ОСОБА_1 надано припис від 02.11.2016 № 733 щодо заборони у подальшому проведення земельних робіт без дозвільних документів (ордер на розриття) та про адміністративну відповідальність у разі невиконання умов припису. /а.с. 49/

Інших доказів утримання позивачем, як співвласником домоволодіння, спірної надвірна вбиральня (літ «К»), крім проведення земляних робіт без дозвільних документів вже після руйнування матеріали справи не містять.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що у 1976 році вони оселились по сусідству з ОСОБА_1, були в гарних відносинах з позивачем та іншими сусідами. Спочатку на подвір’ї сторін по справі стояв туалет загального користування з дощок, але переважно ним користувалась ОСОБА_4. В 2014 році ОСОБА_8 прийшла в гості до позивача. Почувши на вулиці шум вони вийшли на вулицю, а там ОСОБА_9 та ОСОБА_10 розбирають вбиральню, яка на той час вже була побудована з білої цегли, а дах покрито шифером. Хлопці розхитували руками будівлю вбиральні, а потім ще й інструментом. Позивач обурилась, а ОСОБА_10 сказав, що він його будував, і він забирає матеріали. ОСОБА_8 з позивачем зайшли в будинок, у вікно побачили, що ОСОБА_10 з ОСОБА_9 лопатами почали закапувати яму. Позивач побігла на вулицю, почала кричати, хлопці не реагували, продовжуючи закапувати. Їй відомо, що у всіх співвласників є свої туалети. В той день ОСОБА_3 вона не бачила, а ОСОБА_4 стояла біля хвіртки поки її син тачкою возив цегли. Їй не відомо з якою метою зруйнували туалет, але через деякий час на цьому місці стояла машина ОСОБА_10.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила суду, що вона виросла на подвір’ї сторін по справі і там проживала її бабуся, позивач доводиться їй матір’ю. ОСОБА_11 пояснила суду, що на подвір’ї стояла загальна вбиральня, спочатку вбиральня була дерев’яна, потім ОСОБА_10 виклав її цеглою. Зі слів матері їй відомо, що влітку 2014 року у неї гостювала ОСОБА_8 і бачили, як ОСОБА_10 та ОСОБА_9 розхитували палками вбиральню. ОСОБА_10 на їхні питання сказав, що це його вбиральня і він буде робити, що заважає за потрібне. Після чого він зарив яму і через деякий час на цьому місці стояла його машина. У всіх співвласників є свої вбиральні і вони розташовані за їх будинками, кожен двір огороджено. У її матері також дерев’яний паркан. ОСОБА_11 не відомо чи пред’являла мама ОСОБА_4 претензії з цього приводу. З 2016 року на місці вбиральні з’явилося сміття.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що відповідач ОСОБА_4 доводиться йому матір’ю. В 2001 році вони приїхали проживати в Україну і за цією адресою оселилися. На той час вбиральня була у ветхому стані. З часом усі співвласники зробили центральну каналізацію, а у їхньої сім'ї не було можливості провести комунікації в свій будинок і вони користувались цією вбиральнею. В 2008 році вбиральня завалилася і він з батьком побудували на цьому місці вбиральню кам’яну. Простояла вона не довго, цементна плита лопнула і для безпеки оточуючих він з ОСОБА_9 розібрав вбиральню. Будівельні матеріали придбавав за свої гроші. ОСОБА_4 не приймала участі у руйнування вбиральні.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснив, що відповідач ОСОБА_3 доводиться йому матір’ю. Первісно на території подвір’я сторін по справі була дерев’яна вбиральня. Вони з ОСОБА_10 убрали її і на тому ж місці ОСОБА_10 побудував як міг за свій рахунок кам’яну вбиральню, який десь через пів року накренився і вони його розібрали, щоб ні на кого, в тому числі і дітей, не впала споруда. В цьому будинку раніше жила його бабуся приблизно з 60-х років. Раніше дерев’яним туалетом користувалися всі, а потім кожний побудував собі каналізацію і вбиральня залишилась тільки в користуванні ОСОБА_10. Коли вони з ОСОБА_10 розбирали вбиральню претензій до них ніхто не пред’являв

Аналізуючи пояснення допитаних свідків, суд дійшов до висновку, що дерев’яна спірна вбиральня К-1 була через ветхість часом зруйнована, за свій кошт свідок ОСОБА_10 побудував на цьому ж місті вбиральню з цегли, яка також через нетривалий час почала руйнуватися. Позивач, як співвласник, будь - яких дій спрямованих на утримання належної і їй некапітальної будівлі не здійснювала, грошей на відновлення стану не витрачала, протягом тривалого часу не користувалася спірною вбиральнею. Претензій з приводу розібрання вбиральні до часу звернення до суду не пред’являла.

Суд, дослідивши надані сторонами письмові докази, заслухавши пояснення свідків дійшов до висновку, що спірна будівля вбиральні(літ «К») (дерев’яна споруда без фундаменту), побудована у 1961 році мала станом на 03.11.2012 зношення 45%, була демонтована до 29.08.2016. Позивач не здійснювала будь-яких заходів, спрямованих на утримання в належному санітарному стані цієї будівлі, внаслідок чого споруда з часом зазнала руйнування.

Клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи позивачем не заявлялось, інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог суду не надавала, тому суд робить висновки на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Крім того, згідно технічного паспорту від 03.11.2012 на території домоволодіння за адресою м. Мелітополь вул.. Шевченко, самовільно побудовано прибудова 3-1 та здійснено переобладнання будівлі Г-1 в гараж Г-1. Інших самовільно побудованих господарських будівель та споруд на час огляду домоволодіння спеціалістами КП «ММБТІ» не виявлено.

Згідно даним листа Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області № 1008-22,1/2244 від 28.07.2016 /а.с. 11/ за результатами перевірки встановлено, що відповідач ОСОБА_4, власник 1/10 частини житлового будинку, на території спів власного користування домоволодіння по вул.. Шевченко, 8 у м. Мелітополі влаштувала вбиральню та особисту хвіртку, які не належать до самочинного будівництва, тому не є порушення містобудівного законодавства.

Вимогами ч.1 та 2 ст. 376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Правові наслідки самочинного будівництва передбачені ст. 376 ЦК України, яка передбачає можливість знесення самочинного будівництва за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, і то лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, та в разі неможливості проведення відповідної перебудови або відмови особи, яка здійснила (здійснює) будівництво від її проведення.

За позовом громадянина таке рішення може бути ухвалено на підставі ст. 391 ЦК в разі доведеності ним відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення перешкод в інший спосіб.

Пунктом 5 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику.

Відповідно до пункту 3.2 наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна» не належать до самочинного будівництва: для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд, навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям полегшеної конструкції, погребів, входів в погреби,

підпірних стін, воріт, хвірток, приямків, терас, ганків.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що побудовані відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 будівлі вбиралень та паркану не є самочинним будівництвом. Крім того, позивач не навів та не надав жодного доказу та підстав у створенні відповідачами йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення перешкод в інший спосіб.

З урахуванням вказаного суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні 3/10 частки домоволодіння № 8 по вул. Шевченко в м. Мелітополі шляхом знесення побудованих ОСОБА_4 будівлі вбиральні та паркану, розташованих між будівлями літньої кухні Г-1 та житловим будинком З-1 та побудованих ОСОБА_3 будівлі вбиральні та паркану, розташованих між будівлями житловим будинком З-1 та житловим будинком А-1, які влаштовані на території домоволодіння № 8 без згоди співвласника не підлягають задоволенню.

Також суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання незаконними дії ОСОБА_4І та ОСОБА_3 по знесенню будівлі вбиральні, позначеною на плані літ. К, загальною площею 2,1 кв.м, об’ємом 4 куб.м по вул.. Шевченко, буд. 8 у м. Мелітополі та зобов’язання їх відновити за їх власний рахунок до попереднього стану також не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 376, 391 ЦК України, Постановою Пленуму ВССУ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва), суд -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та зобов’язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ І.М.БАХАЄВ