Постанова № 76163928, 31.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/524/18

Категорія: 2.2 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Домусчі С.Д.,

– ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті ОСОБА_1 апеляційні скарги Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду, яке прийнято 25 квітня 2018 року у складі суду судді: Вовченко О.А. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразилась у порушенні термінів надання відповіді на заяву від 30.11.2017 року; стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_2 50000 грн. у якості компенсації моральної шкоди.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року вказаний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, що виразилась у порушенні термінів надання відповіді на заяву ОСОБА_2 від 30.11.2017 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заявленого позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Окрім того, до Одеського апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, в якій апелянт зазначає, що судом першої інстанції було невірно та не в повному обсязі досліджено докази, що мають значення для вирішення справи, а тому вказане рішення, яким частково задоволено позовні вимоги необхідно скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову у вказаній частині.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30 листопада 2017 року ОСОБА_2 подав електронною поштою начальнику головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області запит (заяву) на публічну інформацію, яка зареєстрована у відповідача за вх. №З-456 (а.с.6, 30).

У вказаному запиті запитувач просить надати інформацію щодо проходження планового медичного огляду працівників торгівельного майданчику за адресою: вул. Сонячна, 8, м. Одеса, а також інформацію щодо підтвердження безпечності харчових продуктів, що продаються на вказаному торгівельному майданчику.

05 грудня 2017 року вищевказаний запит ОСОБА_2 передано для надання відповіді до Одеського міського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (а.с.33), який є структурним підрозділом відповідача.

08 грудня 2017 року Одеським міським управлінням Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області видано лист-відповідь № З-456/208-М-О на запит ОСОБА_2 (а.с.7, 36-37, 39-40).

05 січня 2018 року заступником начальника відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Одеського міського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області та головним спеціалістом відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Одеського міського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області складено акт про повернення поштового відправлення Одеського міського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на адресу гр. ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 65049) та повторне його направлення заявнику (а.с.47), у якому зазначено, що вищевказаний лист № З-456/208-М-О було направлено на адресу позивача у грудні 2017 року та повернуто на адресу Одеського міського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із повідомленням про недостатню сплату за послуги поштового зв’язку.

Згідно штампу на конверті лист-відповідь № З-456/208-М-О від 08.12.2017 року направлений на адресу позивача 05.01.2018 року (а.с.6 зворот).

Вирішуючи дану справу, суд першої інстанції виходив з того, що 48-годинний строк надання відповіді на запит позивача рахується з моменту отримання його належним розпорядником інформації, тобто з 05 грудня 2017 року. Суд першої інстанції дійшов висновку, що максимальний строк надання відповіді відповідачем є 07 грудня 2018 року, однак, в порушення вищевказаних норм, Одеським міським управлінням Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області відповідь винесена 08 грудня 2018 року, а отже, з порушенням строків надання відповіді на запит на інформацію, передбачених ч. 2 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, що виразилась у порушенні термінів надання відповіді на заяву ОСОБА_2 від 30.11.2017 року.

Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди, посилаючись на те, що позивач не надав жодних доказів та не навів ніяких обставин, які підтвердили б спричинення протиправними діями відповідача йому моральних страждань. Суд першої інстанції вказав, що позивач не обґрунтовує, яким чином порушення відповідачем строків надання відповіді на його заяву унеможливило функціонування його особистості на конституційних засадах. Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що позивач ніяким чином не обґрунтовує суму моральної шкоди, яку просить стягнути з відповідача на його користь.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача стягнути на його користь з відповідача 50000 грн. моральної шкоди є необґрунтованою, а відтак у її задоволенні слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.

У відповідності до статті 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-ХІІ) інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно абзац. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 2657-ХІІ кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі – Закон № 2939-VI).

Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до змісту статті 19 вищевказаного Закону запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Окрім того, згідно змісту ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР від 02.10.1996 року (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Даною статтею також надано тлумачення зазначених термінів.

Зокрема, даною статтею регламентовано, що пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача подавши електронною поштою начальнику головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області запит (заяву) на публічну інформацію, яка зареєстрована у відповідача за вх. № З-456 (а.с.6, 30).

Відповідно до змісту вказаного звернення, позивач, зокрема, просив надати підтвердження проходження планового медичного огляду працівників торгівельного майданчику, за адресою м. Одеса, вул. Сонячна 8, а також надати підтвердження безпечності харчових продуктів, що продаються на вказаному торгівельному майданчику.

Так, на підставі вищевказаних норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про правильність визначення звернення позивача, як запит на отримання публічної інформації у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки за своїм змістом та формою ця заява відповідає саме запиту на публічну інформацію, незалежно від того що позивач обрав таку форму запиту як «Заява».

Відтак, доводи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, зазначені в його апеляційній скарзі, щодо необхідності визначення заяви позивача як звернення в розумінні Закону України «Про звернення громадян» вважаються колегією суддів неспроможними, у зв’язку з невідповідністю обставинам справи.

Таким чином, виходячи із даної правової оцінки форми та змісту вказаної заяви позивача, питання щодо строків розгляду та надання відповіді слід розглядати в рамках вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Так, статтею 12 зазначеного Закону визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до змісту ст. 13 вказаного Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Згідно п.1 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 667, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів.

Таким чином, відповідач та його структурний підрозділ Одеське міське управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області є розпорядниками інформації щодо якості харчових продуктів.

Статтею 16 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що запит, що пройшов реєстрацію в установленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань доступу до публічної інформації.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Також, згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Із змісту запиту позивача вбачається, що він стосується інформації щодо якості харчових продуктів, а відтак відповідь на нього розпорядником інформації повинна була бути надана протягом 48 годин з моменту отримання запиту.

Згідно встановлених судом обставин справи, 05 грудня 2017 року запит позивача передано Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області для надання відповіді до Одеського міського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, який є його структурним підрозділом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що 48-годинний строк надання відповіді на запит позивача рахується з моменту отримання його належним розпорядником інформації, тобто, з 05 грудня 2017 року, а тому максимальний строк надання відповіді - 07 грудня 2017 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Одеським міським управлінням Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області відповідь на запит позивача винесена (08 грудня 2017 року) з порушенням строків надання відповіді на запит на інформацію, передбачених ч. 2 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відтак, доводи апеляційної скарги Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області висновків суду першої інстанції не спростовують, а отже вимоги апелянта задоволенню не підлягають.

Проаналізувавши доводи та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2, колегія суддів зазначає наступне.

З аналізу вказаної апеляційної скарги слідує, що апелянт (ОСОБА_2В.) вважає рішення суду першої інстанції винесеним з порушенням норм процесуального права у зв’язку з тим, що судом не надано, на його думку, об’єктивної оцінки доводам щодо спричинення позивачу моральної шкоди, не враховано ст. 56 Конституції України.

Так, статтею 56 Конституції України визначається, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім того, відповідно до змісту положень пункту 5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, стану здоров'я потерпілого, тяжкості завданої травми, істотності вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступеню зниження престижу, ділової репутації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано жодних доказів, які підтвердили б спричинення протиправними діями відповідача йому моральних страждань та не наводить ніяких доказів з яких можна було б вважати дійсним спричинення такої моральної шкоди.

Окрім того, позивач не надає ґрунтовного пояснення визначення ним суми моральної шкоди, яку він просить стягнути з відповідача на його користь.

Таким чином, на підставі вказаних вимог законодавства України та аналізу встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що вимога позивача стягнути на його користь з відповідача 50000 грн. моральної шкоди є необґрунтованою.

Відтак, колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта (ОСОБА_2В.) в контексті необхідності задоволення його позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 грн., заподіяної внаслідок протиправної бездіяльності відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 241, 243, 244, 245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду, яке прийнято 25 квітня 2018 року – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення моральної шкоди – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду у випадках визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець