Постанова № 76163693, 28.08.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №290/993/15-ц Головуючий у 1-й інст. Васильчук О. В.

Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року

Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,

за участю секретаря Кучерявого О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу №290/993/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Романівська державна нотаріальна контора про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 11 червня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Васильчук О.В. в м.Баранівка,

в с т а н о в и в :

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Романівська державна нотаріальна контора про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсним. В обґрунтування позову посилався на те, що його дідові ОСОБА_4 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1. 28.09.1995 ОСОБА_4 склав заповіт, яким все своє майно заповів йому. 02.05.2012 ОСОБА_4 помер, а 27.08.2012 року він звернувся до Романівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті свого діда. В листопаді 2012 року він дізнався, що на квартиру № 21 існує заповіт від 18.01.2012, який нібито видав його дід ОСОБА_4, згідно з яким, спадкоємцем вищезгаданої квартири є відповідачка ОСОБА_2 На підставі заповіту відповідачці ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину від 31.10.2013, за яким вона набула право власності на 1/3 частину квартири № 21. Ознайомившись із заповітом від 18.01.2012 він виявив, що підпис на ньому не відповідає підписам, які ставив його дід раніше в інших документах, зокрема, в заповіті від 28.09.1995, а тому 27.05.2013 він звернувся до Романівського РВ УМВС із заявою про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, яке полягало у підробленні підпису в заповіті від 18.01.2012 року. В рамках кримінального провадження було проведено дві почеркознавчі експертизи, якими встановлено, що підпис в заповіті від 18.01.2012 не належить ОСОБА_4 і він виконаний безпосередньо ОСОБА_2 у присутності відповідачки ОСОБА_3 Враховуючи вищевикладене, просив визнати недійсними заповіт від 18.01.2012, складений від імені ОСОБА_4, який посвідчений секретарем Биківської селищної ради Романівського району Житомирської області ОСОБА_3, зареєстрований у реєстрі за №1 та свідоцтво про право на спадщину від 31.10.2013 № 1561, видане Романівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2, на підставі якого, за нею зареєстровано право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 11 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним заповіт від 18 січня 2012 року, складений від імені ОСОБА_4 та посвідчений секретарем Биківської селищної ради Романівського району Житомирської області ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №1. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину від 31 жовтня 2013 року № 1261, видане Романівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2, за яким за нею зареєстровано право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 625,00 грн з кожної.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, вказує, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності для звернення з позовом до суду.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спорів у зв'язку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК України. Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила (п. 16 постанови).

За змістом ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що за заповітом від 28.09.1995, ОСОБА_4 все своє майно заповів позивачу ОСОБА_1

18 січня 2012 року складено заповіт, посвідчений секретарем Биківської селищної ради Романівського району Житомирської області та зареєстрвоаний в реєстрі №1, за яким усе своє майно, що на день його смерті буде йому належати, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, а також все те, на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_2 Раніше зроблені ним заповіти, цим заповітом він скасовує.

02 травня 2012 року ОСОБА_4 помер.

Позивач ОСОБА_1 є внуком ОСОБА_4, а ОСОБА_2 його дружиною. Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладений 10.11.1995 року, тобто після складеного ОСОБА_4 першого заповіту.

31.10.2013 за відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/3 частини квартири квартири № 21 у будинку № 11, що розташований по вулиці Щорса в смт Биківка Романівського району Житомирської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 31 жовтня 2010 року.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи №1/3-70 від 03 травня 2018 року, проведеної Житомирським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром підписи від імені ОСОБА_4 у графі «1.Раніше зроблені мною заповіти, цим заповітом я скасовую» та у графі «ПІДПИС» заповіту від 18.01.2012 виконані ОСОБА_2

За таких обставин та з підстав, передбачених нормами матеріального та процесуального права, правильним є висновок суду першої інстанції про визнання недійсним зазначеного вище заповіту, адже, як правильно встановив суд на підставі наявних у справі доказів, вказаний заповіт підписано не заповідачем ОСОБА_4

Визнавши заповіт недійсним, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, оскільки ця вимога є похідною від вимоги про визнання заповіту недійсним.

В силу ст.81 ЦПК України ОСОБА_2 не надала суду першої інстанції належних та допустимих доказів на спростування висновку судово-почеркознавчої експертизи від 03 травня 2018 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки ОСОБА_1 вже звертався до неї з аналогічним позовом 05 вересня 2012 року, в якому зазначав, що про заповіт від 18 січня 2012 року він дізнався після смерті діда, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України ).

Згідно зі ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч.1 ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З матеріалів справи вбачається, що 27 травня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Романівського РВ УМВС України в Житомирській області із заявою про внесення до ЄДРДС відомості про складання завідомо неправдивого заповіту ОСОБА_4, посвідченого 18 січня 2012 року секретарем виконкому Биківської селищної ради Романівського району ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, й розпочати досудове розслідування.

Згідно висновку експерта науково-дослідного експерто-криміналістичного центру при УМВС України в Житомирській області №1-1970 від 08.01.2014 року підписи розташовані у графах «Раніше зроблені мною заповіти, цим заповітом я скасовую» та «ПІДПИС» заповіту від імені ОСОБА_4 18.01.2012 року виконані ОСОБА_2

Відтак, ОСОБА_1 довідався про порушення його прав ОСОБА_2 у січні 2014 року, а з позовом до суду звернувся у вересні 2015 року, тобто в межах трирічного строку.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоовлення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення .

Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 11 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 30 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді