Постанова № 76163558, 29.08.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/4866/17 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 55 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Талько О.Б.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №296/4866/17 за позовом ОСОБА_1 до приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2, про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації, компенсації та моральної шкоди,

за апеляційною скаргою приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій»,

на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира, ухвалене 23 січня 2018 року суддею Сингаївським О.П. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому, зазначив, що з 03.10.2006 по 01.01.2015 він перебував у трудових відносинах з приватним вищим навчальним закладом «Інститут підприємництва та сучасних технологій» (далі – ПВНЗ «ІПСТ»). Роботодавець заробітну плату не виплачував, тому він звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира, заочним рішенням якого від 08.06.2010 стягнуто з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 11304,46 грн разом із компенсацією за несвоєчасну її виплату. В подальшому йому також не виплачена заробітна плата за грудень 2011 року та січень 2012 року в сумі 2077 грн. Такі дії відповідача призвели до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв’язків, погіршення стану здоров’я, здійснення додаткових зусиль для організації життя. Тому, просив стягнути на його користь з відповідача: заборгованість по заробітній платі за грудень 2011 року і січень 2012 року в сумі 2077 грн; індексацію вказаної заробітної плати за період з січня 2012 по квітень 2017 року в сумі 1784,57 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.01.2014 по день ухвалення рішення по 32,58 грн за кожний робочий день; індексацію невиплаченої заробітної плати з січня 2011 року по квітень 2017 року в сумі 10230,52 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати в сумі 12015,09 грн та 20000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПВНЗ «ІПСТ» на користь ОСОБА_1 2077 грн заборгованості по заробітній платі за грудень 2011 року і за січень 2012 року, індексацію заборгованості по заробітній платі за грудень 2011 року і за січень 2012 року у сумі 1784,57 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.01.2014 по день ухвалення рішення по 32,58 грн за кожний робочий день (1015) у загальному розмірі 33068,70 грн, індексацію невиплаченої заробітної плати з січня 2011 року по квітень 2017 року у розмірі 10230,52 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 12015,09 грн, у зв’язку із порушенням строків її виплати та моральну шкоду в розмірі 1000 грн, а всього 60175,88 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у межах суми платежу за один місяць. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ПВНЗ «ІПСТ», посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На його думку, суд безпідставно стягнув з ПВНЗ «ІПСТ» індексацію невиплаченої заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку та моральну шкоду, оскільки заклад перебуває у стані ліквідації і не отримує прибутків, а тому в його діях відсутня вина у невиплаті заробітної плати. Крім того, погашення заборгованості перед кредиторами ліквідаційною комісією ПВНЗ «ІПСТ» здійснюється в порядку черговості. Також вважає, що оскільки вимоги позивача про стягнення індексації стосуються разової виплати (виконання рішення суду з виплати заборгованості по заробітній платі), суд безпідставно застосував до спірних правовідносин ст. 2 Закону України «Про індексацію доходів населення». Послався на рішення суду першої інстанції у аналогічних справах, якими відмовлено у задоволенні подібних позовних вимог.

В судовому засіданні представник ПВНЗ «ІПСТ» апеляційну скаргу підтримав, ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на її безпідставність.

Заслухавши учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до ст. 34 Закону «Про працю», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював електриком в ПВНЗ «ІПСТ» з 03.10.2006 по 01.01.2015.

Заочним рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 08.06.2010 на користь ОСОБА_1 з ПВНЗ «ІПСТ» стягнуто заборгованість по заробітній платі станом на травень 2010 року в сумі 11304,46 грн та 901,88 грн компенсації.

У зв’язку із припиненням (ліквідацією) ПВНЗ «ІПСТ» виконавче провадження з виконання даного судового рішення у травні 2011 року було закінчено, а виконавчий лист передано ліквідаційній комісії відповідача.

Позивачеві також не виплачена заробітна плата за грудень 2011 року в сумі 1004 грн та січень 2012 року 1073 грн, а всього в сумі 2077 грн.

У січні 2015 року відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 420 грн заробітної плати (а. с. 19), проте без нарахування компенсації та індексації, а також без врахування заборгованості по заробітній платі за 2010-2012 роки. Таким чином, до теперішнього часу остаточний розрахунок по заробітній платі у повному обсязі з позивачем не проведено.

Встановивши вину відповідача у невиплаті належних позивачеві при звільненні грошових сум, а також те, що виплата належних до виплат коштів не була здійснена під час примусового виконання судового рішення, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь з відповідача заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв’язку із порушенням строків її виплати.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується із таким висновком суду з огляду на наступне.

Зокрема, вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», яка передбачає, що індексації підлягає заробітна плата, яка виплачується щомісячно, тобто не має разового характеру.

Отже, суд першої інстанції безпідставно стягнув індексацію заробітної плати, стягнутої за рішенням суду, в сумі 10230,52 грн та компенсацію втрати частини заробітку у такій же сумі.

Крім того, судом першої інстанції при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не враховано, що підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, є не проведення розрахунку з працівником у визначені ст. 116 цього Кодексу строки з вини власника або уповноваженого ним органу.

Як вбачається із витребуваної судом апеляційної інстанції копії вироку Корольовського районного суду м. Житомира від 13.09.2012 відносно керівника ПВНЗ «ІПСТ» ОСОБА_3, останній визнаний винним у невиплаті заробітної плати працівникам навчального закладу, у тому числі ОСОБА_1 за період січень-грудень 2011 року в сумі 9469,77 грн.

Таким чином, вина підприємства у невиплаті заробітної плати за період січень-грудень 2011 року доведена вироком суду, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині за вказаний період.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги, що вини відповідача у невиплаті позивачеві стягнутої за рішенням суду заробітної плати та заробітної плати за січень 2012 року немає, оскільки з 11.05.2011 ПВНЗ «ІПСТ» перебуває в стані припинення та здійснює задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому ст. 112 ЦК України.

Враховуючи зазначені обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що у суду не було підстав стягувати середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.01.2014 по день ухвалення рішення по 32,58 грн. за кожний робочий день (1015) у загальному розмірі 33068,70 грн, а до цих вимог слід застосувати принцип співмірності та зменшити розмір середнього заробітку до 2077 грн.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішення позову в частині відшкодування моральної шкоди залежить від вирішення позовних вимог про відшкодування заробітної плати на користь звільненого працівника за час затримки розрахунку.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував відсутність вини ПВНЗ «ІПСТ» у виконанні рішення суду, та не виплаті заробітної плати за січень 2012 року, а тому апеляційний суд, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що на користь позивача на відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 500 грн.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення про стягнення з ПВНЗ «ІПСТ» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за грудень 2011 року і січень 2012 року в сумі 2077 грн, індексації заборгованості по заробітній платі за грудень 2011 року і січень 2012 року у сумі 1784,57 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 2077 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати в сумі 1784,57 грн та 500 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього 8223,14 грн.

Посилання представника ПВНЗ «ІПСТ» на інші рішення суду першої інстанції, якими було відмовлено у задоволенні аналогічних вимог працівників навчального закладу, не мають преюдиційного значення для вирішення даного спору, оскільки за змістом ч. 7 ст.82 ЦПК України правова оцінка, надана певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» задовольнити частково.

Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 січня 2018 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за грудень 2011 року і січень 2012 року в сумі 2077 грн, індексацію заборгованості по заробітній платі за грудень 2011 року і січень 2012 року у сумі 1784,57грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 2077 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати в сумі 1784,57грн та 500 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього 8223,14 грн.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» в дохід держави судовий збір в сумі 822,31 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у межах суми платежу за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді:

Повний текст постанови складений 31 серпня 2018 року.