Постанова № 76163379, 22.08.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/908/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Тетяна Миколаївна

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

22 серпня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Ватаманюка Р.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Сербин І.І.,

представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року (суддя Брезіна Т.М., повне судове рішення складено 16.03.2018) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про визнання протиправними і скасування рішень,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2017 року ОСОБА_5 звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування рішення №0060481304 від 09.11.2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску, податкових повідомлень-рішень від 09.11.2017 року №0061681304, №0061661304, №0061651304, №0061571304, №0061621304, №0061631304, №001611304, №0061511304.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому податковий орган посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято обгрунтовано, з дотриманням вимог чинного законодавства України. Просить залишити рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року без змін з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

Представник податкового органу в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини справи.

ОСОБА_5 взята на обліку в Кіцманській ОДПІ Головного управління ДФС у Чернівецькій області як платник податків 24.01.2007 р. та здійснює господарську діяльність: код КВЕД 46.44 «оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення (основний)»; код КВЕД 47.89 «роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами».

17.07.2017 р. до Головного управління ДФС у Чернівецькій області надійшов лист від Головного управління ДФС у Херсонській області, в якому вказано щодо порушеної кримінального провадження №32106230000000059 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 212 КК України. Досудовим розслідування встановлено, що громадянин ОСОБА_6 ОСОБА_7 Оглі протягом 2011-2016 років здійснював імпорт товарно-матеріальних цінностей (фарфор, скляний посуд і засоби чищення) із території Російської Федерації з метою отримання необлікованих прибутків та здійснював їх реалізацію за готівку особам без сплати відповідних податків. За вказаною метою 23.10.2012 р. ПАТ «Укрсоцбанк» було виготовлено додаткову платіжну картку на ім"я довіреної особи для здійснення видаткових операцій по рахунку №26257870028547 для ОСОБА_5. За перевіряє мий період ОСОБА_5 отримувала від громадянина ОСОБА_6 продукцію (фарфоровий та скляний посуд) за яку перераховувалось на вищевказаний рахунок грошові кошти в розмірі 4752016.18 грн., з них протягом 2013 року 1421112,30 грн., протягом 2014 року 2022178 грн., протягом 2015 року 1308725,88 гривень. Враховуючи те, що в подальшому позивачем реалізовано отриманий посуд, податковий орган зробив висновок про розбіжність в задекларованих доходах позивача та перерахованими коштами на рахунок громадянина ОСОБА_6. У зв"язку із чим Головне управління ДФС у Херсонській області просило провести перевірку дотримання вимог законодавства позивачав за 2013-2015 роки.

На підставі наказів Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 02.10.2017 р. №991 та №1004, направлень від 04.10.2017 р. №1873 та №1874 з 04.10.2017 р. по 12.10.2017 р., податковим органом проведено документальну позапланову перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2015 року.

Результати проведеної перевірки зафіксовані в акті перевірки від 20.10.2017 р. №125/24-13-13-04/НОМЕР_1, в якому податковим органом зроблено висновки про виявлені порушення, а саме встановлено: перевищення дозволеного обсягу доходу в 1-3 кварталі 2014 р. в сумі 516103,40 грн.; неналежне ведення книги обліку доходів; нездійснення переходу на застосування іншої ставки або відмови від застосування спрощеної системи оподаткування, не застосовано ставку єдиного податку у розмірі 15%, чим занижено єдиний податок в сумі 77415,05 грн.; неподано у встановлені строки податкові декларації у разі перевищення протягом року обсягу доходу; не реєструвалися та не велися книги обліку доходів і витрат для загальної системи оподаткування; не подано податкові декларації про майновий стан і доходи за період з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. та за 2015 рік; занижено податок з доходів фізичних осіб в загальній сумі 67426,56 грн., в тому числі за період з 01.10.2014 р. по 31.12.2014 р. в сумі 55068,48 грн., в 2015 році в сумі 12358,08 грн.; не нараховано та не утримано військовий збір з оподатковуваного (чистого доходу) за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. на загальну суму 1235,82 грн.; занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2015 р. на загальну суму 266959 грн.; неповна сплата єдиного соціального внеску з чистого доходу в частині заниження максимальної величини бази нарахування єдиного соціального внеску, встановленої на 2014-2015 роки в загальній сумі 43581,99 грн.; п.1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

За наслідком проведено перевірки, податковим органом прийнято 09.11.2017 р. податкові повідомлення-рішення: №0060481304 про застосування штрафних санкцій в сумі 7702,05 грн. за наслідком донарахування відповідним своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 43581,99 грн.; №0061681304 за яким застосовано до позивача суму штрафних санкцій у розмірі 1 грн. за порушення законодавства щодо регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів; №0061661304, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн.; №0061651304, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 170 грн. з єдиного податку з фізичних осіб; податкове повідомлення-рішення №0061571304, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 340 грн. з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються за результатами річного декларування; №0061621304, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 180480 грн. з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів; №0061631304, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 29767,75 грн. з єдиного податку з фізичних осіб; №0061611304, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 14289,95 грн. зі сплати військового збору; податкове повідомлення-рішення №0061511304, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 162765,19 грн. з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.

Податковим органом 09.11.2017 р. винесено вимогу №ф-0060921304, якою визначено суму недоїмки позивача в розмірі 43581,99 гривень.

Позивач, не погодившись з прийнятими рішеннями податкового органу, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Зокрема, під час розгляду справи в суді першої інстанції, податковим органом доведено правомірність та законність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 09.11.2017 року.

Відповідно до статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача та враховує наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок, який відкрито фізичною особою ОСОБА_5 для здійснення підприємницької діяльності, включаються до доходу фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку з врахуванням вимог статті 292 Податкового кодексу України.

Однак, як встановлено з матеріалів справи, на спростування висновків контролюючого органу, позивачем надано договори позики з громадянами ОСОБА_8 в сумі 100 000 грн., ОСОБА_9 в сумі 150 000 грн., ОСОБА_10 в сумі 150 000 грн., ОСОБА_9 0.0. в сумі 20 000 грн. та ОСОБА_11 в сумі 47 000 грн, всього в сумі 467 000 гривень. Також позивачем представлені письмові розписки про повернення позичених коштів у повному обсязі.

Тобто, кошти у загальній сумі 467 000 гривень, що були внесені на розрахунковий рахунок ОСОБА_5 повернуті позичальникам у тому самому податковому періоді в повному обсязі, що підтверджується відповідними розписками, які наявні у матеріалах справи. Вказані грошові кошти є поворотною фінансовою допомогою, правовою основою для отримання якої стали договори позики.

Листом від 25.01.2017 №1420/6/99-99-13-02-03-15 Державна фіскальна служба України та у відповідності із ст. 52 Податкового кодексу України роз'яснила, що відповідно до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України фінансова допомога - це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Правовою основою для отримання поворотної фінансової допомоги є договір позики. Відносини за договором позики регулюються ст.ст. 1046 - 1053 Цивільного кодексу України.

Аналогічні роз'яснення надані в Узагальнюючій податковій консультації щодо податкового обліку поворотної фінансової допомоги, затвердженій Наказом Міндоходів від 01.07.14 №367.

Відповідно до п.п.14.1.257 п.14.1. п.14 ПК України визначено, що поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Договір позики вважається укладеним з моменту здійснення дії по передачі предмета договору на основі попередньої домовленості. Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст. 640 ЦК України: "Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії"

Договір позики укладається як в усній так, і в письмовій формі. У цивільному кодексі України зазначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян: а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ст. 1047 ЦК України). Розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян може встановлюватися законами чи постановами Верховної ОСОБА_12 України, указами Президента України, актами Кабінету міністрів України.

Отже, з положення закону вбачається, що проста письмова форма обов’язкова для договору позики тільки у випадках, коли позикодавець юридична особа, а також в усіх випадках, якщо сума договору позики перевищує встановлений законом розмір. Закон не вимагає нотаріального посвідчення договору позики, проте домовленістю сторін чи на вимогу однієї з сторін, договір може бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до п.п.168.1.1 п. 168.1 п.168 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 165.1.31 п. 165.1 п.165 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

П.п.292.11. ст. 292 ПКУ зазначено, що до складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються в т.ч. суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що грошові кошти, виплачені позивачем громадянам: ОСОБА_8 в сумі 100 000 грн., ОСОБА_9 в сумі 150 000 грн., ОСОБА_10 в сумі 150 000 грн., ОСОБА_13 в сумі 20 000 грн. та ОСОБА_11 в сумі 47 000 грн., а всього в сумі 467 000 гривень, були поворотною фінансовою допомогою, а тому висновок суду першої інстанції про те, що кошти які надійшли на розрахунковий рахунок, який відкрито фізичною особою для здійснення підприємницької діяльності, включаються до доходу фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку, не відповідає дійсності. Тобто, сума поворотної фінансової допомоги не мала включатись до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, тому у позивача був відсутній обов'язок нараховувати, утримувати і сплачувати до бюджету податок із такої суми.

Також, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено тієї обставини, що внесені на власний банківський рахунок готівкові кошти із зазначенням призначення платежу: «готівкові надходження власних коштів», «переказ коштів на рахунок» є поворотною фінансовою допомогою, здійснення якої має бути чітко ідентифіковане у платіжних документах платника податків.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно п.п. 3 п. 292.11 ст. 292 Податкового кодексу України до складу доходів платника єдиного податку 1-3 груп не включаються : суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів.

Пункти 14.1.257, 14.1.258 п. 14.1. ст. 14 ПК України визначають поняття поворотної фінансової допомоги та фінансового кредиту.

При цьому дані поняття використовуються для застосування податкового законодавства.

Водночас за своєю правовою природою такі правовідносини є цивільно-правовими і регулюються главою 71 книги 5 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України “за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості”.

Отже, з моменту отримання запозичених коштів позичальник набуває право власності на них і вправі використовувати їх на власний розсуд, в тому числі і для поповнення своїх обігових коштів для здійснення підприємницької діяльності.

Таким чином, системний аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що суми поворотної фінансової допомоги (тобто позики), яка перебуває у власності платника єдиного податку - позичальника строком до 12 місяців не включається до складу доходу, який підлягає оподаткуванню. Проте, дані вимоги закону не були враховані судом першої інстанції.

Так, аналізуючи надані позивачем договори позики, докази внесення позикових коштів на рахунок позивача, докази їх використання та письмові розписки про повернення запозичених коштів, судом не прийняті до уваги докази на підтвердження здійснених витрат у 2014 - 2015 роках, суд першої інстанції не надав правової оцінки вказаним доказам на підтвердження походження власних коштів позивача, внесених ним на власний рахунок. Крім того, суд першої інстанції не визначив моменту виникнення у позивача права власності на запозичені кошти та не надав правової оцінки статусу позивача у правовідносинах позики.

Так, позичальником за договорами позики була фізична особа ОСОБА_14, яка саме як фізична набула право власності на кошти. Отже правовідносини позики виникли між фізичною особою ОСОБА_5 та позикодавцями. В свою чергу, правовідносини щодо використання власних коштів у господарській діяльності стосуються ОСОБА_5 як суб'єкта підприємницької діяльності.

Слід зауважити, що у даній справі не може бути застосовані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.02.2018р. у справі № 813/238/17, які враховано судом першої інстанції, оскільки, як вбачається із її змісту, позивачем є суб'єкт господарської діяльності і договори позики були укладені з ним саме в такому статусі. В будь-якому випадку застережень про те, що позичальником була просто фізична особа, а не суб'єкт господарської діяльності зазначена постанова Верховного Суду не містить.

Відповідно до вимог п.п. 292.1. ст. 292 ПК України (в редакції, що діяла протягом 2014 - 2015 років) доходом платника єдиного податку фізичної особи - підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 292.3. ст. 293 ПК України, до суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).

Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку.

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

Встановлено, що розбіжність між сумою доходу отриманого на розрахунковий рахунок за даними книги обліку доходів і витрат та даними банківських виписок виникла у зв'язку із здійсненням ОСОБА_5 поповнення рахунку власними коштами. Проведення таких операцій підтверджується виписками по рахунках в банківській установі, поповнення розрахункового рахунку власними коштами підтверджується виписками по рахункам в банківській установі від 24.10.2017 року №2410-17VU-1412-2356 та 24.10.2017 року №241017VU14131727, і зазначені обставини були встановлені за результатами перевірки.

Відповідно до пп.7.1.5 ст.7 Закону України «Про платіжні системи» зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

Таким чином, чинне законодавство передбачає можливість внесення власних коштів на власний рахунок власником цього рахунку. Аналогічні висновки містить, судова практика Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 01.02.2016 р. у справі №818/1172/14.

Так встановлено, що згідно виписки по рахункам в банківській установі від 24.10.2017 року №2410- 17VU-1412-2356 вбачається, що ОСОБА_5, протягом 2014 року здійснювала поповнення рахунку власними коштами, зокрема: 08 січня 2014 року - 20 000 грн., з призначенням платежу: «Надходження власних коштів»; 09 січня 2014 року - 50 000 грн., з призначенням платежу: «Надходження власних коштів»; 13 січня 2014 року - 50 000 грн., з призначенням платежу: «Надходження власних коштів»; 27 січня 2014 року - 5 000 грн., з призначенням платежу: «Надходження власних коштів»; 03 лютого 2014 тюку - 54 000 грн., з призначенням платежу: «Надходження власних коштів»; 21 лютого 1314 року - 53 300 грн., з призначенням платежу: «Переказ коштів на рахунок в іншому банку через систему myDELTA»; 07 березня 2014 року - 30 700 грн., з призначенням платежу: «Меркєєва Тетяна Олександрівна»; 07 квітня 2014 року - 20 900 грн., з призначенням платежу: «Надходження власних коштів»; 11 квітня 2014 року - 25 000 грн., з призначенням платежу: «Надходження власних коштів»; 27 травня 2014 року - 25 000 грн., з призначенням платежу: «Надходження власних коштів»; 24 червня 2014 року - 20 000 грн., з призначенням платежу: «ОСОБА_10 кошти»; 01 липня 2014 року - 36 000 грн., з призначенням платежу: «Надходження власних коштів».

Як зазначалося вище, грошові кошти, які були ОСОБА_5 внесені на розрахунковий рахунок як власні кошти, ОСОБА_5 отримала від інших осіб за цивільно-правовими угодами. Тобто, серед сум, які надходили протягом 2014 року на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_5 значаться кошти з призначенням: «Готівкові надходження власних коштів», «Переведення особистих коштів». Відображення надходження коштів із таким призначенням являються наслідком поповнення банківського рахунку коштами отриманими у вигляді готівкових надходжень від здійснення підприємницької діяльності так і такими, що отримані від інших фізичних осіб по договорам позики на зворотній основі, що було встановлено незалежною аудиторською перевіркою аудиторської фірми "Аудит-Сервіс”.

Таким чином, суми, які надходили протягом 2014 року на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_5 в загальній сумі 467 000 грн. з призначенням: «Надходження власних коштів», являються наслідком поповнення банківського рахунку коштами отриманими від інших фізичних осіб по договорам позики на зворотній основі.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що призначення платежу відповідно до виписки по рахункам в банківській установі від 24.10.2017 року №2410-17VU- 1412-2356 31.01.2014 року де мало місце зарахування грошових коштів в сумі 47 000 грн. від ОСОБА_11 на рахунок ОСОБА_5 із призначенням платежу «За товар згідно накладної №РН-0000140 від 30.01.2014 року» є помилковим. Оскільки, як було зазначено позивачем, вказані кошти були перераховані на виконання умов договору позики №3 від 05.01.2014 року, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_5, 24.06.2014 року. Зазначені обставини підтверджуються договором позики №3 від 05.01.2014 року та заявою ФОП ОСОБА_11 адресованою ФОП ОСОБА_5, у якій ОСОБА_11 просить змінити призначення платежу за платіжним дорученням №11 від 31.01.2014 р. у сумі 47 000 грн. на «Поворотна фінансова допомога згідно договору позики №3 від 5.01.2014 р.». Таким чином, сума в розмірі 47 000 є власними грошовими коштами ОСОБА_5, а не частиною доходу від підприємницької діяльності, що не було враховано судом першої інстанції.

Також, судом першої інстанції проаналізовано аудиторський звіт від 15.01.2018 р. про перевірку сум отриманих доходів та достовірності їх відображення у книзі обліку доходів і податковій звітності за період з 01.01.2016 р. по 30.06.2017 р., складений Приватною аудиторською фірмою «Аудит-Сервіс» на замовлення фізичної особи підприємця ОСОБА_5. Проте, вказаний звіт судом не взято до уваги з наступних підстав.

На думку суду першої інстанції, звіт містить висновок, що протягом 2014 року позивач отримала дохід в сумі 984,238 грн. та протягом 2015 року в сумі 1106955,98 грн., що більше від задекларованих доходів на 110340,98 гривень. Однак, суд не погоджується із вказаними висновками з огляду на таке. У висновку міститься оцінка, в тому числі правових питань, яка виплинула на прийнятий висновок, а саме, експертом не враховано до доходів позивача за 2014 рік кошти, які були зараховані на власний рахунок позивача за призначенням платежу "готівкові надходження власних коштів" та надано перевагу договорам у вигляді розписки про фінансову поворотну допомогу для постановки своїх висновків, а не бухгалтерським первинним документам, як того вимагає спеціальний закон щодо його діяльності.

Крім того, на думку суду, вказаний аудиторський звіт не містить належної оцінки платежам, здійснених на розрахунковий рахунок позивача, відкритий для здійснення підприємницької діяльності, із зазначенням призначення платежу: «готівкові надходження власних коштів», «переказ коштів на рахунок», що здійснювались в період з 2014 року по 2015 рік. Неврахування аудитором вказаних обставин, на переконання суду, виключає можливість робити висновок щодо відсутності порушень, які можуть призвести до зміни групи для перерубування на спрощеній системі оподаткування, або безпосередньої зміни системи оподаткування.

Суд апеляційної інстанції даючи правову оцінку аудиторському звіту від 15.01.2018 р. про перевірку сум отриманих доходів та достовірності їх відображення у книзі обліку доходів і податковій звітності за період з 01.01.2016 р. по 30.06.2017 р., прийшов до наступного висновку.

Так, незалежною аудиторською перевіркою аудиторської фірми "Аудит-Сервіс" було встановлено, що серед сум, які надходили протягом 2014 року на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_5 значаться кошти з призначенням "Готівкові надходження власних коштів", "Переведення особистих коштів". Відображення надходження коштів із таким призначенням являються наслідком поповнення банківського рахунку коштами отриманими у вигляді готівкових надходжень від здійснення підприємницької діяльності так і такими, що отримані від інших фізичних осіб по договорам позики на зворотній основі.

Аудиторською перевіркою встановлено, що кошти які надходили протягом 2014 року на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_5 в загальній сумі 409 900 грн. з призначенням платежу: «Надходження власних коштів», являються наслідком поповнення банківського рахунку коштами отриманими від інших фізичних осіб за |договорами позики на зворотній основі. Крім того встановлено, що протягом 2015 року ФОП ОСОБА_5 отримала дохід в сумі 1106955,98 грн., що більше від задекларованих доходів на суму 110340,98 грн. При цьому порушень, які можуть призвести до зміни групи для перебування на спрощеній системі оподаткування, або безпосередньої зміни системи оподаткування перевіркою не виявлено. Також встановлено, що протягом 2015 року ФОП ОСОБА_5 отримала дохід в сумі 1106955,98 грн., що більше від задекларованих доходів на суму 110340,98 грн..

Таким чином, проаналізувавши звіт від 15.01.2018 року, колегія суддів вважає, що в ньому відображено висновки щодо доходів за 2014-2015 роки у книзі обліку доходів та витрат, на розрахункових рахунках та відповідність цих сум у податкових деклараціях, а також проаналізовано загальний обсяг доходу ОСОБА_5 за вказані періоди від підприємницької діяльності. Зазначене спростовує висновок суду першої інстанції про неврахування експертом коштів за 2014, які були зараховані на власний рахунок позивача за призначенням платежу "готівкові надходження власних коштів" та надано перевагу договорам у вигляді розписки про фінансову поворотну допомогу для постановки своїх висновків, а не бухгалтерським первинним документам, як того вимагає спеціальний закон щодо його діяльності.

Крім того, згідно зведеного аналізу доходу з Книги обліку доходів та відповідно до виписок з банку за 2014 рік, встановлено, що загальний оборот ОСОБА_5 за 2014 рік складає 1 399 815,50 грн.. Вказана грошова сума включає в себе грошові кошти в сумі 313 110,00 грн., які були отриманими за результатами здійснення підприємницької діяльності апелянта в 2013 році. Згідно книги обліку за 2013 рік загальний дохід ОСОБА_5 у 2013 році склав 985 304,00 грн.. Також встановлено, що частина коштів зберігалася на рахунку №26200701538552 в АТ «Дельта Банк» з якого ОСОБА_5 вже перераховувалися на основний рахунок в ПАТ КБ «Приватбанк» в 2014 році сумі 313 110,00 грн..

Таким чином враховуючи зазначене слідує висновок, що до обсягу доходу приватного підприємця ОСОБА_5 помилково було враховано кошти в сумі 313 110,00 грн., які ОСОБА_5 зберігала в АТ «Дельта Банк» за №26200701538552, проте, дану обставину не було враховано судом першої інстанції.

Окрім того встановлено, що до вищевказаного загального обсягу доходу в сумі 1 399 815,50 грн. включені кредитні грошові кошти в сумі 36 600 грн., що підтверджується банківською випискою по основному рахунку. Вказані грошові кошти були внесені на основний рахунок (26009060731929) із карткового рахунку СКС «Кредитна карта» №14360570 оформлена у банку на дошлюбне прізвище ОСОБА_5 «Кіщенко», а тому не можуть бути включені до загального доходу підприємця, відповідно до положень визначених п.п.292.11. ст. 292 Податкового кодексу України. Встановлено, що зазначені кредитні кошти вносилися на рахунок з метою погашення кредиту за договором №1/1145615 від 02.02.2012 року на придбання транспортного засобу, що підтверджується матеріалами справи. В загальному за 2014 рік з основного рахунку ФОН ОСОБА_5 за вказаним кредитним договором було сплачено грошові кошти в сумі 42 775,45 грн. на рахунок «Креді ОСОБА_15».

Також, судом першої інстанції не було враховано, що кошти в сумі 44 100 грн. які були зараховані на основний рахунок ФОП (26009060731929), 28.10.2014 року ОСОБА_5 внесла помилково. Вказана грошова сума повинна була бути внесена на особистий рахунок ОСОБА_5 як фізичної особи в ПАТ КБ «ПриватБанк», Як вбачається із виписки ПАТ КБ «ПриватБанк» за N226009060731929 за 2014 рік вказана грошова сума одразу була перерахована як помилково внесена на картковий рахунок Апелянта.

Окрім того, поза увагою суду першої інстанції залишалася та обставина, що грошові кошти, які відображені у книзі обліку доходів та витрат 27.12.2017 року в сумі 20 738,00 грн. були зараховані на основний рахунок ОСОБА_5 пізніше, а саме: 29.12.2017 року, що підтверджує копія виписки з ПАТ КБ «ПриватБанк» за №26009060731929 за 2014 рік.. Сума 20 738,00 грн., яка надійшла 27.12.2017 року та відображена у книзі обліку доходів та витрат ОСОБА_5 повністю відповідає сумі внесеній ОСОБА_16 на основний рахунок, а отже є однією і тією ж сумою та не повинна додаватися. Встановлено, що вказана сума була отримана ОСОБА_5 як оплата за посуд столовий згідно накладної РН0001798 від 24.12.2014 року та внесена через два дні на основний рахунок ФОП із зазначенням вищевказаного призначення платежу. Таким чином, із вищенаведеного слідує висновок, що дохід ОСОБА_5 за 2014 рік становить 985 267,50 грн..

За наслідками апеляційного розгляду, з врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позивачем надано суду достатньо належних доказів, які свідчать про обґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені під час апеляційного перегляду обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем не доведено тієї обставини, що оскаржувані рішення податкового органу прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень.

Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті рішення неповно дослідив обставини справи, без встановлення всіх обставин справи, а також не наведено доказів, які б підтверджували що суб'єкт владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення діяв правомірно, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області №0060481304 від 09.11.2017 р. про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області від 09.11.2017 року №0061681304, №0061661304, №0061651304, №0061571304, №0061621304, №0061631304, №001611304, №0061511304.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 03 вересня 2018 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_17 ОСОБА_12