Постанова № 76162914, 29.08.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року справа № 805/1850/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Сухарька М.Г., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., при секретареві судового засідання – Борисові А.А., за участю представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року та ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року в справі № 805/1850/18-а (головуючий І інстанції Кониченко О.М.) за позовом ОСОБА_3 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним дій та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі – відповідач, пенсійний орган, Бахмутсько-Лиманське ОУПФУ) щодо зменшення з 01.01.2012 розміру пенсії, зобов’язати поновити з 01.01.2012 виплату пенсії в розмірі, визначеному постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2008 року в справі № 2-а-25491/08, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному законом на відповідний період, нарахувати та виплатити цю пенсію.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року позовні вимоги в частині періоду з 01.01.2012 по 14.09.2017 залишені без розгляду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалу суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що згідно з п. 7 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII у разі, якщо внаслідок перерахунку пенсії відповідно до цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Отже обрахунок пенсії на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1210 є незаконним.

Також апелянт зазначає, що разом з позовною заявою до суду першої інстанції було подано клопотання про поновлення строку звернення до суду. Отже, відкривши провадження за позовом ОСОБА_3 суд фактично визнав поважними підстави пропуску строку звернення до суду. При цьому позивач звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення та ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.

ОСОБА_3 перебуває на обліку Бахмутсько-Лиманського ОУПФУ, отримує пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначену йому згідно зі ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12.12.2008 у справі № 2-а-25491/08, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2009, зобов’язано пенсійний орган здійснити перерахунок пенсії по інвалідності з 01.10.2008 відповідно до ст.ст. 50, 54, 67, п. 3 ст. 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розміру 6 мінімальних пенсій за віком на 50 % мінімальної пенсії за віком, що розраховуються залежно від розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

До 01.01.2012 позивач отримував пенсію в такому розмірі, після чого її було обчислено відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 1210 від 23.11.2011.

ОСОБА_3 01.03.2018 звернувся до відповідача стосовно здійснення перерахунку розміру його пенсії з 01.01.2012 у відповідності до постанови Донецького окружного адміністративного суду від 12.12.2008 у справі № 2-а-25491/08.

Пенсійний орган листом від 05.03.2018 № 202/0-10-01-03 сповістив позивача, що у 2012 році відповідно до пункту 3 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» та у 2013 році відповідно до пункту 4 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» передбачено застосування норм і положень статей 50, 54 закону № 796-ХІІ у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України та бюджету Пенсійного фонду України.

Вважаючи, що Бахмутсько-Лиманське ОУПФУ порушує його право на отримання пенсії в належному розмірі, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом.

Згідно з матеріалами справи ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року позовні вимоги в частині періоду з 01.01.2012 по 14.09.2017 залишені без розгляду через пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав,свобод чи інтересів.

Своє рішення суд обґрунтовує тим, що відповідно до змісту позовної заяви, права позивача були фактично порушені з січня 2012 року, проте з позовною заявою він звернувся лише 15 березня 2018 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

За приписами ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За текстом апеляційної скарги ОСОБА_3 звертає увагу суду на висновки Верховного Суду, викладені в постанові 24.04.2018 у справі № 646/6250/17.

У цьому рішенні суд касаційної інстанції зазначив:

«…у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції), має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.»

Разом з тим, у постанові від 17.07.2018 у справі № 752/7455/17 Верховний Суд дійшов протилежного висновку, а саме: «З дослівного аналізу наведеної норми вбачається, що вона стосується саме нарахованих та не отриманих з вини пенсійного органу сум пенсій. Однак, позивач в своїй позовній заяві ставить питання про виплату не нарахованої їй пенсії, а тому до спірних правовідносин положення ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не застосовуються.»

Таким чином, позиція Верховний Суд з цього питання не є однозначною. Тому колегія суддів, з урахуванням обставин справи, дійшла висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року. Оскільки у спірних правовідносинах, пенсійний орган проводив виплату пенсії позивачу з 01.01.2012 у певному розмірі та позивач цього не оскаржував. При цьому, в адміністративному позові та апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає на підставі яких правових актів визначався розмір його пенсії з 01.01.2012, з 01.01.2013, з 01.01.2014 та з 01.01.2015.

За приписами ч. 3 ст. 240 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Тобто, наведеними нормами чітко регламентовано дії суду у разі, коли факт пропуску строку виявляється вже після відкриття провадження в справі. При цьому, на суд не покладено обов’язку щодо витребування заяви про поновлення строку звернення до суду чи вчинення інших дій, які спонукають позивача обґрунтувати поважність причин пропуску цього строку. Також, наведені норми не містять обмежень щодо стадії судового розгляду, на якій можуть бути застосовані їх положення.

Таким чином, доводи апелянта, що відкривши провадження в справі, суд фактично визнав причини пропуску строку звернення до суду поважними спростовуються колегією суддів.

Розглянувши доводи апеляційної скарги в частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, колегія суддів зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 (далі – Закон № 796-ХІІ).

Відповідно до ст. 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно зі ст. 50 Закону № 796-XII у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема, інвалідам IIІ групи у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

За приписами ч. 4 ст. 54 Закону № 796-XII у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по IIІ групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі – Закон № 3491-VI) розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнено п. 4. Цим пунктом визначено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).

Тобто, Законом № 3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання п. 7 Закону № 3491-VI від 06.07.2011 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745, яка набрала чинності з 23.07.2011. Положеннями п. 1 і 3 цієї Постанови регламентовано інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року № 4282-VI (набрав чинності 01 січня 2012 року), п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI (набрав чинності 01 січня 2013 року) норми і положення ст.ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України у 2012 та 2013 роках виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України.

Абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012 визначено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

З аналізу вказаних норм та роз'яснень Конституційного Суду України вбачається, що в період з 23.07.2011 по 31.12.2013 визначення порядку та розмірів виплат вказаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

У той же час, 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII. Пунктом 63 цього Закону розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено п. 26, яким установлено, що норми і положення ст.ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, починаючи з 01.01.2015 пенсійний орган, здійснюючи нарахування та виплату ОСОБА_3 основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у вказаний період, у розмірі, визначеному постановами Кабінету Міністрів України, діяв правомірно.

Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах «Arras та інші проти Італії», «Сухобоков проти Росії», «Великода проти України»).

В абзаці 10 п. 2.1 Рішення від 26 грудня 2011 року № 1-42/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджує викладений в оскаржуваному рішенні висновок про правомірність дій Бахмутсько-Лиманського ОУПФУ щодо обчислення розміру пенсії ОСОБА_3 При цьому, суд не приймає доводи апелянта щодо необхідності застосування п. 7 Прикінцевих положень Закону № 76-VIII, оскільки після набрання цим Законом чинності розмір пенсії позивача не змінився.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статями 139, 291, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року та ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року в справі № 805/1850/18-а за позовом ОСОБА_3 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним дій та зобов’язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року в справі № 805/1850/18-а та ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року в справі № 805/1850/18-а – залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 29 серпня 2018 року. Повний текст постанови складений 31 серпня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів М. Г. Сухарьок

ОСОБА_4

ОСОБА_5