Постанова № 76162409, 30.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/2307/17 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О.,

Кучми А.Ю..

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року позивач, Заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив стягнути з ОСОБА_3 плату за проїзд у сумі 6331,80 грн..

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області 10 березня 2017 року на автодорозі, М-02 (Кіпті-Глухів-Бачівськ) - 50 км здійснено габаритно-ваговий контроль: автомобіль (тягач) марки МАЗ модель 5337, реєстраційний номер НОМЕР_1, з причіпом СЗАП, модель 8527, реєстраційний номер НОМЕР_2, які належить ОСОБА_3.

10 березня 2017 року складено акт № 0002404 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, яким зафіксоване порушення вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме надання послуг із перевезення вантажу (мінеральні добрива (кормобид в мішках), маршрут - смт. Барішівка - с. Комарівка, 177 км) із перевищенням осьових навантажень. Так, нормативно допустиме осьове навантаження становить 11; 11; 11; 11 т, а фактичне - 5,85; 13,75; 7,05; 8,10 т. При цьому перевезення здійснювалося без оформлення дозволу, що дає право на рух автомобільними дорогами України.

До Акту проведений розрахунок плати за проїзд великовагових (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №0002404 від 10 березня 2017 року, згідно з яким за перевищення нормативних параметрів нараховано до сплати 223,20 євро.

Відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день проведення розрахунку 10 березня 2017 року, курс гривні до євро складає 28,3912 грн.. Отже загальний розмір плати за проїзд становить 6331,80 грн..

12 червня 2017 року управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області звернулось до Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури з листом №743/40/1-17 у якому повідомило, що перевізниками, серед яких і відповідачем, не надано документи, які б підтверджували плату за проїзд великоваговим та(або) великогабаритними транспортними засобами автомобільними дорогами загального користування. З огляду на зазначене, позивач направлені матеріали для вжиття заходів представницького характеру на захист інтересів держави.

Вважаючи, що у зазначених правовідносинах має місце порушення інтересів держави, Заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог та зазначив, що прокурором не надано обґрунтованих пояснень та відомостей, що управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження. Так, суд першої інстанції вирішив такий спір у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч.2 ст.60 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату подання адміністративного позову), прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України зазначено, що прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що прокурор має право звертатись до суду з позовом в інтересах держави лише у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, а також у разі відсутності такого органу.

Системний аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що прокурор може звертатись з позовом про захист інтересів держави до судів будь-якої юрисдикції, залежно від того, які державні інтереси порушено.

Наявність порушеного інтересу держави у позовній заяві у даній справі, прокурор обґрунтовує відсутністю відомостей щодо сплати відповідачем плати за проїзд.

Пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18 січня 2001 року встановлено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату подання адміністративного позову), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату подання адміністративного позову) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Так, згідно з ч. 4 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату подання адміністративного позову) громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Зазначений перелік випадків, у яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень, є вичерпним.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, у яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

Проте, ані Конституцією України, ані законами України прокурора не наділено правом звернення саме до адміністративного суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів.

Крім того, за змістом ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату подання адміністративного позову) вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №820/1203/17.

Відповідно до ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, адміністративні суди не є «судом, встановленим законом» для розгляду такої категорії справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Отже, такий спір про захист інтересів держави, шляхом стягнення з фізичної особи плати за проїзд. Підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату розгляду апеляційної скарги), судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату розгляду апеляційної скарги), суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково: рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, а провадження у цій частині закрити.

На виконання вимог ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату розгляду апеляційної скарги), суд роз'яснює позивачеві, що даний спір предметно підсудний суду загальної юрисдикції та повинен розглядатись у порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. 243, 315, 319, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 31.08.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

А.Ю. Кучма