Постанова № 76161568, 29.08.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1032/18 Справа № 201/5563/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі – Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Істейтглобал» про визнання недійсним кредитного договору та визнання припиненими договорів майнової поруки (іпотеки),-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору і визнання припиненими договорів майнової поруки (іпотеки) і договору поруки, позовні вимоги змінювалися, уточнювалися і доповнювалися.

Позов мотивований тим, що між ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» та ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» 20 березня 2011 року було укладено кредитний договір № КП461-Г. За умовами даного договору ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» отримала від ПАТ «КБ «Приватбанк» кредитні кошти у розмірі 32 900 000.00 грн., з кінцевим терміном повернення 19 березня 2041 року. Позивач вважає що укладений кредитний договір укладений з порушенням норм діючого законодавства України, порушує його законні права та інтереси та підлягає визнанню недійсним, оскільки розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку, але може бути змінено умови договору. Однак в будь-якому випадку така зміна має бути узгоджена банком та боржником та закріплена на рівні додаткової угоди до кредитного договору. Збільшення розміру процентів банком в односторонньому порядку не допускається.

Отже при укладанні договору банк обманув його, не вказавши повністю всі дані договору: договір не містить умов припинення цього договору, немає детального розпису загальної вартості кредиту для нього як споживача, не вказана вся сума кредиту, яку потрібно повернути, не вказано всі умови кредитування, можливість надання кредиту в іншій валюті, умови повернення боргу, мали місце порушення в частині формування та погодження ціни договору, дискримінаційними є вимоги договору про можливість банку вимагати дострокового повернення кредиту, можлива зміна відсоткової ставки та інша інформація як для споживача послуг банку (особисті дані клієнта та інш.), тобто фактично працівник банку при укладанні договору тиснув на нього психологічно та допустив обман стосовно умов і правил кредитування; тобто договір не містить всіх передбачених законодавством умом і правил, що вимагаються законодавством про захист прав споживачів для договору споживчого кредиту; внаслідок чого він змушений був підписати договір, а отже цей договір не відповідає його внутрішній волі, тому повинен бути визнаний недійсним в частині несправедливих положень про можливість підвищення відсоткової ставки, видачі кредиту в іноземній валюті та інш.. Зараз банк вважає, що в нього є заборгованість по цьому кредитному договору. Позивач вважає, що заборгованості в нього перед цим банком не має. На його звернення до відповідача про з’ясування обставин вказаного та укладання кредитного договору, боргу, спірне питання вирішене не було, була відмова.

Крім того позивач послався на те, що у відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Так, відповідачем без згоди позивача до кредитного договору № КП461-Г від 20 березня 2011 року, після укладення договорів поруки були підписані з позичальником додаткові угоди а саме: додаткова угода № 7 від 01 січня 2012 року, додаток № 1 від 20 березня 2011 року, додаткова угода № 8 від 05 січня 2012 року, додаткова угода № 9 від 19 грудня 2012 року, додаткова угода № 10 від 10 січня 2012 року, додаткова угода № 11 від 11 січня 2012 року, договір від 25 липня 2016 року, про внесення змін до кредитного договору №КП461-Г від 20 березня 2011 року. Вказані документи, свідчать про укладення між кредитором та боржником додаткових угод без обов’язкової згоди поручителя. Так, договір про внесення змін до кредитного договору № КП461-Г від 20 березня 2011 року, укладений 25 липня 2016 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» (кредитор) та ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» (боржник) містить умови про затвердження додаткової комісії, яку повинен сплатити боржник – кредитору та яка не була передбачена кредитним договором за виконання якого позивач поручався. А вказане дозволяє стверджувати про значне збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Згідно умов договору майнової поруки № КП461-Г-ДИ2, № КП461-Г-ДИ2 від 19 грудня 2012 року, № КП461Г-П2 від 19 грудня 2012 року позивач поручався за виконання зобов’язання, що були встановленні редакцією кредитного договору від 20 березня 2011 року. Зазначені зміни до кредитного договору вносились без згоди поручителя та без внесення відповідних змін до договору поруки. Крім того, в договорі відсутні будь-які вказівки на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя. Вищезазначені зміни, на думку позивача, значно збільшують обсяг прав поручителя, що є підставою для припинення договору поруки відповідно до частини першої статті 559 ЦК України.

Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права як споживача, а тому і звернувся в суд з цим позовом. Вважає дії відповідача по укладанню кредитного договору неправомірними, зобов’язання повинно бути законним і справедливим. Просив суд захистити його права як споживача послуг цього банку, визнати вказаний кредитний договір недійсним, припиненими договір іпотеки і договір поруки, задовольнивши позов в повному обсязі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено частково та ухвалено ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовити; визнати припиненими (припинити правовідносини) за договором іпотеки (майнової поруки) № КП 461-Г-ДИ2 від 19 грудня 2012 року, № КП 461-Г-ДИ3 від 19 грудня 2012 року та договором поруки № КП461-Г-П2 від 19 грудня 2012 року укладеними між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2.

Рішення суду мотивовано тим, що зміни до кредитного договору значно збільшують обсяг прав поручителя, що є підставою для припинення договору поруки та майнової поруки відповідно до статті 559 ЦК України.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ “ПриватБанк” просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього часу. Таким чином, в межах строку дії поруки Банк має право на стягнення заборгованості з поручителя.

Крім того зазначено, що зміна формули нарахування комісії не впливає на збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 351 ЦПК України передбачено, що апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

А згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» та ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» 20 березня 2011 року було укладено кредитний договір № КП461-Г. За умовами даного договору ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» отримала від ПАТ «КБ «Приватбанк» кредитні кошти у розмірі 32 900 000.00 гривень, з кінцевим терміном повернення 19 березня 2041 року.

У забезпечення виконання зобов’язань ТОВ «ІСТЕЙТГЛОБАЛ» за цим кредитним договором, між позивачем та відповідачем, було укладено договір майнової поруки - іпотеки № КП 461-Г-ДИ2 від 19 грудня 2012 року, № КП 461-Г-ДИ3 від 19 грудня 2012 року; договором поруки № КП461-Г-П2 від 19 грудня 2012 року, згідно з яким позивач поручився відповідати за зобов'язаннями боржника як іпотечним майно так і за договором поруки.

Крім того, встановлено, що між відповідачем та третьою особою були підписані з позичальником додаткові угоди а саме: додаткова угода № 7 від 01 січня 2012 року, додаток № 1 від 20 березня 2011 року, додаткова угода № 8 від 05 січня 2012 року, додаткова угода № 9 від 19 грудня 2012 року, додаткова угода № 10 від 10 січня 2012 року, додаткова угода № 11 від 11 січня 2012 року, договір від 25 липня 2016 року про внесення змін до кредитного договору №КП461-Г від 20 березня 2011 року, згідно яких фактично умови кредитного договору не були змінені, а лише змінювалися графіки платежів, розрахункові рахунки для сплати комісії, процентів тощо.

Так, задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Банком в результаті укладення додаткових договорів після укладення договору іпотеки (майнової поруки) та договору поруки, було збільшено відповідальність поручителя, у зв'язку з чим ці договори підлягають припиненню.

Проте з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Так, зобов’язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів, а згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України) в тому ж обсязі що і боржник.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Отже, правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. На відносини з права застави не поширюються норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, оскільки іпотека за правовою природою є заставою, та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом.

Статтею 575 ЦК України іпотека прямо визначена окремим видом застави.

Підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а щодо іпотеки- Законом України «Про іпотеку», серед яких не наведено посилань на припинення іпотеки внаслідок збільшення відповідальності майнового поручителя.

Оскільки підстави припинення іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов’язання, безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону, суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов’язання незалежно від ступеня їх подібності в суті відносин чи найменуванні сторін, у зв’язку з чим позовні вимоги є безпідставними.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодекам, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а ч.1 ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений нормами України.

Згідно ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи до: 1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

А статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування мольної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Так, звертаючись до суду із позовною заявою позивач ОСОБА_2 просив припинити іпотеку за договорами іпотеки (майнової поруки) № КП 461-Г-ДИ2 від 19 грудня 2012 року, № КП 461-Г-ДИ3 від 19 грудня 2012 року та поруку за договором поруки № КП461-Г-П2 від 19 грудня 2012 року, так, ці договори забепечують виконання зобов'язань за кредитним договором, але є різними за змістом і нормою регулювання та норма ст. 559 ЦК України на іпотечні договори не розповсюджується, у зв’язку з чим колегія суддів вважає, що спосіб такого захисту права, який поставлений позивачем, законом не передбачено, у зв’язку з чим позивачем обрано неправильний спосіб захисту, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Проте суд першої інстанції на вказане увагу не звернув та помилково прийшов до висновку про задоволення позову.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що рішення суду не відповідає вимогам чинного законодавства, а отже підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові ОСОБА_2 у повному обсязі.

Керуючись ст.147, п.3 розділом ХІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» – задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року про визнання припиненим правовідносин за договором іпотеки (майнової поруки) № КП 461-Г-ДИ2 від 19 грудня 2012 року, № КП 461-Г-ДИ3 від 19 грудня 2012 року та договором поруки № КП461-Г-П2 від 19 грудня 2012 року укладеними між публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» і ОСОБА_2 скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 про припинення договорів поруки та майнової поруки відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

ОСОБА_3