Постанова № 76161437, 28.08.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/4850/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 травня 2018 року у справі № 450/2886/17 (суддя Мусієвський В.Є., м. Пустомити, час прийняття – 10:21) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, в якому просив зобов'язати відповідача внести зміни в рішення №120 від 21.01.2005 року «Про надання згоди на оформлення матеріалів відведення земельної ділянки для ведення ОСГ», яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності в с. Коцурів».

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №120 від 21.01.2005 року йому було надано згоду на оформлення матеріалів відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,6925 га. без зазначення строку до якого це слід зробити.

З 21.01.2005 року змінилось земельне законодавство. З метою реалізації даного рішення, 05.09.2017 року він надіслав відповідачу клопотання з проханням змінити рішення №120 від 21.01.2005 року таким чином, щоб воно відповідало чинному законодавству. Однак клопотання залишилось без розгляду сільською радою.

Рішенням від 21 травня 2018 року Пустомитівський районний суд Львівської області у задоволенні позову відмовив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що рішення прийнято в порушення процесуального права. Суд не розглянув його клопотання в порядку ч.2ст.77 КАСУ про зобов’язання відповідача надати доказ правомірності своїх дій.

Крім того, зазначає, що суд не спростував посилання позивача на матеріальне право, зокрема, ст.ст.12,33,118 ЗКУ, ст.ст.1,2,5,6,8,19,22 ЗУ «Про землеустрій», ЗУ «Про особисте селянське господарство».

З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

18 липня 2018 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання, в якому відповідач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 розглядати за відсутності представника сільської ради. Проти задоволення позову заперечує.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, а тому відповідно до приписів частини 2 статті 313 КАС України неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що Звенигородська сільська рада Пустомитівського району Львівської області 21.01.2005 року прийняла рішення №120 «Про надання згоди на оформлення матеріалів відведення земельної ділянки для ведення ОСГ», яким вирішила:

1. Дати згоду на оформлення матеріалів відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,6925 га. жителю с. Коцурів ОСОБА_1.

2. ОСОБА_1 провести погодження матеріалів у відповідних службах області і району та у відповідності до чинного законодавства.

05 вересня 2017 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про зміну вищезгаданого рішення сільської ради та приведення такого у відповідність до чинного земельного законодавства.

В позовній заяві позивач вказує, що відповідачем звернення ОСОБА_1 залишилося без розгляду.

Разом з тим, зазначене спростовується наявною в матеріалах справи копією відповіді Звенигородської сільської ради про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 за вих.№ 02- 18/503 від 13.09.2017р. на клопотання ОСОБА_1 та копія квитанції про надсилання поштового відправлення 14.09.2017 року (а.с. 30).

Не погодившись із діями Звенигородської сільської ради ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач протягом 13 років не вчиняв будь-яких дій щодо реалізації рішення Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №120 від 21.01.2005 року.

Станом на час звернення позивача з клопотанням щодо внесення змін у прийняте відповідачем рішення, існує законодавчо встановлена процедура відведення земельної ділянки, відмінна від порядку, чинного на час його прийняття.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є правильними.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 59 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР ,,Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (частина 1).

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10).

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Також в п. 2 резолютивної частини вказаного рішення зазначено, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час звернення позивача (07 вересня 2017 року) до сільської ради із заявою про внесення змін в рішення ради від 21.01.2005 року №120 процедура відведення земельної ділянки зазнала суттєвих змін.

Частиною 1 статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно з ч.3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення; а) особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч.7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що для належного оформлення документів на отримання у власність земельної ділянки позивач має право звернутись до органу місцевого самоврядування з клопотанням у відповідності до вимог ч. 6 статті 118 ЗК України, що і буде підставою для належного розгляду на черговій сесії сільської ради такого клопотання.

Оскільки позивач звернувся із клопотанням про внесення змін до рішення ради від 21.01.2005 року №120, яке приймалось за іншою законодавчо визначеною процедурою, сільський голова правомірно розглянув таке клопотання як звичайне звернення та надав на нього мотивовану відповідь.

За таких обставин колегія суддів вважає, що під час розгляду клопотання позивача відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В силу ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 травня 2018 року у справі № 450/2886/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

О.М. Довгополов

Постанова в повному обсязі складена 31 серпня 2018 року.