Постанова № 76161329, 30.08.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 212/2360/18

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 травня 2018 року, яке постановлено суддею Козловим Ю.В. у м. Кривому Розі о 12 годині 39 хвилині та повне судове рішення складено 01 червня 2018 року, -

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі – ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування шкоди, завданою смертю працівника на виробництві.

Позов мотивовано тим, що він є сином ОСОБА_3, який загинув 21 квітня 1999 року під час виконання трудових обов’язків.

Вважаючи відповідальним за смерть ОСОБА_3, підприємство відповідача, яке не забезпечило на його робочому місці безпечних та нешкідливих умов праці, просив стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану загибеллю батька, розмір якої він визначив у 176 000,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 74 460,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на те, що суд першої інстанції не вірно визначив розмір судового збору, який стягнув з відповідача на користь держави, також суд не обґрунтував розмір моральної шкоди, не врахував, що підприємство здійснювало дружині загиблого на утримання сина виплати до досягнення ним 18 років або 23 років за умови надання довідки з учбового закладу, крім того сплатив одноразову допомогу, допомогу на утриманця-позивача, на поховання. Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував норми ст. 450,456 ЦК УРСР для вирішення спору щодо відшкодування моральної шкоди. Крім того, позивачем не надано жодного доказу щодо правонаступництва підприємства, на якому працював загиблий та ПАТ «Кривбасзалізрудком».

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 (а.с. 8), який загинув 21.04.1999 року у віці 31 рік (а.с. 8).

Актом №7 форми Н-1 про нещасний випадок від 30.04.1999 року встановлено, що 21.04.1999 року о 9 годині 30 хвилин на дільниці № 17 шахти ім. Леніна Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», під час виконання своїх трудових обов’язків загинув ОСОБА_3І.(а.с.3-7).

Нещасний випадок стався внаслідок подачі напруги на силовий кабель 0,4 Кв без перевірки супротиву ізоляції і безперервності ланцюга заземлення, а також низької технологічної дисципліни під час монтажу та експлуатації електрообладнання серед електротехнічного персоналу шахти.

Особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці, визнані: механік дільниці № 8 шахти імені Леніна ОСОБА_5, який подав напругу на силовий кабель без вимірювання супротиву його ізоляції і перевірки безперервності ланцюга заземлення, гірничий майстер дільниці № 17 (енергослужби) ОСОБА_6, який видав наряд на прокладання кабелю зв’язку, по якому був прокладений силовий кабель з порушенням вимог правил безпеки, начальник дільниці № 17(енергослужби) ОСОБА_7, який не забезпечив належний контроль за встановленим порядком підключення нового обладнання до загальної шахтної мережі,головний енергетик шахти імені Леніна ОСОБА_8, який послабив контроль додержання підлеглим персоналом вимог правил безпеки (а.с. 7).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов’язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що нещасний випадок, внаслідок якого загинув батько позивача ОСОБА_1, стався під час його роботи на шахті ім. Леніна Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», 21 квітня 1999 року, тому його синові, позивачу у справі, має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі статті 440-1 ЦК Української РСР.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Події, які стали підставою на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою виникнення зобов’язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов’язаний з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв’язку зі смертю його батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року.

Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити і з засад розумності, виваженості та справедливості.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7 ,440-1 Цивільного кодексу Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що смерть ОСОБА_3 сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, у зв’язку із чим обґрунтовано поклав обов’язок відшкодувати позивачу шкоду, завдану смертю його батька ОСОБА_3 на Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», як правонаступника Криворізького державного залізорудного комбінату.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно погодився з припущенням позивача щодо правонаступництва ПАТ «Кривбасзалізрудком» та підприємства на якому працював потерпілий, що зв’язок між цими підприємствами не ґрунтується на належних доказах, колегією суддів сприймаються критично, з урахуванням того, що в суді першої інстанції відповідач проти цього не заперечував, у відзиві на позов визнав факт нещасного випадку на їхньому підприємстві, заперечуючи проти позову, посилався на відшкодування підприємством відповідача шкоди сім’ї загиблого (а.с. 16-17).

З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди синові загиблого, а доводи відповідача в апеляційній скарзі в цій частині є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов’язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв’язку з втратою близької людини.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що підприємство здійснювало дружині загиблого на утримання сина виплати до досягнення 18 років або 23 років за умови надання довідки з учбового закладу, крім того сплатило одноразову допомогу, допомогу на утриманця-позивача, на поховання, не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки дані факти не мають правового значення для вирішення спору щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд має виходити з глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції керувався нормами ст.ст. 450,456 ЦК УРСР 1963 року, які на час їх дії регулювали питання відшкодування шкоди, колегія суддів погоджується з застосуванням даних норм, оскільки вони передбачають регулювання питання відшкодування шкоди, в загальному її розумінні, у тому числі і відшкодування моральної шкоди, доводи апеляційної скарги щодо неможливості їх застосування в вирішення спірного питання, спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для відмови у позові.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав ОСОБА_1, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання ОСОБА_1, який втратив батька та залишився без його турботи і піклування у віці 8 років, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідки, що наступили, та їх невідворотність. Не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не доведено наявність моральних страждань. Смерть рідної людини, не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання.

Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, характер психологічної травми, яку він отримав у зв'язку зі смертю батька, конкретні обставини по справі, наслідки, що наступили, вважає що визначений розмір моральної шкоди, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Згідно положення, закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи.

Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом та поданні апеляційної скарги позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, вимога про стягнення моральної шкоди є немайновою та за подання позову в даній категорії справ судовий збір справляється за фіксованою ставкою (пп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), а не пропорційно до розміру суми грошового відшкодування моральної шкоди, заявленого позивачем.

У зв'язку з цим, викладені в апеляційній скарзі доводи представника відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм законодавства при стягненні в повному розмірі судового збору з відповідача на користь держави, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу та не враховує їх.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Кривбасзалізрудком» - залишити без задовлення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 30 серпня 2018 року.

Головуючий:

Судді: