Рішення № 76159696, 28.08.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/1725/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чеснокової А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання – Безеги А.А.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Київської районної в м. Полтаві ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

23 травня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської районної в м. Полтаві ради, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Київської районної в м. Полтаві ради від 01 березня 2018 року про відмову наданні земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража у м. Полтаві по вул. Кучеренка, 20-Г та надати вищевказану земельну ділянку для будівництва індивідуального гаража.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за результатами розгляду відповідачем його заяви про надання земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража у м. Полтаві по вул. Кучеренка, 20-Г отримав відмову, мотивовану відсутністю вільних земельних ділянок за визначеною адресою. Звертав увагу на те, що рішення Київської районної в м. Полтаві ради від 01 березня 2018 року не містить посилань на підстави для відмови у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації, визначені чинним законодавством.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2018 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

У відзиві на позов від 18 червня 2018 року відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Пояснив, що до звернення позивача з відповідною заявою Київською районною в м. Полтаві радою було задоволено низку заяв фізичних осіб щодо отримання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуального гаража у м. Полтаві по вул. Кучеренка, 20-Г, внаслідок чого за обраною позивачем адресою наразі відсутні вільні земельні ділянки /т. І а.с. 34-36/.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали позовної заяви, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що 31 січня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Київської районної в м. Полтаві ради із заявою про надання земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража у м. Полтаві по вул. Кучеренка, 20-Г; до заяви позивачем приєднано копію паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, графічні матеріали, посвідчення учасника бойових дій /т. І а.с. 42, 44-46/.

За результатами розгляду вищевказаної заяви рішенням Київської районної в м. Полтаві ради від 01 березня 2018 року позивачу відмовлено у задоволенні його заяви з мотивів надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за обраною ініціатором звернення адресою третім особам /т. І а.с. 37/.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю рішення відповідача, звернувся до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно вимог частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За змістом статті 11 Земельного кодексу України повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами.

За приписами частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У відповідності до частини третьої статті 41 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах.

Рішенням позачергової другої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання прийнято рішення "Про визначення обсягу окремих повноважень із земельних відносин районних в місті Полтаві рад" від 25 лютого 2016 року визначено, що до повноважень Октябрської, Ленінської, та Київської районних в місті Полтаві рад належить вирішення питань надання, передачі у власність або користування, припинення права користування або права власності та вилучення земельних ділянок для: будівництва та обслуговування окремих індивідуальних жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); ведення індивідуального садівництва; індивідуального гаражного будівництва; ведення особистого селянського господарства; городництва; сінокосіння та випасання худоби /т. І а.с.72/.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому частиною сьомою зазначеної статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Як зазначалось вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За викладених обставин, мотиви, які стали передумовою для прийняття відповідачем рішення від 01 березня 2018 року про відмову ОСОБА_3 у наданні земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, не узгоджуються зі змістом статті 118 Земельного кодексу України, оскільки спірне рішення не містить посилань на підстави, передбачені цією нормою.

За викладених обставин суд не визнає рішення Київської районної в м. Полтаві ради від 01 березня 2018 року в частині відмови ОСОБА_3 у наданні земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража таким, що винесене у відповідності до вимог законодавства.

Спростовуючи доводи відповідача про відсутність за обраною позивачем адресою вільних земельних ділянок, суд зазначає, що передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 Земельного кодексу України). Водночас згідно із приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 Земельного кодексу України.

Аналіз положень статей 116, 118 Земельного кодексу України дає підстави стверджувати, що правові наслідки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є тотожними наслідкам передачі вказаної земельної ділянки у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували право власності на всі земельні ділянки по вул. Кучеренка, 20-Г відповідно до поданих графічних матеріалів (т.1 а.с.89-266, т.2 а.с.15).

Відтак, спірне рішення відповідача, мотивоване відсутністю вільних земельних ділянок через попереднє наданням іншим особам дозволів на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража у м. Полтаві по вул. Кучеренка, 20-Г, прийняте без врахування таких обставин:

1) до моменту внесення до державного земельного кадастру запису про реєстрацію речових прав на нерухоме майно за суб'єктом щодо певної земельної ділянки, остання вважається вільною;

2) отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року № 21-358а13, від 07 червня 2016 року № 21-1391а16, постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року № 463/3375/15-а.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог даної статті, відповідач не надав суду належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження правомірності спірного рішення.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Київської районної в м. Полтаві ради від 01 березня 2018 року про відмову наданні земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража.

Разом із тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража у м. Полтаві по вул. Кучеренка, 20-Г та надати вищевказану земельну ділянку для будівництва індивідуального гаража з огляду на таке.

За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету ОСОБА_5 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_5 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Враховуючи вищевикладене, задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража у м. Полтаві по вул. Кучеренка, 20-Г призвело б до втручання суду в дискреційні повноваження відповідача, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Так само не можуть бути задоволеними позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_3 у власність земельну ділянку у м. Полтаві по вул. Кучеренка, 20-Г для будівництва індивідуального гаража, оскільки передачі земельної ділянки у власність передують встановлені Земельним кодексом України процедури виготовлення проекту землеустрою, а також його затвердження.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині є передчасними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України cуд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип верховенства права, який відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Обираючи належний спосіб порушених прав позивача суд вважає за необхідне відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Київську районну в м. Полтаві раду повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража у м. Полтаві по вул. Кучеренка, 20-Г з урахуванням висновків суду.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (вул. Київське шосе, 60, м. Полтава, Полтавська область, 36000, рнокпп НОМЕР_1) до Київської районної в м. Полтаві ради (вул. М.Бірюзова, 1/2, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 05384703) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської районної в м. Полтаві ради від 01 березня 2018 року в частині відмови ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1) у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража у м. Полтаві по вул. Кучеренка, 20-Г.

Зобов'язати Київську районну в м. Полтаві раду (вул. М.Бірюзова, 1/2, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 05384703) повторно розглянути заяву ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1) від 31 січня 2018 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража у м. Полтаві по вул. Кучеренка, 20-Г з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 31 серпня 2018 року.

СуддяОСОБА_6