Рішення № 76159685, 30.08.2018, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/59/16-ц

Провадження номер № 2/0186/5/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 року Першотравенський міський суд, Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Кривошеї С.С.

при секретарі Кравченко А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку та зустрічним позовом ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, до ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ майна колишнього подружжя та визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування

В С Т А Н О В И В:

В січні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

ОСОБА_6 прохав суд позбавити ОСОБА_4 права користування квартирою №39 будинку №31 по вулиці Гагаріна м.Першотравенська Дніпропетровської області та зобов’язати Головне управління державної міграційної служби України у Дніпропетровській області зняти ОСОБА_4 з реєстрації за зазначеною вище адресою.

Свої вимоги ОСОБА_6 обґрунтовував тим, що він є власником спірного житла на підставі договору купівлі-продажу, але в даній квартирі зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_4, яка там фактично не проживає з 2008 року та має заборгованість по сплаті за комунальні послуги приблизно 3000 гривень.

На теперішній час він має іншу сім’ю, та з вагітною дружиною ОСОБА_1 і малолітньою донькою змушений винаймати житло, що ставить його в скрутне матеріальне положення, а тому він має намір заселитися з сім’єю до квартири АДРЕСА_1.

Враховуючи, що ОСОБА_4 не проживає в квартирі з 2008 року позивач вважав, що вона повинна бути визнана судом такою, що втратила право користування квартирою та знята з реєстрації за спірною адресою.

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ майна колишнього подружжя в якому прохала суд поділити майно, що є їх з ОСОБА_6 спільною сумісною власністю, визнавши за нею та за відповідачем за зустрічним позовом, право власності за кожним з них по ? частині квартири АДРЕСА_2.

Зустрічний позов ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що 02 грудня 2000 року між нею та ОСОБА_6 було укладено шлюб. Від шлюбу вони мають сина – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

08 квітня 2004 року нею та ОСОБА_6 було придбано квартиру АДРЕСА_3. Оскільки вона знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ніде не працювала та фізично їй було незручно займатися оформленням квартири, відповідач оформив право власності на себе.

В спірній квартирі вони проживали з моменту її придбання. З часом між ними виникли неприязні стосунки, їх подальше спільне життя і збереження шлюбу стало суперечити їх інтересам, тому 14 листопада 2008 року їх шлюб було розірвано рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області. Через негативне відношення відповідача до неї та постійні сварки вона була змушена разом із сином покинути спірну квартиру та жити окремо в квартирі своєї матері. Згодом, внаслідок того, що відповідач не сплачував аліменти на утримання їх сина, ним було запропоновано їй переоформити квартиру на дитину, але це зроблено не було.

Про заперечення відповідачем її права на належну їй частку у спільній сумісній власності вона дізналася лише після отримання позову ОСОБА_6 про визнання її такою, що втратила право користування квартирою та зняття з реєстраційного обліку, - наприкінці січня 2016 року.

До цього часу вона сумлінно сплачувала комунальні платежі в тому розмірі, на який мала реальну змогу. Відповідач в квартирі також не проживав, витрати на її утримання не здійснював, виказував намір оформити квартиру на сина в рахунок сплати аліментів, але так і не зробив цього. Тому вона й гадки не мала, що відповідач вважає квартиру особистою власністю.

ОСОБА_4 вважає, що вона є співвласником спірної квартири та має повне право на користування нею на рівних умовах з ОСОБА_6, а також на її поділ. Окрім того, вона не проживала в квартирі з об’єктивних причин – ще до розірвання шлюбу вона покинула квартиру в наслідок неможливості сумісного проживання, а потім в період проходження відповідачем курсу реабілітації, вже не стала повертатися до квартири.

Крім того особа, яка є власником квартири та яка зареєстрована в ній, не зобов’язана там проживати, щоб зберегти за собою право користування тому що це не передбачено діючим законодавством.

В ході судового розгляду справи позивач по первісному позову Павленко Д І. не заперечував, що він дійсно залишив квартиру ОСОБА_4 у користування після їх розлучення, так як мав проблеми з наркотиками і довгий час в м.Першотравенську не проживав. До міста Першотравенська з новою сім’єю повернувся лише у 2015 році. Зареєструвався із сім’єю за адресою: Дніпропетровська область, Петропавлівський район, с.Солнцево вул. Радянська,12. Та в січні 2016 року звернувся до суду з зазначеним вище позовом.

ОСОБА_6 в ході розгляду справи прохав суд надати їм з ОСОБА_4 час для вирішення спору мирним шляхом, про що подав суду заяву 31.03.2016 року.

26 липня 2016 року ОСОБА_6 помер.

10 серпня 2016 року ухвалою Першотравенського міського суду провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, третя особа Головне управління Державної Міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про поділ майна колишнього подружжя було зупинено до залучення до участі у справі правонаступників померлого ОСОБА_6.

14 червня 2017 року провадження по справі було відновлено, залучено до участі, як правонаступника ОСОБА_6 – ОСОБА_1 та його малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

ОСОБА_4 неодноразово уточнювала заявлені нею позовні вимоги, а саме 28 липня 2017 року,04 жовтня 2017 року,30 січня 2018 року та 10 квітня 2018 року.

В заключній редакції позовної заяви ОСОБА_4 прохала суд винести рішення, яким поділити майно, що є їх спільною сумісною власністю з померлим ОСОБА_6, визнавши за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2. В порядку спадкування за законом визнати: за її сином ОСОБА_5: право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_4 та по 1/8 частині квартири за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

В ході судового розгляду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_7 заявлені ОСОБА_4 позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя не визнала та прохала суд в їх задоволення відмовити у зв’язку з пропуском останньою строку позовної давності при зверненні до суду, а також у зв’язку з недоведеністю того факту, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Крім того вважала, що спадкове майно, яке залишилося від померлого ОСОБА_6 необхідно розділити в рівних частинах між його трьома дітьми та дружиною, тобто по ? частині кожному із спадкоємців.

У судове засідання 30 серпня 2018 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 не з’явилися. ОСОБА_7 надала заяву в якій прохала суд розглянути справу за її відсутності. Вважала за необхідне визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою №39 будинку №31 по вул. Гагаріна м.Першотравенська, Дніпропетровської області, а також визнати право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ? частину за кожною. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 – відмовити.

У судове засідання 30 серпня 2018 року ОСОБА_4 не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги про визнання за нею права власності на ? частину квартири АДРЕСА_5 підтримала в повному обсязі та прохала суд їх задовольнити. Також прохала суд визнати за її сином ОСОБА_5 право власності на 1/8 частину спірної квартири в порядку спадкування після померлого ОСОБА_6

Вивчивши матеріали справи суд вважає встановленими наступні факти та обставини.

02 грудня 2000 року ОСОБА_6 та Павленко (дошлюбне прізвище Шкірміна) ОСОБА_8 уклали шлюб, який було зареєстровано відділом реєстрації актів громадянського стану Першотравенської міської ради Дніпропетровської області за актовим записом №166 (а.с.28).

Від спільного життя у подружжя Павленко 02 серпня 2002 року народився син ОСОБА_5 (а.с.29).

Згідно договору купівлі продажу від 08 квітня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Першотравенського міського нотаріального округу ОСОБА_9 ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та неповнолітній ОСОБА_13 продали, а ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_6. Придбання квартири здійснено за 6000 гривень (а.с.11).

Право власності на зазначену вище квартиру зареєстровано 21 квітня 2004 року КП «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер 5150397, що підтверджується витягом №3394107 від 21 квітня 2004 року (а.с.12).

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2008 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_14 було розірвано (а.с.30).

У спірній квартирі позивач по первісному позову ОСОБА_6 був зареєстрований з 16 травня 2004 року до 24 квітня 2015 року (а.с.6) відповідач по первісному позову ОСОБА_4 з 06 травня 2004 року по день розгляду справи в суді ( а.с.8).

Згідно з частинами першою та другою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, що передбачено ст.63 СК України.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_3, яка була придбана ОСОБА_6 08.04.2004 року є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_4

Суд вважає, що доводи зазначені первісним позивачем ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_15, яка є матір’ю позивача про те, що квартира за адресою м.Першотравенськ, вул. Гагаріна, 39/31 придбана за кошти, які належали батькові позивача, а тому не може бути спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_4, не заслуговують на увагу суду, оскільки вказані обставини не були підтверджені належними та допустимими доказами в ході розгляду справи.

Обговорюючи питання пропуску ОСОБА_4 строку позовної давності на звернення до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, про що було заявлено стороною первісного позивача суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Тобто, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності ( постанова ВСУ від 23.06.2015 року по справі №6-258цс 15).

Як було встановлено в ході судового розгляду, що не заперечувалося сторонами по справі, у спірній квартирі з 2008 року ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_4 не проживали, що підтверджується актами ПП «Комунальщик-4» №529 від 22.10.2015 року (а.с.13) та №642 від 03.02.2016 р. (а.с.32) ОСОБА_6, за його поясненнями, з 2008 року у м.Першотравенську не знаходився так як перебував у різних ребіалітаційних закладах, так як мав проблеми із вживанням наркотиків, а ключі від спірної квартири він залишив ОСОБА_4, щоб вона мала змогу нею користуватися. В період часу з 2008 року по час повернення ОСОБА_6 до м.Першотравенська у 2015 році ОСОБА_4 неофіційно здавала квартиру в найм та сплачувала комунальні послуги по ній до квітня 2015 року включно. Фактично спір виник між сторонами лише після прибуття в м.Першотравенськ ОСОБА_6 в 2015 році, а тому суд вважає, що строк позовної давності у ОСОБА_4 на звернення до суду з позовом про поділ майна, з яким вона звернулася до суду 04 лютого 2016 року не закінчився.

При зазначених вище обставинах суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_6, придбана 08 квітня 2004 року ОСОБА_6 є спільною сумісною власністю подружжя в якому частки майна дружини та чоловіка є рівними, тобто ОСОБА_4 є власником ? частини спірної квартири.

Відповідно до ст.317 ЦК України що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно. На зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст.317 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

Враховуючи, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою №39 в будинку №31 по вул. Гагаріна м.Першотравенська та зняття її з реєстрації за вказаною адресою необхідно відмовити.

Під час судового розгляду справи ОСОБА_6 26 липня 2016 року помер, що підтверджується копією актового запису №211 від 29 липня 2016 року Першотравенського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.78).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина.

Згідно спадкової справи №839/2016 до майна померлого ОСОБА_6, розпочатої 29 вересня 2018 року, з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_1, дружина померлого, яка діє від свого імені а також в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_3. Також з заявою про прийняття спадщини 31 січня 2017 року звернувся ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4. Заповіт від імені померлого не посвідчувався (а.с.87-92, 99).

Згідно ст.ст. 1216, 1217,1222 ЦК України спадкування є перехід прав та обов’язків ( спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Частиною першою статті 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.4 ст.1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 ЦК України.

Як встановлено в судовому засіданні померлий ОСОБА_6 на дату смерті перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5. Шлюб було зареєстровано 28 жовтня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Слов’янську Слов’янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, актовий номер 676 ( а.с.9).

Також ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвами про народження дітей ( а.с.10, 29), та не заперечується сторонами по справі.

Всі діти спадкоємця на момент відкриття спадщини, а саме на 26 липня 2016 року, були малолітніми, а тому згідно ч.4 ст.1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину після померлого, так як обставин передбачених частинами другою-четвертою статті 1273 ЦК України, які б свідчили про відмову від спадщини, судом в ході розгляду справи встановлено не було.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що після смерті ОСОБА_6 його спадкоємцями за законом є дружина та троє дітей, і за ними потрібно визнати право власності, в порядку спадкування, на 1/8 частку квартири АДРЕСА_7 за кожним.

Керуючись ст.ст.12, 263-265 ЦПК України, - суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку відмовити.

Визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, право власності на ? частку квартири АДРЕСА_8, загальною площею 47,7 м2. та житловою площею 28,9 м2.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_10 право власності, в порядку спадкування за законом після померлого 26 липня 2016 року ОСОБА_6, на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 загальною площею 47,7 м2. та житловою площею 28,9 м2. за кожним.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в сумі 1250 (одна тисяча двісті п’ятдесят) гривень 00 копійок.

Скасувати арешт квартири №39, що знаходиться в будинку №31 по вул. Гагаріна в м.Першотравенську Дніпропетровської області та заборону державному нотаріусу Першої Павлоградської державної нотаріальної контори на видачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_6, накладені ухвалою Першотравенського міського суду від 01 червня 2017 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Першотравенський міський суд Дніпропетровської області, а з дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

СУДДЯ: С.С. Кривошея.