Рішення № 76157918, 29.08.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2018 р. № 814/1257/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54034

до відповідача:Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001

про:зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Миколаївської міської ради (далі - відповідач), в якому просив суд зобовязати відповідача виправити текст опублікованого рішення Миколаївської міської ради № 26/1 від 21.12.2000 року, виклавши його у відповідності зі стенограмою сесії Миколаївської міської ради від 21.12.2000 рокута вилучивши назву рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що відповідач прийнявши 21.12.2000 року рішення на сесії міської ради № 26/1 "Про перейменування вулиці Паркової у вулицю ОСОБА_2 та внесення змін до п.1 рішення міської ради від 03.03.2000 №17/20", не виконав його, що суперечить Регламенту міської ради. Так як сам позивач проживає на вказаній вулиці, невиконання такого рішення нервує позивача, позбавляє його сну та порушує його право на проживання у правовій державі, де виконауються нормативно-правові акти, а також спричиняє конфлікти пов'язані з назвою вулиці.

Відповідач з позовними вимогами не згоден з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Відповідач вважає, що рішення № 26/1 від 21.12.2000р. прийнято відповідно до Регламенту міської ради. Крім того, відповідач зазначає, що Центральним районним судом м.Миколаєва вже розглядався позов ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради від 21.12.2000р. № 26/1 Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018р. по справі № 490/2300/17 позов ОСОБА_1 залишено без розгляду в зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.

Відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд встановив наступне.

03.03.2000 року Миколаївська міська рада прийняла рішення № 17/20 "Про увіковічення памяті Миколаївського міського голови ОСОБА_2О.".

21.12.2000 року Миколаївська міська рада прийняла рішення № 26/1 "Про перейменування вулиці Паркової у вулицю ОСОБА_2 та внесення змін до п.1 рішення міської ради від 03.03.2000 № 17/20".

Як зазначає позивач у позові , стенограма сесії відповідача однозначно вказує на те, що міський голова з голосу запропонував депутатам міської ради внести зміни до пункту 1 рішення міської ради від 03.03.2000 № 17/20. Це рішення прийнято відповідачем, інших рішень щодо перейменування вулиці Паркової, наголошує позивач , міська рада 20.12.2000 не приймала, що підтверджується стенограмою, текст якої позивач взазав в позовній заяві.

Позивач в позові посилається на те, що відповідно до ч.2 ст.6.2 Регламенту міської ради, що був чинним у 2000 році, у разі виявлення невідповідності опублікованого тексту з оригіналом, виправлення рішення проводиться негайно. Оригіналом такого рішення є те, що проголосувала більшість депутатів. Текст рішення оприлюднено 23.03.2017 року і жодний із його пунктів, як зазначає позивач, не відповідає прийнятому рішенню 21.12.2000 року.

20.04.2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про негайне виправлення тексту опублікованого рішення міської ради від 21.12.2000р. № 26/1.

Але відповідач не тільки негайно, а й на час звернення позивача до суду не виправив вказаного рішення, й не повідомив ОСОБА_1 про мотиви відмови у його виправленні, що й стало підставою для звернення позивача до суду з відповідною вимогою.

Відповідач у відзиві зазначає, що рішення №26/1 від 21.12.200 року приймалось відповідно до Регламенту Миколаївської міської ради, що діяв на той час та затверджений рішенням міської ради від 10.12.1999р. № 15/3.

Крім того, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 уже звертався з позовом до суду про оскарження рішення міської ради від 21.12.2000р. № 26/1, проте ухвалою Одеського аппеляційного адміністративного суду від 18.04.2018р. по справі № 490/2300/17 позов ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення міської ради від 21.12.2000 № 26/1 залишено без розгляду в зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.

В поясненнях на відзив ОСОБА_1 зазначив, що апеляційний суд скасував постанову Центрального районного судуд м.Миколаєва не через помилковість висновків суду першої інстанції, а через пропуск позивачем строку на оскарження.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.5 КАС Україна кожна особа має право в порядку встановленому Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням діє чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушенні її права, свободи чи інтереси.

Виходячи з позовних вимог та з матеріалів справи, суд не вбачає порушення прав, свобод чи інтересів ОСОБА_1 з боку Миколаївської міської ради. Невиконання відповідачем зазначеного ОСОБА_1 рішення №26/1, ніяким чином не впливає на права, свободи чи інтереси позивача як громадянина України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є вирішення спорів з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до п.9 ч.5 ст.160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача.

Відповідно до п.19 ст.4 КАС України – індивідуальний акт – акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В цьому випадку, судом встановлено, що позивач не має ніякого відношення до процедури прийняття рішень міською радою. Позивач не згадується у рішенні Миколаївської міської ради від 21.12.2000 № 26/1, а тому зазначений індивідуальний акт не стосується його інтересів.

Зазначене рішення, а також дії щодо його виконання, або бездіяльність щодо невиконання не породжує, не змінює та не припиняє права та обов’язки позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення Миколаївської міської ради від 21.12.2000р. № 26/1, а також дії щодо його виконання чи бездіяльність щодо невиконання не порушує прав, свобод та інтересів позивача.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Судом України у постанові від 11.11.15 по адміністративній справі №2а-2885/12/1470, за позовом депутатів місцевої ради про скасування рішення (акта індивідуальної дії) цієї ж ради, висловив правову позицію, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується. Позивачі оспорили рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов’язки тільки тих суб’єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб’єктів), яким його адресовано. Право на захист це самостійне суб’єктивне право, яке з’являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. Таким чином, відсутність у будь-кого (крім користувачів вказаних мисливських угідь), в тому числі і позивачів, прав чи обов’язків у зв’язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останніх і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Посилання позивачів на їхнє право звернення до суду з цим позовом є безпідставними, оскільки зазначене рішення не стосується їх безпосередньо.

Аналогічні висновки були викладені Верховним Судом України у постановах від 15.07.15 по адміністративній справі №21-273а14, від 03.02.15 по адміністративній справі №21-617а14, від 12.04.17 по адміністративній справі № П/800/589/16, від 31.10.17 по адміністративній справі №П/800/413/16 та багатьох інших.

Зазначений підхід було підтримано Верховним Судом в ухвалах від 02.01.18 по адміністративній справі №9901/22/17, від 05.01.18 по адміністративній справі №800/149/18 та іншим.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Судові витрати по справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 257-262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54034 ) до Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов