Рішення № 76157898, 20.08.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/5279/16-ц

Провадження № 2/201/718/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2018 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Кияшко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, завданої злочином, -

В С Т А Н О В И В :

До Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «Харківське автотранспортне підприємство 16330» про відшкодування шкоди, в обґрунтування якого позивач у позовній заяві посилався на те, що з вини водія автобуса, який перебував у трудових відносинах з ПАТ «Харківське автотранспортне підприємство 16330», у 1980 році відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_1 зазнав травми, що спричинили втрату 20% працездатності. Зазначене стало підставою для ухвалення 10 жовтня 2001 року судового рішення про стягнення з ПАТ «Харківське автотранспортне підприємство 16330» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди здоров’ю 482 грн. за період з 06 листопада 1999 року по 01 жовтня 2001 року і витрат на санітарно-курортне лікування в розмірі 1000 грн.; а також присуджено до стягнення в рахунок відшкодування шкоди здоров’ю з 01 жовтня 2001 року по 16 березня 2005 року по 23 грн. 60 коп., яке було виконано підприємством, але в подальшому підприємство добровільно не здійснювало належних виплат позивачу в розмірі 20% від розміру мінімальної заробітної плати за втрату 20% працездатності. На протязі 2015-2017 років позивачу було зроблено протезування і проведено курс відповідного лікування, в тому числі виконані рекомендації лікарів щодо санітарно-курортного лікування, яке позивач має проходити щороку.

У зв’язку з ліквідацією ПАТ «Харківське автотранспортне підприємство 16330» ухвалою суду від 04 червня 2018 року цього відповідача було замінено на Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та позивачем були уточнені позовні вимоги.

Так, з урахуванням останніх уточнень, ОСОБА_1 просив суд стягнути на користь позивача з відповідача ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області 46952 грн. 77 коп. в рахунок повернення витрат на лікування і протезування; 2524 грн. 80 коп. в рахунок повернення витрат на оплату судово-медичної експертизи; 3000 грн. витрат на оплату послуг адвоката; 22623 грн. 26 коп. заборгованості за щомісячними платежами; 480 грн. щомісячно в рахунок відшкодування шкоди здоров’ю безстроково; 9600 грн. щорічно в рахунок відшкодування витрат на санаторно-курортне лікування безстроково.

Представник позивача подав заяву про розгляд даної цивільної справи без участі сторони позивача, на задоволенні уточненого позову в останній редакції від 30 травня 2018 року наполягав з підстав у ньому викладених.

Від представника відповідача на адресу суду надійшла заява про здійснення судового розгляду даної цивільної справи без його участі. В заяві зазначив про невизнання позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, в яких представник відповідача посилається на недоведеність позовних вимог.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справи в судовому засіданні за відсутності сторін і представників та відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України – без фіксування процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом. Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з вимогами п. 1), п. 3). ч. 1 ст. 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 жовтня 2001 року, ухваленого у справі № 2-772/2001, були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1П до ПАТ «Харківське автотранспортне підприємство 16330» і стягнуто з останнього на користь позивача в рахунок відшкодування шкоди здоров’ю 482 грн. за період з 06 листопада 1999 року по 01 жовтня 2001 року і витрат на санітарно-курортне лікування в розмірі 1000 грн., також присуджено до стягнення в рахунок відшкодування шкоди здоров’ю з 01 жовтня 2001 року по 16 березня 2005 року по 23 грн. 60 коп. (том 1 а.с. 6, 8, 9-10). Рішення суду набрало законної сили 11 листопада 2001 року та на його підставі 19 листопада 2001 року судом був виданий виконавчий лист (том 1 а.с. 7).

Дане рішення мотивоване тим, що з висновку судово-медичної експертизи від 16 березня 2000 року судом встановлений факт спричинення позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 13 вересня 1980 року, травми і як наслідок втрати 20% професійної працездатності. Крім того, в рішенні зазначено, що згідно із висновком судово-медичної експертизи від 15 березня 2001 року ОСОБА_1 через отриману травму потребує санітарно-курортного лікування.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а тому фактичні обставини встановлені рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 жовтня 2001 року є преюдиційними для вирішення даної цивільної справи і доведенню не підлягають.

З виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 5929 «Дорожня клінічна лікарня станції Дніпропетровськ» ДП «Придніпровська залізниця» на хворого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, інваліда ІІІ групи, який перебував на стаціонарному лікуванні з 09 липня 2010 року по 22 липня 2010 року, а також з інших медичних документів вбачається, що хвороба позивача, через яку він потребував відповідного лікування, пов’язана із віддаленою ЧМТ, струсом головного мозку, отриманими пацієнтом у 1980 році (том 1 а.с. 13-14, 15, 17, 18).

В зазначених в рішенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 жовтня 2001 року у справі № 2-772/2001 висновку судово-медичної експертизи від 16 березня 2000 року і висновку судово-медичної експертизи від 15 березня 2001 року комісіями вказується на травму лівої великоберцової кістки зі зміщенням, подвійний перелом малоберцової кістки та скорочення кінцівки на 3 см, отриману ОСОБА_1 13 вересня 1980 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (том 1 а.с. 8, 9-10).

Судом встановлено, що за рекомендаціями завідувача кафедрою травматології і ортопедії ДЗ «Дніпропетровська медична академія МЗ України» професора ОСОБА_3 (том 1 а.с. 20) з 22 жовтня 2015 року по 10 листопада 2015 року ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні ортопедо-травматологічного відділення № 2 (ендопротезування великих суглобів) КЗ «Дніпропетровська обласна лікарня імені ОСОБА_4» з діагнозом правобічний коксартроз 3 ст., змішана контрактура правого кульшового суглобу, двобічний гонартроз 2 ст., після травматична варусна деформація лівої гомілки (том 1 а.с. 23), під час якого ОСОБА_1 було проведено ендопротезування кульшового суглобу та до- і післяопераційне лікування, загальні витрати на що були понесені позивачем в розмірі 59892 грн. 77 коп. (том 1 а. с. 21-25, 30-38), а з урахуванням стягнутої за судовим рішенням від 16 грудня 2015 року (том 2 а.с. 123-124) суми в розмірі 13300 грн., такі витрати становлять 46952 грн. 77 коп.

Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною комісією серії 12 ААА №425838 від 15 лютого 2016 року ОСОБА_1 присвоєна ІІ група інвалідності безстроково, причиною інвалідності зазначено загальне захворювання опорнорухового апарату, травма при ДТП (а.с. 39).

Висновком експерта (експертиза за матеріалами справи) № 167, складного КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи Дніпропетровської обласної ради» на виконання відповідної ухвали суду від 23 червня 2016 року і за наданою медичною документацією (експертиза розпочата 30 серпня 2016 року, закінчена 12 вересня 2016 року), було встановлено наступне.

У 1980 році при ДТП ОСОБА_1 отримав побутову травму, коли був збитий автобусом у місті Алушта, а саме: ЗЧМТ, відкритий перелом середньої третини кісток лівої гомілки; лікувався на протязі одного місяця в місті Алушта, після цього переведений для подальшого лікування в місто Дніпропетровськ. Лікувався стаціонарно і амбулаторно на протязі 1 року 8 місяців, потім вийшов на роботу (водій таксі), проте працював кілька місяців, після чого перейшов на роботу тренера з боротьби. При огляді: «сглаженность поясничного лоржоза, перекос таза влево, укорочение левой нижней конечности на 3 см, варусная деформация коленных суставов (под углом 10 градусов), окрепшие рубцы левой голени. Движение в левом коленному суставе: сгибание 90 градусов, разгибание до 75 градусов, голеностопный сустав – тыльная флексия до 90 градусов, подошвенная до угла 105-110 градусов. Деформация средней трети левой голени. Диагноз: неправильно сросшийся перелом костей левой голени средней трети (травма 1980 год), посттравматический деформирующий артроз левого коленного и голеностопного суставов ІІ степени, НФС (недостаточность функции сустава) коленного сустава І-ІІ степени, голеностопного сустава ІІ степени. Укорочение конечности до 3 см Приказ № 420 таблица 9, пункт 14.4.1 – 20 процентов». Потребує щорічного санаторно-курортного грязелікування (ОСОБА_3) за неврологічним статусом потребує санітарно-профілактичного лікування у санаторіях місцевого значення, потребує медикаментозного лікування за наслідками травми, отриманої у ДТП 13 вересня 1980 року.

Висновок експерта на питання суду «Який процент втрати працездатності ОСОБА_1 внаслідок травм, отриманих 13.09.1980 в дорожньо-транспортній пригоді, що сталася з вини водія, який курував автобусом і був працівником ПАТ «Харківське автотранспортне підприємство 16330»: згідно аналізу наданої медичної (медична карта стаціонарного хворого №5929; медична карта стаціонарного хворого №21393; справа МСЕК; три амбулаторні карти; рентгенологічні знімки - 6 шт.) та судово-медичної («Висновок експерта» №6т – 2000 рік, «Висновок експерта» №7т – 2001 рік) документації, комісією експертів встановлено, що у ОСОБА_1 внаслідок травми, отриманої 13.09.1980 року при ДТП, мали місце наслідки у вигляді невірно зрозшогося перелому кісток лівої гомілки в середній третині, післятравматичний деформуючий артроз лівих колінного та гомілкоступного суглобів II ступеню, недостатність функції колінного суглобу І-ІІ ступеню, гомілкоступного суглобу II ступеню, укорочення лівої нижньої кінцівки до 3 см внаслідок деформації середньої третини лівої гомілки, віддалені наслідки черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, енцефалопатія II ступеню (післятравматична дисциркуляторна, гіпертензивна), легка координаторна недостатність, цефалгічний синдром, які призвели до стійкої втрати професійної працездатності 30% (тридцять відсотків), що відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2012р. №420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків», таблиця №9, пункт 14.4.1, таблиця №1 пункт 1.6 «а». По наслідкам травми, отриманої при ДТП 13.09.1980 року, ОСОБА_1 потребує по травмі лівої гомілки щорічного санаторно-курортного бальнеологічного лікування (м. Одеса), по неврологічному статусу черепно-мозкової травми потребує санаторно-профілактичного лікування в санаторіях місцевого значення, а також медикаментозного лікування по визначеній травматичній патології. Враховуючи стан суглобів лівої нижньої кінцівки (згідно рентгенологічного обстеження) в протезування суглобів на даний час не потребує.

Встановлені захворювання у вигляді атрофії зорового нерву праворуч не знаходяться у причинному зв’язку з ДТП 13.09.1980 року.

Зазначене підтверджується висновком експерта № 167, наявним в матеріалах справи (том 1 а.с. 73-91).

Згідно з положеннями ст. 450 ЦК УРСР, чинного станом на день отримання травми позивачем, організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 455 ЦК УРСР в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, і догляд тощо).

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед. Стягнення додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 1207 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

Частинами 1-2 ст. 1208 ЦК України передбачено, що за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.

Згідно із п/п 5 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України № 460/2011 від 13 квітня 2011 року, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15 квітня 2015 року, а також згідно зі статтями 25, 43 Бюджетного кодексу України, функціями Казначейства, водночас, є забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Здійснення безспірного списання коштів казначейством передбачено п. 35 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Наказом Міністерства соціальної політики України № 226 Про встановлення середньої вартості санаторно-курортної путівки для виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування від 09 березня 2016 року, середня вартість санаторно-курортної путівки для виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», становить 400 грн.

При застосуванні до виниклих між сторонами правовідносин ч. 1 ст. 1207 ЦК України суд виходить з того, що завдана позивачу внаслідок ДТП у 1980 році травма призвела до втрати ним 20% працездатності, що за кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством, діючим на той час на території України (Української РСР), було визначено злочином, оскільки ДТП призвело до ушкодження здоров’я людини.

Вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги з урахуванням викладених норм права, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання від держави відшкодування витрат на протезування і лікування, пов’язане із цим, що в межах позовних вимог становить 46952 грн. 77 коп.

Крім того, беручи до уваги встановлення позивачу ІІІ, а в подальшому ІІ групи інвалідності безстроково за наслідками отриманої у 1980 році травми з вини працівника ПАТ «Харківське автотранспортне підприємство 16330», яке на теперішній час ліквідоване, тобто з 16 березня 2005 року (з дати чергового експертного огляду, до якої рішенням суду від 10 жовтня 2001 року ухвалено стягнення щомісячних платежів на користь позивача), що є свідченням відсутності поліпшення стану здоров’я ОСОБА_1 з того часу, судом також вбачаються підстави для отримання позивачем суми заборгованості за щомісячними платежами в розмірі 20% від мінімальної заробітної за період з 01 липня 2000 року по 20 листопада 2016 року, що за розрахунком позивача, перевіреного судом (том 1 а.с. 44), становить 22623 грн. 26 коп.

Враховуючи зазначені обставини у позивача також наявні підстави для отримання довічної щомісячної допомоги з часу подання до суду даного позову, тобто з 12 квітня 2016 року, в розмірі 480 грн., що становить 30% (відсоток втраченої працездатності позивачем) від розміру мінімальної заробітної плати, як зазначено позивачем в уточненій позовній заяві, а також довічної щорічної допомоги на санаторно-курортне лікування в розмірі 9600 грн., що становить 400 грн. на добу за 24 доби.

Між тим, щодо позовних вимог про стягнення зазначених грошових коштів з відповідача на користь позивача, слід зазначити, що здійснення безспірного списання коштів казначейством передбачено п. 35 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». Згідно із п/п 5 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України № 460/2011 від 13 квітня 2011 року, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, яке брало участь в розгляді справи, перебуває у матеріально-правових відносинах із заявником як самостійна юридична особа.

Через зазначене позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 46952 грн. 77 коп., 22623 грн. 26 коп., 480 грн. щомісяця, 9600 грн. щорічно підлягають частковому задоволенню, а саме: стягненню з відповідача шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача.

Вирішуючи вимоги позивача про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що статтею 133 (ч. 3) ЦПК України визначено, що до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Так, позивачем на підтвердження понесення витрат на оплату судово-медичної експертизи, яка була проведення на виконання ухвали суду, надана копія квитанції про сплату 2499 грн. 78 коп. і комісії в розмірі 25 грн., копія якої наявна в матеріалах справи (том 1 а.с. 100), тому ці витрати також підлягають стягненню з відповідача шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача.

Вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн. задоволенню не підлягають з огляду на відсутність доказів понесення цих витрат позивачем.

Витрати зі сплати судового збору суд вважає за необхідне віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, завданої злочином задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1:

- 46952 грн. 77 коп. в рахунок повернення витрат на лікування і протезування;

- 22623 грн. 26 коп. заборгованості за щомісячними платежами;

- 480 грн. щомісячно в рахунок відшкодування шкоди здоров’ю безстроково;

- 9600 грн. щорічно в рахунок відшкодування витрат на санаторно-курортне лікування безстроково;

- 2524 грн. 80 коп. в рахунок повернення витрат на оплату судово-медичної експертизи.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.С. Федоріщев