Постанова № 76157822, 22.08.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 156/505/17 Головуючий у 1 інстанції: Нєвєров І.М. Провадження № 22-ц/773/694/18 Категорія: 43 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів Русинчука М.М., Федонюк С.Ю.,

з участю секретаря - Лимаря Р.С.,

відповідача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину житлового будинку, часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 29 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання за позивачем права власності на частину житлового будинку та часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Свій позов мотивує тим, що ОСОБА_3, 12.07.1982 року уклав шлюб із ОСОБА_5 і з того часу постійно проживав у житловому будинку АДРЕСА_1 За вказаною адресою офіційно зареєстрований з 1984 року по даний час. Згідно записів погосподарської книги будинок АДРЕСА_1 було взято на погосподарський облік і віднесено до суспільної групи - колгоспний двір, де станом на 15.04.1991 року, разом з іншими, був зареєстрований і він. Тому, на дату набрання чинності Законом УРСР «Про власність» (15 квітня 1991 року), кожному із членів господарства належало по 1/6 частини житлового будинку та господарських будівель. Однак, станом на 24.01.2017 року вказане будинковолодіння значиться за ОСОБА_1, який володіє даним будинком на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. У зв'язку із вищенаведеним, просить скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 13.12.2011 року Іваничівською держнотконторою, № 2830, в частині права власності на 1/6 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частини вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.

Під час розгляду справи представник позивача уточнив позовні вимоги та просив скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 13.12.2011 року Іваничівською держнотконторою, № 2830, в частині права власності на 1/6 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частини вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.

У червні 2017 року представник відповідача подала суду зустрічну позовну заяву про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1. У заяві покликається на те, що ОСОБА_1, є однобсібним власником вищевказаного будинку, ОСОБА_3 до складу його сім'ї не входить, а є колишнім чоловіком покійної сестри ОСОБА_1 На даний час ОСОБА_3 зареєстрований за вищевказаною адресою, однак, фактично з кінця літа 2013 року та по даний час в зазначеному будинку не проживає, матеріальної участі в утриманні будинку, прибудинкових споруд не бере. Просить визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 та примусово зняти його з реєстраційного обліку в будинку, належному на праві власності ОСОБА_1.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 29 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину житлового будинку, часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовлено повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації за місцем проживання задоволено повністю.

Ухвалено визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), мешканця АДРЕСА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та зняти його з реєстраційного обліку в будинку АДРЕСА_1

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, в задоволенні зустрічного позову відмовити.

04 червня 2018 року представник відповідача ОСОБА_1 за первісним позовом ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вказує, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та таким, що прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, просила апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати частково і ухвалити нове рішення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_1 не може бути віднесеним до суспільної групи господарства - «колгоспний двір», а відомості у погосподарській книзі за 1991-1995 роки про належність вищевказаного житлового будинку до колгоспного двору не є достовірними.

Проте, з такими мотивами суду першої інстанції колегія суддів в повному обсязі погодитись не може, оскільки вони не відповідають обставинам справи виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно витягу № 737 від 16.12.2016 року з погосподарської книги № 1 станом на 15 квітня 1991 року по особовому рахунку № НОМЕР_2 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами знаходиться в АДРЕСА_1 за суспільною групою господарства належить родині колгоспників. До складу сім'ї ОСОБА_6 входили: син - ОСОБА_1, дочка - ОСОБА_5, зять - ОСОБА_3, внук - ОСОБА_7 та сестра - ОСОБА_8 (а.с.6). Згідно погосподарської книги № 1 за особовим рахунком № НОМЕР_3 зареєстрований ОСОБА_3 у вищевказаному будинку з 1984 року, що підтверджується довідкою Павлівської сільської ради Іваничівського району Волинської області № 160 від 13.03.2017 року (а.с.7). 19 грудня 1995 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 (а.с.70).

На підставі рішення Переславичівської сільської ради № 11 від 16.03.2007 року ОСОБА_6 було видане Свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 померла, залишивши заповіт від 23.02.2009 року, за яким житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку, належну на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 заповіла сину - ОСОБА_1 (а.с.41). Станом на 13.12.2016 року у будинку окрім позивача також зареєстровані: відповідач - ОСОБА_1, його дружина - ОСОБА_9 та донька ОСОБА_10 (а.с.9).

Після смерті матері, ОСОБА_1 у встановленому законом порядку оформив спадщину та 13.12.2011 року отримав Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається із житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 (а.с.38). Згідно витягу КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» про державну реєстрацію прав № 33073932 від 03.02.2012 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.40).

Згідно акту від 13.06.2017 року встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 однак з осені 2013 року за вказаною адресою не проживає і участі у матеріальному утриманні житлового будинку та господарських споруд не бере (а.с.50).

Згідно з ст. 7 Конституції СРСР від 1936 року (чинної на момент існування колгоспного двору) колгоспний двір - це родинно-трудове об'єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року положення зазначеного Кодексу застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини виникли до набрання новим Кодексом чинності, а тому, суд при розгляді керується положеннями ЦК 1963 року.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону СРСР "Про власність в СРСР", який набрав чинності з 01.07.1990 року, майно селянського господарства належить його членам на праві загальної спільної власності, якщо інше не передбачено законодавчими актами союзної і автономної республіки.

Пунктом 4 Постанови Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 р. № 885-12 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" (що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що правила, які містяться в Законі Української РСР "Про власність" і були передбачені Законом СРСР "Про власність в СРСР", застосовуються з дня введення в дію Закону СРСР, тобто з 1 липня 1990 року.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленум Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р. "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" положення статей 17, 18 Закону України "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

Отже до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство.

Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) відповідно до ст. ст. 120, 121 ЦК УРСР (1963 року) в редакції, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору. Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю, тощо; б) згідно ст.ст. 120 - 127 ЦК УРСР (1963 року), колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб - членів колгоспу, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства та для задоволення сімейних потреб; в) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; г) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних у відповідності до ст. 123 ЦК УРСР. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався вказівками з ведення книг погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними вказівками з ведення погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - вказівки № 69).

За змістом вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї).

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 вказівки № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Відповідно до п. 20 вказівки № 69, в графі "суспільна група господарства" записується станом на 1 січня відповідного року одна із наступних суспільних груп: господарство колгоспника; господарство робітника; господарство службовця; господарство інших категорій населення.

З матеріалів справи вбачається, що згідно витягу № 737 від 16.12.2016 року з погосподарської книги № 1 станом на 15 квітня 1991 року по особовому рахунку № 19 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами знаходиться в АДРЕСА_1 за суспільною групою господарства належить родині колгоспників. Відповідно до довідки Павлівської сільської ради Іваничівського району Волинської області № 160 від 13.03.2017 року ОСОБА_3 у вищевказаному будинку зареєстрований з 1984 року. Згідно архівного витягу з протоколу загальних зборів членів колгоспу «Іскра» с.Переславичі Іваничівського району від 23 червня 1989 року № 2 ОСОБА_3 прийнято в члени колгоспу (а.с.146).

Таким чином, ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами знаходиться в селі Переславичі по вул. Комарова, 19 (Незалежності,11) не може бути віднесеним до суспільної групи господарства- «колгоспний двір».

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок, виданого Переславичівською сільською радою Іваничівського району Волинської області 16.03.2007 року на підставі рішення виконавчого комітету Переславичівської сільської ради від 16.03.2007 року за № 11 та зареєстрованого у Волинському бюро технічної інвентаризації 12.06.2007 року за реєстраційним № 19184251 (запис № 52 в книзі № 1). Зазначені рішення та свідоцтво Переславичівської сільської ради Іваничівського району Волинської області є чинними та не скасованими.

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За встановлених обставин, ОСОБА_6, як власник нерухомого майна мала право на розпорядитися своїм майном, зокрема і скласти заповіт на випадок своєї смерті. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідачу ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_6, оформлено на підставі свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок, виданого Переславичівською сільською радою Іваничівського району, яке позивачем не оспорювалося та є чинним на час розгляду справи. В звя'зку з зазначеним позов ОСОБА_3 про скасування оспорюваного Свідоцтва про право на спадщину за заповітом до задоволення не підлягає саме з цих мотивів.

Судом першої інстанції також було встановлено, що ОСОБА_3 фактично з осені 2013 року добровільно виселився із спірного житлового будинку, на даний час у будинку не проживає, матеріальної допомоги на утримання будинку не надає, не веде спільного господарства із сім'єю ОСОБА_1.

Відповідно до ч .1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК УРСР.

Згідно з ч.2 ст.64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Таким чином, встановивши, що за змістом вказаних норм відповідач ОСОБА_3 не є членом сім'ї власника житла - ОСОБА_1 та не може бути таким визнаний, прийшов до правильного висновку про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Разом з тим, колегія суддів вважає позовні вимоги щодо зняття з реєстраційного обліку відповідача передчасними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; виселення; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у зв'язку з задоволенням вимоги про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутись до компетентного органу з заявою про зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку та вчинення відповідними особами дії щодо зняття його з реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, колегія судів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду в частині задоволення первісного позову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову з інших мотивів та скасування в частині задоволення зустрічного позову про зняття з реєстрації за місцем проживання, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову в цій частині.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 29 березня 2018 року в даній справі в частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину житлового будинку, часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом та зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зняття з реєстрації за місцем проживання скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину житлового будинку, часткове скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом - відмовити.

В зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зняття з реєстрації за місцем проживання відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді