Постанова № 76157604, 30.08.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 152/1806/17

Провадження № 22-ц/772/1511/2018

Категорія: 5

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 рокуСправа № 152/1806/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судової палати у ци-вільних справах:

судді-доповідача ОСОБА_2,

суддів Берегового О.Ю., Марчук В.С.,

за участі секретаря судового засідання Торбасюк О.І., скаржника, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, ОСОБА_3, позивачки ОСОБА_4, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_4 до Голинчинецької сільської ради

Шаргородського району Вінницької області про визнання права

власності на частину будинку,

за апеляційною скаргою третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо пред-мету спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року, ухвале-не у приміщенні суду у м. Шаргороді Вінницької області за головування судді Война-ровського І.В.,

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2017 року ОСОБА_4 звернулася у Шаргородський районний суд Вінницької області з позовом до Голинчинецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області про визнання права власності на частину будинку з відпо-відною частиною господарських будівель. Позов мотивований тим, що позивачка на-родилася 20 квітня 1973 року в с. Голинчинці Шаргородського району Вінницької об-ласті, з народження по 30 серпня 1992 року проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1 ( тепер вул. Бульвар ), № 4 разом зі своєю бабусею ОСОБА_5, яка працювала в колгоспі. Житловий будинок, де позивачка мешкала з бабусею, ста-ном на 01 січня 1991 року належав до суспільної групи господарств - колгоспний двір, головою якого була ОСОБА_5, позивачка - неповнолітнім його членом. 05 лю-того 2017 року ОСОБА_5 померла, внаслідок чого відкрилася спадщина на належне їй спадкове майно. За життя ОСОБА_5 права власності на вказаний будинок не оформила. Оскільки житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в с. Голинчинці Шаргородського району Вінницької області, по вул. Чапаєва, № 4 до смерті ОСОБА_5 перебував у спільній власності позивачки та її бабусі ОСОБА_5, ОСОБА_4 бажає виділити належну їй 1/2 частку будинку, як члена колгосп-ного двору, який не втратив права на частку в його майні. Позивачка просила суд ви-знати за нею право власності на 1/2 житлового будинку з відповідною частиною гос-подарських будівель по вул. Бульвар ( Чапаєва ), 4 в с. Голинчинці Шаргородського району Вінницької області як за колишнім членом колгоспного двору (а. с. 2-5).

Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 05 січня 2018 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача залучений ОСОБА_3 ( а. с. 87- 88 ).

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволений, визнано за нею право власності на 1/2 час-тку житлового будинку з господарськими будівлями № 4 по вул. Бульвар ( Чапаєва ) у с. Голинчинці Шаргородського району Вінницької області. Додатковим рішенням цього суду від 05 липня 2018 року стягнуто з Голинчинецької сільської ради Шарго-родського району Вінницької області на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 640,00 гривень ( а. с. 146 - 149, 166 ).

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане рішення скасувати та ухва-лити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріально-го права ( а. с. 157 - 158 ).

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 учасники справи не скористалися.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та заперечення на апеляційну скаргу сторін у справі, їхніх представників, дослідивши матеріали справи, проаналізу-вавши наявні в ній докази в їх сукупності, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеля-ційний суд дійшов висновку, що вона задоволенню не підлягає.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на за-садах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухва-лене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуаль-ного права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясов-аних обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, воно є правильним, об’єктивним і справедливим.

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється учасниками, що 20 квітня 1973 року в с. Голинчинці Шаргородського району Вінницької області народилася ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-АМ від 20 травня 1973 року № 345971 ( а. с. 7 ). 22 червня 1990 року ОСОБА_6 уклала шлюб із ОСОБА_7, змінивши власне прізвище на «Павловська» ( а. с. 8 ).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Голинчинецької сільської ради Шар-городського району Вінницької області від 25 жовтня 2017 року № 513 ОСОБА_4 дійсно була зареєстрована та проживала в ІНФОРМАЦІЯ_2 з дня народження 20 квітня 1973 року по 30 серпня 1992 року; за довідкою від 16 листопада 2017 року № 568 житловий бу-динок у цьому селі по вул. Чапаєва, № 4, номер об’єкта погосподарського обліку 0472-1 рахується за ОСОБА_5М ( а. с. 10, 52 ). За даними з погосподарських книг Го-линчинецької сільської ради Шаргородського району Вінницької області за 1991-1994 роки в будинку по вул. Чапаєва, № 4 в с. Голинчинці проживали голова двору ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 ( а. с. 11 ). З технічного паспорта, виготов-леного 09 жовтня 2017 року, убачається, що дане домоволодіння складається з житло-вого будинку літера «А» площею 78,1 кв.м., прибудови літера «а», ганку літера «а1», літньої кухні, сараю літера «Б», погреба літера «Б1», огорожі «1-3» ( а. с. 42-45 ).

05 лютого 2017 року ОСОБА_5 померла ( а. с. 53 ). За свого життя вона з 1950 року по 1974 рік працювала в колгоспі ім. Леніна с. Голинчинці Шаргородського ра-йону Вінницької області ( а. с. 50 ). З архівної довідки від 06 листопада 2017 року № 50 убачається, що в січні 1978 року на основі рішення виконкому Шаргородської ра-йонної ОСОБА_9 депутатів трудящих та загальних зборів членів колгоспу ( протокол від 15 лютого 1978 року № 1 ), колгосп ім. Леніна с. Голинчинці перейменовано в колгосп ім. Дзержинського. У 1989 році колгосп ім. Дзержинського перейменовано в колгосп «Горизонт» ( а. с. 49 ).

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, керуючись норма-ми статей 71, 112, 120, 123 ЦК УРСР, 392, 257, 2611, 263 ЦК України, виходив з того, що станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору у с. Голинчинці по вул. Чапаєва ( Бульвар ), № 4 значилися ОСОБА_5 та її онука - позивачка, які й набули право спільної власності на вказаний житловий будинок у рівних частках. При цьому, відмовляючи у застосуванні строку позовної давності, суд зазначив, що право пози-вачки на отримання у власність житлового будинку в с. Голинчинці Шаргородського району Вінницької області, по вул. Бульвар, № 4 порушене у зв’язку із скасуванням рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2017 ро-ку заповіту на вказаний будинок, тому початок перебігу строку позовної давності припадає на зазначену дату, а саме коли позивачу стало відомо про порушення її пра-ва.

Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив характер спірних правовідносин, що мають місце між учасниками справи, визначився з нормами матеріального права, які їх регулюють, дослідив усі об-ставини справи та ухвалив у справі законне й справедливе рішення.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, скаржник зазначає, що позивачкою невірно обраний спосіб захисту, оскільки ЦК УРСР взагалі не передбачає такого спо-собу захисту як визнання права власності на частину будинку за колишнім членом колгоспного двору, а визначається лише виділ із колгоспного двору або його розділ. Судом не встановлені обставини участі позивачки у примноженні майна колгоспного двору, а також помилково зазначено у рішенні, що він не був його членом. При цьому судом не застосовано до спірних правовідносин строку позовної давності як того ви-магає закон.

Доводи апеляційної скарги не можна визнати такими, що є достатніми для визнан-ня ухваленого рішення незаконним, таким, що на задоволення апеляційної скарги під-лягає безумовному скасуванню. Обґрунтованість доводів апеляційної скарги апеля-ційним судом сприймається критично, вона є спірною. Обставини, на які посилається скаржник, судом першої інстанції враховані, їм надана вичерпна правильна правова оцінка.

Згідно статей 120, 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Частка члена колгоспного двору в майні двору визнача-ється: 1) при виході його з складу двору без утворення нового двору ( виділ ); 2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів ( поділ ); 3) при зверненні стягнення по особистих зобов’язаннях члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється ви-ходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездат-них.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз’яснено проблемні питання практики розгляду справ за позовами про захист права приватної власності та забезпечення розгляду й вирішення їх у повній відповідності з нормами Закону «Про власність», Цивільного кодексу України та інших актів законо-давства України. Відповідно до роз’яснень, викладених у пункті шостому цієї поста-нови, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберег-лося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважа-ються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору ( в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба ); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи кош-тами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Як дійсно вбачається із матеріалів справи, зокрема копії погосподарської книги Голинчинецької сільської ради Шаргородського району Вінницької об-ласті за 1991-1994 роки в будинку по вул. Чапаєва, № 4 а у с. Голинчинці станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору були лише ОСОБА_5 та позивачка ОСОБА_4 Таким чином відповідно до закону саме померлій ОСОБА_5 та позивачці у рівних частках належить право власності на спірний будинок. Докази зворотного у матеріалах справи відсутні. Стверджуючи про втрату ОСОБА_4 такого права внаслідок вибуття з колгоспного двору після 1992 року, неприйняття участі у майні колгоспного двору, скаржник жодних передбачених законодавством доказів на до-ведення таких своїх тверджень не надав. Більше того, слід наголосити, що такі мотиви позиції скаржника не впливають на правильність, законність висновків суду, викладе-них в оскаржуваному рішенні.

Звернувшись до суду із даним позовом, ОСОБА_4 реалізує своє право на захист належних їй цивільних прав, гарантоване як чинним законодавстовом, так і за-конодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Скаржник, вимагаючи застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, посилається на сплив трирічного строку для вимоги про витребування част-ки майна колишнього колгоспного двору. Однак з матеріалів справи вбачається, що питання про витребування частки майна з колгоспного двору не ставиться, позивач-кою заявлена позовна вимога про визнання за нею права власності на частину будин-ку з господарськими спорудами, яка їй належить згідно закону. В даному випадку дій-сно має місце оспорення ОСОБА_3 її права власності з моменту виникнення у нього права на спадкування після смерті своєї бабусі ОСОБА_5, починаючи з люто-го 2017 року, а отже строк позовної давності позивачкою жодним чином не пропуще-ний.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції до-сліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеля-ційній скарзі та ( або ) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої ін-станції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

У відповідності із зазначеними нормами закону скаржником до апеляційної скар-ги не додано жодних доказів на підтвердження доводів, у ній викладених. Ці ж дово-ди його позиції наводилися ще під час вирішення спору судом першої інстанції, який в оскаржуваному рішенні дав їм повну, об’єктивну та вичерпну правову оцінку.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та за-стосування практики Європейського суду з прав людини» національні суди застосову-ють при розгляді справ ОСОБА_9 про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права.

У пункті 33 рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий роз-гляд, гарантоване частиною першою статті 6 ОСОБА_9 Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, слід тлумачити в контексті преамбули Конституції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спіль-ної спадщини Договірних держав. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» ( остаточне рішення від 17 червня 2011 року ) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгодже-них між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Отже колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що скаржником не доведено поза розумним сумнівом таких фактів, які б об’єктивно та справедливо позбавляли позивачку права власності на підставі наявних матеріалів справи та вста-новлених судом фактичних її обставин.

Пунктом першим частини першої статті 374, статтею 375 ЦПК України встанов-лено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матері-ального і процесуального права.

Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволен-ня.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 02 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак во-на може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трид-цяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 31 серпня 2018 року.

Суддя-доповідач: ОСОБА_10 ОСОБА_2

Судді: Підпис О.Ю. Береговий

ОСОБА_11 Марчук

Згідно з оригіналом

Суддя апеляційного суду Т.О. Денишенко