Рішення № 76157534, 29.08.2018, Київський окружний адміністративний суд

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2018 року № 810/3869/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за участю секретаря судового засідання Масловської К.І.,

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доКиївського квартирно-експлуатаційного управлінняпрозобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління, предметом якого є вимоги про:

- зобов’язання начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління поновити ОСОБА_1 на квартирному обліку Міністерства оборони України із збереженням часу перебування з 15.08.2008;

- зобов’язання житлової комісії при поновлення на квартирному обліку Міністерства оборони України включити ОСОБА_1 до списку на позачергове одержання жилого приміщення відповідно до статті 46 Житлового кодексу України з 19.03.2018;

- визнання акта інвентаризації фонду службових квартир в с. Дівички-1 Переяслав-Хмельницького гарнізону №689 від 15.03.2018 недійсним, або таким, що не має юридичної сили;

- заборону у подальшому представникам Квартирно-експлуатаційного управління проводити огляд житла за адресою: 08457, Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Дівички-1, буд.5 без рішення суду.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до чинного законодавства має право на першочергове отримання житлового приміщення, разом з цим відповідач з підстав, які не передбачені чинним законодавством, відмовляє у зарахуванні його на відповідний квартирний облік.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що з 2013 року позивач на квартирному обліку не перебуває, а станом на день звернення з відповідною заявою про зарахування на квартирний облік ОСОБА_1 звільнений з військової служби, у зв’язку з чим не має права на пільги та соціальні гарантії, встановлені для осіб, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України.

У судовому засіданні позивач та його представник позовну заяву підтримали та просили позов задовольнити. Наголошували на тому, що позивач не міг стати на квартирний облік з об’єктивних причин.

Представник відповідача позов не визнав, у задоволенні вимог просив відмовити з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 26.06.1997 по 23.10.2017 ОСОБА_1 проходив службу в складі Збройних Сил України (а.с. 16).

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 23.10.2017 №425 ОСОБА_1 звільнено з військової служби. Наказом командира військової частини А2215 від 09.11.2017 №243 позивача виключено зі списків особового складу вказаної частини та усіх видів забезпечення (а.с. 17).

Судом встановлено, що у період проходження військової служби позивач звернувся до житлової комісії військової частини А-0473 із рапортом, у якому просив зарахувати його на облік для отримання житлової площі в смт. Дівички (а.с. 30).

Рішенням житлової комісії військової частини А-0473, оформленим протоколом від 15.08.2008 №9, ОСОБА_1 зараховано на квартирний облік.

Рішенням житлової комісії військової частини А-0473 від 28.08.2009 ОСОБА_1 надано службову однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, у зв’язку з чим Київським квартирно-експлуатаційним управлінням було видано ордер на жиле приміщення від 05.02.2010 №28 (а.с. 18, 59).

Як вбачається з витягу з особової справи ОСОБА_1, 03.10.2013 позивач був переведений до нового місця служби – військової частини А2215 Бориспільського гарнізону.

Учасниками справи визнається, що одночасно з переведенням ОСОБА_1 до нового місця проходження служби його було знято з квартирного обліку у військовій частині А-0473. Учасниками справи також визнається, що прибувши до нового місця служби ОСОБА_1 на квартирний облік у військовій частині А2215 не став.

Судом встановлено, що 20.06.2018 ОСОБА_1 звернувся до Київського квартирно-експлуатаційного управління із зверненням, у якому просив роз’яснити порядок поновлення на квартирному обліку (а.с. 21).

Розглянувши вказане звернення, Квартирно-експлуатаційний відділ листом від 26.06.2017 №303/25-4006 повідомив позивача, що підстави для поновлення ОСОБА_1 на квартирному обліку відсутні, оскільки у період проходження служби останній не став на квартирний облік за новим місцем служби. Водночас на момент розгляду звернення ОСОБА_1 не є військовослужбовцем й відповідно не має права на поновлення на квартирному обліку (а.с. 22).

Позивач вважає, що відповідач зобов’язаний поновити його на квартирному обліку, у зв’язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 12 Закону № 2011-ХІІ держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Організацію обліку військовослужбовців Збройних Сил України та осіб, звільнених у запас або відставку, що залишилися на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у ЗС України визначає Інструкція про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, що затверджена наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 № 737 (далі – Інструкція).

Відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Інструкції облік військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у квартирно-експлуатаційних органах, військових частинах та гарнізонах. Узагальнені списки осіб, що перебувають на обліку, всіх військових частин знаходяться у ГКЕУ ЗС України.

Згідно з пунктом 2.3 розділу ІІ Інструкції за ведення обліку у військовій частині відповідають голова житлової комісії військової частини, у гарнізоні (або в гарнізонах) - начальник КЕВ (КЕЧ) району, який за територіальним принципом відповідає за військові частини.

Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що на облік приймаються військовослужбовці, які потребують поліпшення житлових умов і зареєстровані в цьому населеному пункті, з дня прийняття рішення житловою комісією військової частини, затвердженого командиром цієї військової частини, крім випадків, передбачених у пункті 2.14 цього розділу.

Відповідно до пункту 2.5 Інструкції для зарахування на облік військовослужбовець подає через нетаємне діловодство військової частини рапорт, зразок якого наведений у додатку 1 до цієї Інструкції, на ім’я командира військової частини про зарахування на облік, який підписується повнолітніми членами сім’ї, що проживають разом з військовослужбовцем, мають самостійне право на отримання жилого приміщення та бажають разом з ним перебувати на квартирному обліку.

Рапорт реєструється представником житлової комісії військової частини в книзі реєстрації рапортів (заяв) про взяття на квартирний облік та внесення змін до облікової справи, яка ведеться в житловій комісії військової частини.

До рапорту (додаток 1) військовослужбовцем додаються такі документи:

- довідка з місця проживання про реєстрацію і склад сім’ї (Ф-3);

- витяг із наказу про призначення до військової частини;

- витяг з послужного списку особової справи військовослужбовця;

- довідка про проходження військової служби з військової частини (Ф-5) (далі - Ф-5);

- довідка про склад сім’ї з військової частини (Ф-7) (далі - Ф-7);

- довідка з останнього місця служби про перебування на квартирному обліку (військовослужбовці військових частин, які дислокувалися на тимчасово окупованій території України та в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження і переміщені з місць попередньої дислокації, надають довідку квартирно-експлуатаційного органу, в зоні відповідальності якого знаходиться військова частина (підрозділ), за новим місцем дислокації на підставі облікових списків станом на 01 січня 2014 року);

- довідка про те, чи перебувають члени сім’ї на квартирному обліку за місцем проживання, роботи (проходження військової служби);

- ксерокопії паспортів повнолітніх членів сім’ї, свідоцтв про народження неповнолітніх членів сім’ї, свідоцтва про шлюб військовослужбовця;

- документи, що підтверджують право на першочергове чи позачергове одержання жилого приміщення військовослужбовцем або членами його сім’ї, інші пільги.

Інші документи житлова комісія запитує в разі потреби через командира (начальника) військової частини у відповідних державних органів, установ, організацій, громадян.

Військовослужбовці зараховуються на квартирний облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке оформлюється у формі протоколу засідання житлової комісії, який підписується представником житлової комісії і затверджується командиром військової частини. Підпис командира завіряється гербовою печаткою військової частини.

Дані про військовослужбовців, зарахованих на квартирний облік, заносяться до книги обліку осіб, які перебувають у черзі на поліпшення житлових умов (одержання житла для постійного проживання) (додаток 6), яка ведеться представником житлової комісії. Дані зазначених книг повинні щороку звірятися (уточнюватися) під час проведення щорічної перереєстрації облікових справ.

Таким чином, особи, які потребують поліпшення житлових умов, з дня прийняття житловою комісією при військовій частині відповідного рішення зараховуються на квартирний облік.

Пунктом 2.18 розділу ІІ Інструкції передбачено, що військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби у разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби в інший населений пункт знімаються з обліку за місцем служби (за місцем звільнення з військової служби).

Згідно з пунктом 2.14 розділу ІІ Інструкції військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов’язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем проходження служби разом з членами їх сімей зі збереженням часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання жилого приміщення.

Відповідно до пункту 3.15 розділу ІІІ Інструкції 3.15 у разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби в інший населений пункт (гарнізон) за рішенням заступника Міністра оборони України членам сім’ї такого військовослужбовця дозволяється подальше проживання у цьому службовому житлі, якщо його місце розташування дозволяє щоденно прибувати військовослужбовцю до нового місця служби. Одночасно військовослужбовця може бути зараховано на квартирний облік за новим місцем служби (у разі його звернення).

Зміст пунктів 2.14, 2.18 та 3.15 у взаємозв’язку з пунктом 2.5 Інструкції дає підстави для висновку, що у разі переміщення до нового місця служби військовослужбовець знімається з квартирного обліку за попереднім місцем служби та на підставі рапорту, поданого до житлової комісії за новим місцем служби, зараховується на квартирний облік за новим місцем проходження служби із збереженням часу перебування обліку.

Судом встановлено, що одночасно з переведенням до військової частини А2215, позивач був знятий з квартирного обліку у військовій частині А-0473. При цьому на квартирний облік у військовій частині А2215 позивач не став.

На уточнюючі запитання суду у судовому засіданні з привод причин, що перешкоджали позивачеві стати на квартирний облік за новим місцем служби, позивач та його представник пояснили, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до житлової комісії та Київського квартирно-експлуатаційного управління із заявами, що стосувались питання поновлення на квартирному обліку. Разом з цим у зарахуванні на квартирний облік ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки він був зареєстрований за попереднім місцем проходження служби та не міг його змінити, позаяк разом з ним у службовій квартирі в смт. Дівички-1 був зареєстрований його неповнолітній син ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зауваження позивача, що ОСОБА_1 не міг стати на квартирний облік у військовій частині А2215 оскільки у службовій квартирі, що розташована у смт. Дівички-1, був зареєстрований його неповнолітній син, суд відхиляє.

Суд зазначає, що заступником Міністра оборони України, встановивши, що місце розташування службового житла ОСОБА_1 в смт. Дівички-1 дозволяє йому щоденно прибувати до нового місця служби у м. Бориспіль, було прийнято рішення від 11.11.2015 №22711/з, яким ОСОБА_1М та його сім’ї був наданий дозвіл на подальше проживання у службовому житлі. в смт. Дівички-1 (а.с. 78).

Водночас з системного аналізу пункту 3.15 розділу ІІІ Інструкції слідує, що військовослужбовці, яким за рішенням заступника Міністра оборони України надано дозвіл на подальше проживання у службовому житлі за попереднім місцем проходження служби, у разі їх звернення до відповідної житлової комісії, зараховуються на квартирний облік за новим місцем служби.

Таким чином факт того, що ОСОБА_1, після переведення до нового місця служби у м. Бориспіль продовжував проживати та був зареєстрований разом з сім’єю за попереднім місцем служби у смт. Дівички-1, не міг бути перешкодою для зарахування на квартирний облік у військовій частині А2215 у м. Бориспіль.

Суд також відхиляє аргументи позивача, що для зарахування на квартирний облік обов’язковою умовою є реєстрація місця проживання у тому населеному пункті, де військовослужбовець проходить службу, оскільки такі доводи повністю спростовуються положеннями пункту 3.15 розділу ІІІ Інструкції, якими передбачено, що можливість зарахування військовослужбовця на квартирний облік за новим місцем служби не залежить від місця реєстрації чи проживання військовослужбовця, за умови, що військовослужбовець зареєстрований та проживає за попереднім місцем проходження служби з дозволу заступника Міністра оборони України.

Оскільки позивач мав передбачений пунктом 3.15 розділу ІІІ Інструкції дозвіл на проживання з сім’єю в смт. Дівички-1, він міг бути зарахований на квартирний облік у військовій частині А2215, за умови його волевиявлення.

Суд зазначає, що роз’яснення того ж змісту були надані позивачеві листом Київського квартирно-експлуатаційного управління від 30.05.2016 №303/25/6-844 (у період проходження позивачем служби), де було зазначено, що для зарахування на квартирний облік позивачеві необхідно підготувати документи, перелік яких визначений в пункті 2.5 Інструкції та звернутись до житлової комісії військової частини А2215 Бориспільського гарнізону (а.с. 24).

При цьому суд бере до уваги, що визначений у пункті 2.5 Інструкції перелік документів, що додається до рапорту про зарахування на квартирний облік, не містить найменувань або видів документів, отримання яких було б неможливим у зв’язку з тим, що позивач продовжував проживати та був зареєстрований за попереднім місцем проходження служби.

Будь-яких доказів, що позивач звертався до житлової комісії військової частини А2215 з рапортом про зарахування його на квартирний облік і вказаною комісією йому було відмовлено, у тому числі з тих підстав, що позивач проживав у смт. Дівички-1, чи не був зареєстрований за місцем знаходження військової частини А2215, позивач не надав.

Оскільки з моменту зняття з квартирного обліку у військовій частині А-0473 у 2013 році та до моменту звільнення з лав Збройних Сил України у 2017 році позивач на квартирний облік зарахований не був, при цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про факти необґрунтованої відмови у зарахуванні на квартирний облік та/або наявність об’єктивних перешкод для зарахування на квартирний облік у вказаний період, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про поновлення його на квартирному обліку задоволенню не підлягають.

Беручи до уваги відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на квартирному обліку, вимоги про включення останнього до списку на позачергове одержання жилого приміщення задоволенню також не підлягають.

Щодо вимог позивача про визнання недійсним та таким, що не має юридичної сили акту інвентаризації службових квартир в смт. Дівички-1, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

За своєю правовою природою акт інвентаризації є службовим документом, у якому відображається стан активів (у даному випадку службових квартир) на предмет їх наявності, якісних і вартісних характеристик (у даному випадку площі, кількості кімнат, вартості тощо), і який служить для виявлення фактичної наявності та кількості активів, виявлення їх надлишку або нестачі, перевірки дотримання умов та порядку їх використанні і збереження.

Акт інвентаризації службових квартир, в якому відображено узагальнений опис кількості службових квартир у фонді Переяслав-Хмельницького гарнізону, не є актом індивідуальної дії або нормативно-правовим актом, який встановлює відповідальність, чи зобов’язує до вчинення певних дій.

Такий акт є лише джерелом інформації, на підставі якої компетентними особами може бути прийняте певне рішення, однак сам по собі ні цей акт, ні будь-які висновки у ньому не є обов’язковими і не породжують жодних правових наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин.

Беручи до уваги, що оспорюваний позивачем акт інвентаризації не є актом застосування норм права та не встановлює, не змінює і не припиняє будь-яких прав чи обов’язків позивача, вимоги про його визнання недійсним чи таким, що немає юридичної сили задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача заборонити в подальшому представникам Київського квартирно-експлуатаційного управління проводити огляд житла ОСОБА_1 без рішення суду також не підлягають задоволенню, оскільки засновані на припущеннях позивача про можливість порушення його прав у майбутньому.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Таким чином, задоволенню в адміністративному процесі підлягають лише ті вимоги, які поновлюють порушене право особи в публічно-правових відносинах.

Відповідно до пункту 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Отже, зобов'язання, встановлені у резолютивній частині рішення суду, не можуть поширюватись на майбутнє.

Суд також звертає увагу, що відповідач у справі не має відношення до огляду житла позивача, результати якого викладені в акті інвентаризації, оскільки огляд, з яким не погоджується позивач, проводився комісією по перевірці службового житлового фонду за ініціативою командира військової частини А3085 Переяслав-Хмельницького гарнізону.

З урахуванням викладеного, вимоги позовної заяви у вказаній частині задоволенню не підлягають.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Належних і достатніх доказів, які б спростували доводи відповідача, позивач не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду – 31.08.2018.

Суддя Леонтович А.М.