Постанова № 76156164, 30.08.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2018 р. Справа № 917/19/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Слободін М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача – Приватного акціонерного товариства “Арсенал-Страхування” (вх. №1391П/1-35) на рішення господарського суду Полтавської області від 12 березня 2018 (повний текст підписано 16.03.18, суддя Бунякіна Г.І. у справі №917/19/18

за позовом Приватного акціонерного товариства “Арсенал-Страхування”, м. Київ

до Комунального підприємства “Об’єднане готельне господарство”, м. Полтава

про відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 45224,07 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство “Арсенал-Страхування” звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Комунального підприємства “Об’єднане готельне господарство” про відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 45 224,07 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12 березня 2018 у справі №917/19/18 у позові відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення суду попередньої інстанції незаконним, необґрунтованим, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області та прийняти нове, яким позові задовольнити.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16 липня 2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача – Приватного акціонерного товариства “Арсенал-Страхування” на рішення господарського суду Полтавської області від 12 березня 2018 у справі №917/19/18.

Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено учасників справи, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи – за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом). Відповідачу встановлено строк - не пізніше 5 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів відповідачу.

Відзиву на апеляційну скаргу на момент винесення постанови не надходило.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з ч.13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач – разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з долучених матеріалів справи, копію ухвали суду від 16.07.2018 року відповідач отримав.

Однак станом на момент винесення постанови, клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 12 березня у справі №917/19/18 відповідає в повній мірі вимогам законодавства з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2016 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал-Страхування" (Страховик) та гр. ОСОБА_1 (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №75/16-Т/П.

Відповідно до п. 4 договору предметом останнього є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, марка Renault, модель Logan, реєстраційний номер НОМЕР_1, реєстраційне свідоцтво СХО 483251, номер кузова НОМЕР_2, рік випуску 2016.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Частиною 2 статті 8 Закону України “Про страхування” закріплено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 3 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі ст. 16 Закону України “Про страхування” договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Частиною 1 ст. 10 Закону України “Про страхування” встановлено, що страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) – плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування.

ОСОБА_1 08.12.2016 року звернувся до позивача із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспорту №75/16-Т/П від 17.08.2016 р., відповідно до якої зазначено, що 08.12.2016 приблизно о 23 год. 40 хв. заявником було виявлено, що на його автомобіль, що знаходився на автостоянці КП "Об'єднане готельне господарство", впала глиба снігу і пошкодила його дах.

Цей факт також підтверджується поясненнями, відібраними працівниками поліції 09.12.2016 року. Пояснення містяться в матеріалах справи.

Товариством з обмеженою відповідальністю “Соллі Плюс Полтава” за замовленням гр. ОСОБА_1 31.01.2017 року було виконано роботи з ремонту автомобіля Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, 2016 року випуску (згідно з актом виконаних робіт № А0008223 від 31.01.2017 р.).

Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал-Страхування" було перераховано суму страхових виплат за договором № 75/16-Т/П від 17.08.2016 р. в розмірі 45 224,07 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Соллі Плюс Полтава”, що підтверджується платіжними дорученнями №37881 від 27.12.2016 р. та № 57573 від 24.01.2017 р.

Відповідно до ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

На підставі чого, позивач, посилаючись на ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 27 ЗУ «Про страхування», зазначає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Позивач зазначає, що до ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тому, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Комунального підприємства "Об'єднане готельне господарство" суми страхового відшкодування, сплаченого Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал-Страхування" за договором № 75/16-Т/П від 17.08.2016 р.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Під збитками як різновидом майнової шкоди розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом ст. 1166 Цивільного кодексу для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Відповідно до ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до підпункту ґ підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Як встановлено судом, позивачем, всупереч наведених норм, не надано доказів на підтвердження протиправності поведінки відповідача та, як наслідок, наявності причинного зв’язку між такою поведінкою та збитками, стягнення яких є предметом даного позову.

Так, матеріалами справи встановлено, що на момент пошкодження транспортного засобу Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, 2016 року випуску, останній знаходився на автомобільній стоянці готельного комплексу Комунального підприємства "Об'єднане готельне господарство", що розташована за адресою 36003, м. Полтава, вул. Соборності, 41А. Даний факт підтверджується, зокрема, рахунком № 495 від 05.12.2016 р. за користування послугами автостоянки, виписаного гр. ОСОБА_1 Комунальним підприємством "Об'єднане готельне господарство", та фіскальним чеком про оплату гр. ОСОБА_1 вказаних послуг (відповідні копії містяться у матеріалах справи, а.с. 11).

Крім того, вказана обставина не заперечується відповідачем.

Однак, перш за все, позивачем не доведено факт допущення Комунальним підприємством "Об'єднане готельне господарство" бездіяльності у вигляді недотримання обов’язків з виконання необхідних робіт по утриманню належного йому на балансі нерухомого майна.

Так, відповідно до вимог ст. 24 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” балансоутримувач зобов'язаний забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичними особами на управління майном, забезпечувати умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил, забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

Згідно з п. 1.5. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 76 від 17 травня 2005 року, та п. 1.1.8.6. Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України № 150 від 10 серпня 2004 року, балансоутримувач зобов'язаний регулярно виконувати роботи по скиданню з дахів і покрівель снігу та льоду.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази виникнення збитків, стягнення яких є предметом даного спору, внаслідок саме протиправної бездіяльності відповідача у вигляді невиконання своїх обов’язків скиданню з дахів і покрівель снігу та льоду.

Зокрема, позивачем додано до матеріалів справи копії страхових актів за договором страхування № 75/16-Т/П від 17.08.2016 р. (№ 75/16-Т/П-4-1 від 26.12.2016 р. та (№ 75/16-Т/П-4-2 від 24.01.2017 р.). Даними актами зафіксовано, що в результаті страхової події 08.12.2016 р. о 23 год. 40 хв., що сталась за адресою м. Полтава, вул. Соборності, 41А, був пошкоджений автомобіль Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, 2016 року випуску.

При цьому, у пункті 7 страхових актів зазначена наступна інформація: “Страхова подія відбулася з вини: Невідомо; Наявність права регресу: Регрес встановлюється”.

Крім того, в матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія технічного паспорту на громадський будинок (готель), розташований у м. Полтаві по вул. Соборності, 41А (а.с. 86-88). Відповідно до схематичного плану земельної ділянки за вказаною адресою, що є невід’ємною частиною зазначеного технічного паспорту, стоянка машин (позначена як № 3) не межує з будівлею готелю, що знаходиться на балансі Комунального підприємства "Об'єднане готельне господарство" (А-5). А отже, відсутні підстави вважати, що падіння снігу саме з вищезазначеної будівлі було причиною настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспорту № 75/16-Т/П від 17.08.2016 р.

Також, у детальному описі зазначеної події, складеному гр. ОСОБА_1 у заяві про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспорту № 75/16-Т/П від 17.08.2016 р., відсутня інформація щодо місця знаходження снігової брили, що спричинила пошкодження транспортного засобу Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, 2016 року випуску, до моменту настання вказаної події.

Таким чином, належних доказів на підтвердження факту заподіяння транспортному засобу Страхувальника шкоди внаслідок падіння снігу з будівлі, що належить на балансі саме Комунальному підприємству "Об'єднане готельне господарство", позивачем не надано.

Крім того, згідно з положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 ЗУ “Про страхування” право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, переходить до страховика лише у разі, якщо останній виплатив страхове відшкодування у відповідності з договором майнового страхування.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Згідно зі ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 75/16-Т/П від 17.08.2016 р. Страхувальником та Вигодонабувачем є гр. ОСОБА_1.

Однак, в порушення вищезазначених норм, позивачем перераховано суму страхових виплат за договором №75/16-Т/П від 17.08.2016 р. в розмірі 45 224,07 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Соллі Плюс Полтава”, що відображено у страховому акті №76/16-Т/П-4-1 від 26.12.2016 та №75/16-Т/П-4-2 від 23.01.2016.

Враховуючи, що позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог для стягнення з відповідача суми страхового відшкодування, сплаченого Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал-Страхування" за договором № 75/16-Т/П від 17.08.2016 р., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність позовних вимог та відмову у їх задоволенні.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 86 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає висновки, яких дійшов господарський суд про відмову у задоволенні позову правомірним і обґрунтованими, рішення суду попередньої інстанції таким, що прийняте при повному з’ясуванні обставин справи.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються колегією суддів апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення господарського суду слід залишити без змін.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача – Приватного акціонерного товариства “Арсенал-Страхування” на рішення господарського суду Полтавської області від 12 березня 2018 у справі №917/19/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 12 березня 2018 у справі №917/19/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до вимог статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписаний 31.08.2018 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Слободін М.М.