Постанова № 76156064, 27.08.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2018 року Справа № 918/16/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Суддя - доповідач (головуючий суддя) Філіпова Т.Л., суддя Розізнана І.В. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

прокурор -Марщівська О.П.

позивача за первісним позовом - ОСОБА_1

відповідача за первісним позовом -ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" на рішення господарського суду Рівненської області від "03" травня 2018 р. у справі №918/16/18

за позовом Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області

до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ"

про стягнення заборгованості в сумі 5 250 850 грн. 44 коп.

та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ"

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області

про визнання договору від 30.12.2016 року № 1162 недійсним

Заступник прокурора Рівненської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (далі - Управління, звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" (далі - ПрАТ "Рівнеазот" про стягнення заборгованості в сумі 5 250 850 грн. 44 коп.

Обґрунтовуючи позов Прокурор вказує, що 30 грудня 2016 року між Управлінням та ПрАТ "Рівнеазот" було укладено договір про організацію підрозділу ДСНС України на об'єктах ПАТ "РІВНЕАЗОТ" № 1162. На виконання умов договору позивачем було надано відповідачу послуги з пожежної та техногенної охорони об'єктів ПАТ "РІВНЕАЗОТ". Однак, як зазначає Прокурор, відповідач не виконав належним чином умови Договору в частині повної оплати вартості наданих послуг, внаслідок чого утворився борг в розмірі 5190383,53 грн.

У свою чергу ПрАТ "Рівнеазот" звернувся із зустрічним позовом до Управління про визнання договору від 30.12.2016 року № 1162 недійсним.

В обґрунтування зустрічного позову відповідач (позивач за зустрічним позовом) зазначає, що договір від 30.12.2016 року № 1162 порушує публічний порядок, оскільки він був спрямований на незаконне заволодіння майном юридичної особи - грошовими коштами ПрАТ "Рівнеазот" за утримання підрозділу ДСНС України на об’єктах ПрАТ "Рівнеазот" у вигляді виплати заробітної плати, грошового утримання військовослужбовців, нарахування на заробітну плату, оплати інших послуг та інші видатки, надання "Підрозділу ДСНС України" пожежної та іншої, необхідної для виконання службових обов’язків техніки, обладнання, засобів зв’язку, устаткування, комп’ютерної техніки, спецодягу, форменого одягу, засобів індивідуального захисту, медичних препаратів для укомплектування аптечок на пожежних автомобілях та в службових приміщеннях, надання матеріальної допомоги особовому складу відповідно до вимог постанови КМ України від 07.11.2007 року № 1294 для вирішення соціально-побутових питань, тощо. І це не зважаючи на те, що фінансування цих видатків проводилось із Державного бюджету України. Зазначає, що Договір "Про постійне обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування" не укладався і передбачені Постановами КМ України № 1102 від 26.10.2011 року і № 110 від 20.02.2012 року платні послуги підрозділом ДСНС у Рівненський області не надавались. Відтак, відповідач (позивач за зустрічним позовом) зазначає, що спірний договір суперечить вимогам Конституції України, Закону України "Про державний бюджет України", Кодексу цивільного захисту України, Положення про державну пожежну охорону, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1994 р. № 508, Постанові Кабінету Міністрів України № 7874 від 27.11.2013 р. "Про затвердження критеріїв утворення державних пожежно-рятувальних підрозділів (частин) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту в адміністративно-територіальних одиницях та переліку суб'єктів господарювання, де утворюються такі підрозділи (частини)", Постанові Кабінету Міністрів України №763 від 26.10.2016 р. "Про затвердження Переліку суб’єктів господарювання, галузей та окремих територій, які підлягають постійному та обов’язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню на договірній основі", Порядку здійснення постійного та обов’язкового аварійно-рятувального обслуговування суб’єктів господарювання, галузей та окремих територій", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2017 р. №5.

У зв’язку із тим, що Договір № 1162 від 30.12.2016 р. суперечить вимогам Цивільного кодексу, іншим актам цивільного законодавства та спрямований на незаконне заволодіння майном (грошовими коштами) ПрАТ "Рівнеазот", в силу ст. 203 ч. 1, ст. 215 ЦК України є всі підстави для визнання його недійсним.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 03.05.18р. у справі №918/16/18 позов Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" на користь Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області заборгованість за надані за договором № 1162 від 30.12.2016 р. послуги в сумі 5 190 383 грн. 53 коп. та пеню в розмірі 270 098 грн. 79 коп.

Провадження у справі в частині вимог Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про стягнення з Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" заборгованості за надані за договором № 1162 від 30.12.2016 р. послуги в сумі 691 256 грн. 50 коп. закрито.

У задоволенні зустрічного позову Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наступними доводами.

Суд встановив, що на час прийняття рішення у даній справі відповідачем сплачено позивачу заборгованість за надані послуги за Договором № 1162 було в сумі 691 256 грн. 50 коп., даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи належними доказами, суд відповідно до вищезазначеної норми дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з первісного відповідача (позивача за зустрічним позовом) цієї суми боргу.

Матеріалами справи підтверджується невиконане відповідачем зобов'язання за договором у розмірі 5 190 383 грн. 53 коп. (враховуючи сплачену ПрАТ "Рівнеазот" заборгованість, в частині стягнення якої провадження у справі закрито), оскільки доказів оплати заборгованості у матеріалах справи не містять. Разом з тим, у відповідності до умов договору підлягає до задоволення пеня в розмірі 270 098, 79 грн.

Щодо зустрічного позову суд вказав, що договір №1162 від 30.12.2016 р. укладений на виконання положень Кодексу цивільного захисту України, вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України та загальних вимог цивільного законодавства щодо договорів саме з метою забезпечення належної пожежної безпеки хімічного підприємства, що є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища, а отже спрямований на дотримання публічного порядку.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "РІВНЕАЗОТ" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від "03" травня 2018 р. у справі №918/16/18 і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області до Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" відмовити повністю, а зустрічний позов Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про визнання договору від 30.12.2016 року № 1162 недійсним задовольнити. Разом з тим, апелянтом подано клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення Рівненським апеляційним господарським судом.

Апелянт вважає, що прокурором не обґрунтовано належним чином, за наявності органу, який уповноважений здійснювати представництво інтересів держави в сфері цивільного захисту, а саме ГУ ДСНС України у Рівненській області, в чому полягає необхідність його участі у справі.

Як зазначено Прокурором, захист інтересів держави, стосовно яких Прокурор подав позов у справі №918/16/18, покладається законом на ГУ ДСНС України в Рівненській області, який є територіальним органом виконавчої влади. Отже, ГУ ДСНС України у Рівненській області не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду із відповідним позовом. Пред’являючи позов, прокурор діє в інтересах держави в особі державного органу, фактично виконує функції цього суб’єкта державного управління, не наводячи достатніх доводів про його неспроможність діяти самостійно або про неналежне виконання ним покладених на нього законом управлінських функцій.

Прокурор зазначає, що відсутність коштів на сплату судового збору на рахунках позивача позбавляє ГУ ДСНС України в Рівненській області можливості належним чином здійснювати захист інтересів держави. Проте, з такими твердженнями ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» не погоджується, оскільки Прокурором не надано доказів на підтвердження наявності поважних причин, які унеможливлюють самостійне звернення зазначеного територіального державного органу виконавчої влади до суду.

Апелянт вказує, що прокурор може брати участь в господарському процесі лише у випадках передбачених законом. Враховуючи, що підстави, з яких Прокурор звернувся до суду із позовом у даній справі законом не передбачені, тобто Прокурор не має процесуальної дієздатності, а відтак вбачаються підстави для залишення позову поданого в порядку ст. 53 ГПК України без розгляду.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд зазначив у рішенні, що позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами, покладеними в основу обґрунтування позову обставин, наявність яких є необхідною умовою для визнання правочину недійсним з підстав ст. 203 та ст. 215 ЦК України. Проте, таке рішення ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» вважає незаконним та необґрунтованим.

Відносини між Головним управління ДСНС України у Рівненський області та ПрАТ «Рівнеазот» в межах укладеного Договору не відповідали вимогам діючого законодавства.

ПрАТ «Рівнеазот» був введений в оману, оскільки на момент укладення оспорюваного Договору №1162 від 30.12.2016р. не знав, що договір укладається з особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання цього правочину у відповідності до ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права, зокрема ст. 236 ГПК України, якою передбачено, що рішення ухвалюється на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, ст.53 ч.4, ст.ст. 76,77, 174, 226 ГПК України та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст.ст. 203, 611 ЦК України та ч.7 ст. 180 та ст. 232 ГК України, а висновки суду, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від "13" червня 2018 р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" на рішення господарського суду Рівненської області від "03" травня 2018 р. у справі №918/16/18 - залишено без руху. Зобов'язано апелянта Приватне акціонерне товариство "РІВНЕАЗОТ"- усунути протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки. В задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору – відмовлено.

21.06.2018р. через канцелярію апеляційного суду на виконання вимог ухвали суду скаржником подано докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення господарського суду Рівненської області від 03.05.18р. у справі №918/16/18. Справу призначено до розгляду.

09.07.2018р. від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, просить суд залишити судове рішення без змін, а скаргу буз задоволення.

17.07.2018р. прокуратура Рівненської області надала відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що доводи Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та безпідставними.

08.08.2018р. від Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" надійшли заперечення на відзиви на апеляційну скаргу.

14.08.2018р. від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області надійшли пояснення до заперечення на відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя Бучинська Г.Б. перебуває у відпустці з 13.08.2018 по 17.09.2018р.

Відповідно до ч. 10 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд справи суддя, який не є суддею-доповідачем у такій справі, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом, заміна такого судді з ініціативи судді-доповідача за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою з числа резервних суддів.

Відповідно до п. 8.2. засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, зі змінами, затвердженими рішеннями зборів суддів Рівненського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 року, якщо зі складу колегії суддів не може продовжувати розгляд справи суддя, який не є суддею-доповідачем у такій справі, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені ГПК України (під строками встановленими ГПК України за змістом цих Засад слід розуміти всі визначені ГПК України строки для вчинення процесуальних дій), його заміна здійснюється автоматизованою системою у порядку, зазначеному в підпунктах 6.1 - 6.4 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду на підставі вмотивованого розпорядження керівника апарату суду на виконання службової записки судді-доповідача у справі.

У зв'язку із перебуванням у відпустці судді Бучинської Г.Б., враховуючи строк розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, внесено зміни до складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено колегію у складі: суддя – доповідач (головуючий суддя) Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.А., суддя Розізнана І.В.

Ухвалою суду від 16.08.2018р. враховуючи приписи ст. 202 ГПК України, зважаючи на те, що судом визнано причину неможливості явки відповідача за первісним позовом в засідання суду поважною, з метою повного, всебічного і об’єктивного дослідження всіх обставин справи, для надання стороні можливості забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання апеляційної інстанції, колегія суддів задоволила клопотання відповідача за первісним позовом та відклала розгляд справи.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення щодо обставин справи. Вважає рішення господарського суду Рівненської області від 03.05.18р. у справі № 918/16/18 незаконним, необґрунтованим та таким що прийняте з порушення норм матеріального та процесуального права.

Прокурор - Марщівська О.П. заперечила проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Представник Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області - ОСОБА_3 заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав свої пояснення, щодо обставин справи. Вважає рішення законним, обґрунтованим та таким, що прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2016 р. Управлінням (далі - "Підрозділ ДСНС України") та Публічним акціонерним товариством "Рівнеазот" (далі - "Підприємство") укладено Договір № 1162 про організацію підрозділу ДСНС України на об’єктах ПАТ "Рівнеазот" (далі - Договір № 1162) (т. 1 а.с. 14-20), невід’ємною частиною якого є, у тому числі, кошторис на 2017 рік на утримання 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Рівненській області (далі - "Загін"), який здійснює пожежну охорону об’єктів Підприємства.

В подальшому, відповідно до рішення річних загальних зборів акціонерів ПАТ "Рівнеазот" та наказу Голови правління № 375 від 08.06.2017 р. тип та найменування товариства змінено з "публічного" на "приватне".

16.06.2017 р. між ПрАТ "Рівнеазот" та Управлінням укладено додаткову угоду № 1 до Договору № 1162 (т. а.с. 29), якою змінено назву сторони договору з "публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на "приватне акціонерне товариство "Рівнеазот", інші положення договору залишено без змін.

Предметом Договору № 1162 є здійснення "Підрозділом ДСНС України" пожежної охорони об'єктів ПрАТ "Рівнеазот". "Підрозділ ДСНС України" надає послуги згідно предмету договору загоном пожежної охорони в кількості 89 (вісімдесят дев'ять) одиниць згідно штатного розкладу, який додається до договору (додаток 1).

Підрозділ ДСНС зобов’язаний виконувати обов’язки, визначені у розділі 2 цього Договору.

Пунктом 4.1. Договору № 1162 встановлено, що плата за утримання "Підрозділу ДСНС України" щомісячно, не пізніше 15-го числа кожного місяця, вноситься на його поточний рахунок у відповідності до рахунку, який не пізніше 10 числа кожного місяця надається "Підрозділом ДСНС України" та дорівнює 1/12 від суми затвердженого кошторису на поточний рік.

Не пізніше 05 числа місяця, який настає за поточним "Підрозділ ДСНС України" надає "Підприємству" для підписання акт здачі-приймання наданих послуг.

Згідно п. 4.2. Договору № 1162 вартість послуг по договору визначається сторонами на підставі кошторису та розрахунку до кошторису, який додається до договору згідно з діючими Постановами Кабінету Міністрів України, наказами ДСНС України (додаток 3).

Відповідно до п. 5.2. Договору № 1162 за несвоєчасне проведення розрахунків за надані "Підрозділом ДСНС України" послуги "Підприємство" сплачує пеню в розмірі 0,1 % вартості наданих послуг, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення за кожен день прострочення на розрахунковий рахунок "Підрозділу ДСНС України".

Договір укладається строком на один рік і вступає в силу з 01 січня 2017 року (п. 7.1. Договору № 1162).

Згідно п. 7.2. Договору № 1162, якщо за 3 (три місяці до закінчення договору жодна із сторін не вимагає його зміни договір триває на попередніх умовах і на той же строк.

Договір підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений печатками зазначених юридичних осіб.

Судом встановлено, що Управлінням згідно Договору № 1162 надано послуги ПрАТ "Рівнеазот", що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання наданих послуг, зокрема:

- актом здачі-приймання наданих послуг від 25.01.2017 р. за січень 2017 року на суму 743 198 грн. 86 коп.;

- актом здачі-приймання наданих послуг від 28.02.2017 р. за лютий 2017 року на суму 743 305 грн. 33 коп.;

- актом здачі-приймання наданих послуг від 31.03.2017 р. за березень 2017 року на суму 736 412 грн. 24 коп.;

- актом здачі-приймання наданих послуг від 30.04.2017 р. за квітень 2017 року на суму 739 656 грн. 34 коп.;

- актом здачі-приймання наданих послуг від 31.05.2017 р. за травень 2017 року на суму 691 256 грн. 50 коп.;

- актом здачі-приймання наданих послуг від 30.06.2017 р. за червень 2017 на суму 636 134 грн. 58 коп.;

- актом здачі-приймання наданих послуг від 31.07.2017 р. за липень 2017 на суму 636 718 грн. 80 коп.;

- актом здачі-приймання наданих послуг від 31.08.2017 р. за серпень 2017 на суму 636 869 грн. 32 коп.;

- актом здачі-приймання наданих послуг від 30.09.2017 р. за вересень 2017 на суму 636 901 грн. 25 коп.;

- актом здачі-приймання наданих послуг від 31.10.2017 р. за жовтень 2017 на суму 637 559 грн. 78 коп.;

- актом здачі-приймання наданих послуг від 30.11.2017 р. за листопад 2017 на суму 635 753 грн. 87 коп.;

Разом з тим, зобов’язання за договором відповідачем виконано лише частково, а саме: у січні 2017 року перераховано 743 198 грн. 86 коп., у серпні - 743 305 грн. 33 коп. та у вересні - 736 412 грн. 24 коп., а всього на загальну суму 2 222 916 грн. 43 коп.

Станом на 29.12.2017 р. заборгованість за надані з 01.01.2017 р. по 30.11.2017 р. послуги за Договором № 1162 становила 5 250 850 грн. 44 коп.

Разом з тим, відповідно до акту здачі-приймання наданих послуг від 31.12.2017 р. за грудень 2017 Управлінням надано послуг на суму 633 498 грн. 10 коп., за які відповідач розрахувався, сплативши 27.12.2017 р. ПрАТ на виконання умов договору погашення боргу у сумі 636 718 грн. 80 коп.

Відповідно до п. 7.2 Договору № 1162, якщо за 3 місяці до закінчення договору жодна із сторін не вимагає його зміни, договір триває на попередніх умовах і на той же строк.

Судом встановлено, що термін дії Договору № 1162 від 30.12.2016 р. продовжено на 2018 рік.

31.01.2018 р. між сторонами Договору № 1162 підписано акт здачі-приймання наданих послуг за січень 2018 року на суму 634 010 грн. 29 коп.

23 лютого 2018 року ПрАТ "Рівнеазот" за надані послуги за Договором № 1162 було перераховано Управлінню грошові кошти на загальну суму 691 256 грн. 50 коп.

Апеляційний суд, перевіривши наведені доводи апеляційної скарги, встановивши обставини, які підлягали встановленню на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, не знайшов підстав для задоволення поданої скарги.

Щодо первісного позову, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 629 ЦК України Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст.. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань.

Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, умовами Договору № 1162, а саме пунктом 4.1. визначено, що плата за утримання "Підрозділу ДСНС України" щомісячно, не пізніше 15-го числа кожного місяця, вноситься на його поточний рахунок у відповідності до рахунку, який не пізніше 10 числа кожного місяця надається "Підрозділом ДСНС України" та дорівнює 1/12 від суми затвердженого кошторису на поточний рік.

Відповідно до ст.. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Судом встановлено неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором у розмірі 5 190 383 грн. 53 коп., докази оплати заборгованості у матеріалах справи відсутні. Відтак, враховуючи приписи вищевикладених правових норм, а також ту обставину, що доказів погашення заборгованості матеріали справи не містять, тому, суд апеляційної інстанції суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 5 190 383 грн. 53 коп. основного боргу нормативно та документально підтверджені, а позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Посилання апелянта щодо застосування до спірних правовідносин положень постанов Кабінету Міністрів України № 763 від 26.10.2016 р. та № 5 від 11.01.2017 р. щодо необхідності безоплатного надання послуг аварійно-рятувальними службами є безпідставним, та відхиляються колегією суддів, оскільки умовами Договору №1162 надавалися послуги щодо пожежної охорони, а не аварійно-рятувальне обслуговування.

Щодо заявленої до стягнення пені, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Суб’єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Вбачається, що відповідно до умов договору, позивачем нараховано пеню в розмірі 270 098 грн. 79 коп., на суми заборгованості в період з 15.08.2017 р. по 31.01.2018 р.

Пунктом 5.2. Договору № 1162 сторони передбачили, що за несвоєчасне проведення розрахунків за надані "Підрозділом ДСНС України" послуги "Підприємство" сплачує пеню в розмірі 0,1 % вартості наданих послуг, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення за кожен день прострочення на розрахунковий рахунок "Підрозділу ДСНС України".

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням п. 5.2 Договору № 1162, обґрунтовано нараховано пеню, що здійснено на підставі та з урахуванням умов діючого договору № 1162 від 30.12.2016 р., підписаних сторонами та скріплених печатками актів здачі-приймання наданих послуг за січень 2017 р. - січень 2018 р. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вбачає підставним посилання місцевого господарського суду, що оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, то стягненню підлягає пеня у заявленому Прокурором розмірі в сумі 270 098 грн. 79 коп.

Щодо зустрічного позову про визнання договору від 30.12.2016 року № 1162 недійсним суд апеляційної інстанції вказує на наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 11, ст. 202, ч. 1 ст. 215 ЦК України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Підставою заявленого зустрічного позову визначено, що договір від 30.12.2016 року № 1162 порушує публічний порядок, оскільки він був спрямований на незаконне заволодіння майном юридичної особи - грошовими коштами ПрАТ "Рівнеазот" за утримання підрозділу ДСНС України на об’єктах ПрАТ "Рівнеазот" у вигляді виплати заробітної плати, грошового утримання військовослужбовців, нарахування на заробітну плату, оплата інших послуг та інші видатки, надання "Підрозділу ДСНС України" пожежної та іншої, необхідної для виконання службових обов’язків.

Відповідач у зустрічному позові вказує, що фінансування на ці видатки проводилось із Державного бюджету України, а Договір "Про постійне обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування" не укладався і передбачені Постановами КМ України № 1102 від 26.10.2011 року і № 110 від 20.02.2012 року платні послуги підрозділом ДСНС у Рівненський області не надавались.

Відтак, спірний договір суперечить вимогам Конституції України, Закону України "Про державний бюджет України", Кодексу цивільного захисту України та Постановам КМУ.

У зв’язку із тим, що Договір № 1162 від 30.12.2016 р. суперечить вимогам Цивільного кодексу, іншим актам цивільного законодавства та спрямований на незаконне заволодіння майна (грошових коштів) ПрАТ "Рівнеазот", а отже в силу ст. 203 ч. 1, ст. 215 ЦК України є всі підстави для визнання його недійсним.

Також у зустрічному позові міститься посилання на те, що відповідно до вимог діючого законодавства постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування ПрАТ "Рівнеазот" на договірній основі могла проводили лише атестована у встановленому законом порядку Оперативно-рятувальна служба, у складі якої перебувають державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини). Також зазначає, що первісний позивач (відповідач за зустрічним позовом) при укладенні Договору № 1162 від 30.12.2016 р. факт відсутності у його складі атестованої оперативно-рятувальної служби і неможливість у зв'язку із цим надавати послуги з аварійно-рятувального обслуговування замовчав. Замість цього спонукав укласти договір про пожежну охорону, який суперечить ст. от. 20, 24 і 133 КЦЗУ та Постановам Кабінету Міністрів України N 763 від 26 жовтня 2016 р. і № 5 від 11.01.2017 року. ПрАТ "Рівнеазот" тим самим був введений в оману, оскільки на момент укладення оспорюваного Договору № 1162 від 30.12.2016 р. не знав, що договір укладається з особою, яка не має необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладання цього правочину (ч. 2 ст. 203 ЦК України). В даному випадку Договір № 1162 від 30.12.2016 р. повинен бути визнаний недійсним як такий, що вчинений, серед іншого, під впливом обману особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання цього правочину, а також замовчала наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або вона замовчує їх існування.

Аналогічні доводи скаржником викладені в обґрунтування апеляційної скарги.

Судова практика, зокрема , Верховного Суду України виходить з позиції, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави, тому категорія "публічного порядку" застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту України, організація та забезпечення охорони від пожеж підприємств, установ, організацій та інших об’єктів здійснюється на підставі договору у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 ст. 24 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що критерії утворення державних пожежно-рятувальних підрозділів (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту в адміністративно-територіальних одиницях та перелік суб’єктів господарювання, де утворюються такі підрозділи (частини), визначаються Кабінетом Міністрів України.

Тому, на виконання ч. 4 ст. 24 Кодексу, постановою Кабінету Міністрів України № 874 від 27.11.2013 р. затверджений Перелік суб'єктів господарювання, де утворюються державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (далі - Перелік № 874).

До зазначених в Переліку № 874 суб'єктів господарювання хімічної промисловості, на яких утворюються державні пожежно-рятувальні підрозділи відноситься також ПрАТ "Рівнеазот".

Разом з тим, в Переліку № 874 визначено, що Державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту здійснюють охорону від пожеж суб'єктів господарювання на підставі договорів.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 26.07.1994 р. затверджено Положення про Державну пожежну охорону (далі Положення).

Відповідно до п. 5 вказаного Положення, державна пожежна охорона, відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, організовує за договорами охорону від пожеж або ж пожежно-технічне обслуговування підприємств.

При цьому, п. 38 Положення передбачає, що фінансове та матеріально-технічне забезпечення державної пожежної охорони здійснюється за рахунок державного бюджету, а також коштів, що надходять на підставі договорів від промислових та інших об’єктів.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Пунктом 8.4 Договору № 1162 від 30.12.2016 р. сторони погодили, що він складений при повному розумінні сторонами його умов.

Матеріалами справи стверджено, що спірний договір підписаний уповноваженими представниками сторін, та скріплений печатками юридичних осіб.

Разом з тим, вбачається, що відповідач частково проводив оплату за надані послуги, при цьому щомісячно підтверджуючи надання послуг підписуючи акти здачі-приймання наданих послуг, що свідчить про цілком усвідомлене виконання його умов.

З наведеного вбачається висновок, що договір № 1162 від 30.12.2016 р. укладений на виконання положень Кодексу цивільного захисту України, вищевказаних постанов Кабінету Міністрів України та загальних вимог цивільного законодавства щодо договорів саме з метою забезпечення належної пожежної безпеки хімічного підприємства, що є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища, а отже не суперечить публічному порядку і відповідає інтересам суспільства.

Стосовно доводів апелянта про відсутність у підрозділа ДСНС можливості надання послуг аварійно-рятувального обслуговування , оскільки підрозділ не пройшов необхідних процедур атестації у встановленому порядку, апеляційним судом зазначається наступне.

Статтею 133 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що аварійно-рятувальне обслуговування - це надання послуг з проведення відповідних робіт із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій (профілактики), локалізації і ліквідації наслідків аварій, інших послуг відповідно до укладеної угоди аварійно-рятувальними службами, які пройшли атестацію в установленому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України № 763 від 26.10.2016 р. затверджено Перелік суб’єктів господарювання, галузей та окремих територій, які підлягають постійному та обов’язковому аварійно-рятувальному обслуговуванню на договірній основі, а постановою Кабінету Міністрів України № 5 від 11.01.2017 затверджено Порядок здійснення постійного та обов’язкового аварійно-рятувального обслуговування суб’єктів господарювання, галузей та окремих територій.

При цьому, відповідно до п. 4 Порядку здійснення постійного та обов’язкового аварійно-рятувального обслуговування суб’єктів господарювання, галузей та окремих територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 5 від 11.01.2017 р. визначено, що право на здійснення обслуговування мають аварійно-рятувальні служби, що утворені на професійній основі та атестовані відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 828 від 13.11.2013 "Про затвердження Порядку атестації аварійно-рятувальних служб і рятувальників".

З наведених положень законодавства , при одночасному аналізі змісту п. 1.3 Договору № 1162 від 30.12.2016 р. вбачається, що предметом договору є здійснення "Підрозділом ДСНС України" пожежної охорони об’єктів Підприємства, тобто виключно послуги , визначені змістом умов цього договору, які в загальному можуть розумітися лише як послуги пожежної охорони. На думку апеляційного суду, в тексті договору, дослідженого апеляційним судом, умови сформульовано чітко і ясно, можливості подвійного тлумачення не вбачається.

При цьому береться також до уваги ,що законодавство, зокрема ст. 2 Кодексу цивільного захисту України, містить визначення терміну "пожежна охорона", а саме - це вид діяльності, який полягає у запобіганні виникненню пожеж і захисті життя та здоров’я населення, матеріальних цінностей, навколишнього природного середовища від впливу небезпечних чинників пожежі.

Таким чином, як встановлено апеляційним судом, за спірним договором надаються саме послуги щодо пожежної охорони, а не щодо аварійно-рятувального обслуговування.

Враховуючи встановлені обставини, та вищенаведені норми законодавства, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами покладених в основу обґрунтування позову обставин, наявність яких є необхідною умовою для визнання правочину недійсним з підстав ст. 203 та ст. 215 ЦК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви про визнання договору від 30.12.2016 року № 1162 недійсним.

Щодо підстав звернення прокурора до суду колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст..131 – 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює зокрема представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру".

Відтак, Суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

У разі вирішення справи по суті, безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового рішення, що набрало законної сили, лише у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 3 Положення про ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області, затвердженого наказом ДСНС України № 175 від 13.04.2016 р., реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб на відповідній території є основним завданням головного управління на відповідній території.

Відповідно до ст. 60 Кодексу цивільного захисту України, забезпечення державної пожежної охорони, відповідно до повноважень, покладається у тому числі, на органи та підрозділи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки та державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту.

Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області листом № 01-7301/12 від 26.12.2017 р. звернулось до прокуратури області щодо представництва інтересів держави в особі ГУ ДСНС України у Рівненській області, у зв’язку із порушенням діями ПрАТ "Рівнеазот" інтересів держави та відсутністю коштів на рахунках головного управління для сплати судового збору за подання позовної заяви.

Так, відсутність коштів на сплату судового збору на рахунках Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області позбавляє останнє можливості належним чином здійснювати захист інтересів держави. Інших надходжень коштів, зокрема для сплати судового збору, ГУ ДСНС України у Рівненській області не має. Тому доводи апеляційної скарги, щодо можливості фінансування витрат позивача за рахунок бюджетних коштів не приймаються колегією суддів та відхиляються.

Враховуючи порушення діями ПрАТ "Рівнеазот" інтересів держави щодо належного забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту шляхом організації та забезпечення охорони від пожеж підприємств, установ, організацій та інших об’єктів, Прокурор звернувся з даним позовом до суду, щоб захистити інтереси держави в особі головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області.

З огляду на вищевикладене,колегія суддів апеляційної інстанціїнадавши оцінкуконкретному випадку звернення прокурора з позовом,приходить до переконливого висновку про правомірність та обґрунтованість звернення Прокурора в інтересах держави в особі Управління до Господарського суду Рівненської області, який жодним чином не порушує принцип рівності сторін в господарському процесі, оскільки направлений на превентивне забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту.

Доводи апеляційної скарги, щодо неналежного здійснення захисту інтересів держави ГУ ДСНС України у Рівненській області прокурором, апелянтом - не надано, колегія суддів спростовує вищевикладеним а тому відхиляє як необґрунтовані.

Таким чином, апелянтом не наведено переконливих та обгрунтованих доказами доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку на підставі доказів, що були надані сторонами. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

З врахуванням вищевикладеного, рішення господарського суду Рівненської області від 03.05.18р. у справі №918/16/18 ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення предбачених ст. 277-279 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII), не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 240, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення господарського суду Рівненської області від 03.05.18р. у справі №918/16/18 залишити без задоволення, рішення господарського суду Рівненської області - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/16/18повернути господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "30" серпня 2018 р.

Суддя - доповідач (головуючий суддя) Філіпова Т.Л.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Василишин А.Р.