Рішення № 76155503, 21.08.2018, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року м. Черкаси справа № 925/724/18

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Волна С.В., за участі представників сторін:

від позивача: Шляпін О.Ю. - за довіреністю;

від відповідача: Ляхевич В.О. - особисто;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Комунального підприємства "Теплокомуненерго" міста Монастирище (м. Монастирище, Черкаська область) до Фізичної особи-підприємця Ляхевича Володимира Олександровича (м. Монастирище, Черкаська область) про стягнення 3 185,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення відповідача на користь позивача боргу за спожиту теплову енергію в період жовтня 2016 по березень 2018 в розмірі 3185,84 грн., з яких: 2 924,03 грн. основного боргу, 155,17 грн. пені, 70,58 грн. 3% річних та 36,06 грн. інфляційних за час прострочення зобов'язання на підставі договору № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016, укладеного між сторонами.

В ході розгляду справи представник позивача свої вимоги підтримував повністю та просить їх задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив і просить у його задоволенні відмовити.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Заслухавши доводи та пояснення представників обох сторін і дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з такого:

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами вирішення спору у справі господарського суду Черкаської області № 925/1437/16 між тими ж сторонами, було визнано укладеним договір № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016 (а.с. 20-40). Предметом цього договору є постачання в опалювальний період теплової енергії у приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1.

За умовами цього договору і виходячи із рішення суду у справі № 925/1437/16, цей догові укладено між КП "Теплокомуненерго" і Ляхевич В.О. як фізичною особою, яка є власником 1/3 частини вказаного магазину (рештою по 1/3 володіли ОСОБА_3 та ОСОБА_4.). Одночасно відповідач Ляхевич В.О. є суб'єктом підприємницької діяльності.

15.02.2018 року господарським судом Черкаської області прийнято рішення у справі № 925/1566/17 (а.с. 41) між тими ж сторонами про розірвання укладеного договору № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016.

При прийнятті даного рішення суд встановив, що з 06.06.2017 - дня проведення приватним нотаріусом державної реєстрації за ОСОБА_3 на підставі договору дарування права власності на 2/3 частини магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" в доповнення до уже існуючого у неї і зареєстрованого у Реєстрі прав власності на нерухоме майно права власності на 1/3 частини цього магазину, право власності Ляхевича Володимира Олександровича на його 1/3 частину магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" перейшло до ОСОБА_3.

Суд також оцінив, що у даному випадку у договорі купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016 №77-ТІ Ляхевич Володимир Олександрович вказаний як фізична особа, а не як фізична-особа підприємець. Тобто споживачем теплової енергії за цим договором є не суб'єкт підприємницької діяльності, а фізична особа Ляхевич Володимир Олександрович, який був співвласником магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Саме з підстав наявності у Ляхевича Володимира Олександровича права власності на 1/3 частину магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" господарський суд у згадуваній вище справі №925/1437/16 визнав його користувачем теплової енергії, яка постачається до цього магазину, а не з підстав використання ним приміщення цього магазину для здійснення підприємницької діяльності.

КП "Теплокомуненерго" не доказав того, що Ляхевич Володимир Олександрович як фізична-особа-підприємець наразі використовує магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" для здійснення своєї підприємницької діяльності.

Отож з припиненням права власності Ляхевича Володимира Олександровича на 1/3 частину магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" відпадає і підстава для укладення з ним договору купівлі-продажу теплової енергії для цього магазину.

Суд надав і оцінку п. 11.2 укладеного у судовому порядку договору купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016 №77- ТІ про припинення цього договору через ліквідацію сторін. Вона стосується лише юридичних осіб і відповідно до глави 4 Цивільного кодексу України не може стосуватися фізичної особи, тому для Ляхевича Володимира Олександровича, як для фізичної особи і сторони вказаного договору, цю підставу для припинення договору господарський суд розуміє як втрату ним статусу споживача теплової енергії в розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, через припинення його права власності на 1/3 частину магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Отже при вирішенні спору у справі № 925/724/18, на підставі вже встановлених іншими судовими рішеннями обставин між тими ж сторонами суд констатує, що відповідач у відносинах із позивачем по договору № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016 дійсно виступає як фізична особа, бо сам договір укладено з Ляхевич В.О. виключно з підстав наявності у нього права власності на 1/3 частину приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", а не з підстав здійснення ним в цьому приміщенні підприємницької діяльності. Однак при цьому всі спори господарськими судами між сторонами розглядаються виходячи із наявності у Ляхевича В.О. статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У резолютивній частині рішення по справі № 925/1566/17 (а.с. 45) суд розірвав договір між позивачем та фізичною особою-підприємцем Ляхевичем В.О. і це рішення сам відповідач не оскаржив.

З підстав того, що за судовими рішеннями стосовно укладення і розірвання договору № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016 стороною спору виступав Ляхевич В.О. як суб'єкт підприємницької діяльності, суд відхилив клопотання відповідача про закриття провадження у справі через непідвідомчість спору по суб'єктному складу господарському суду.

Стаття 1 Закону України "Про теплопостачання" Споживача теплової енергії визначає як фізичну чи юридичну особу, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Пункт 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, Споживача теплової енергії визначає як фізичну особу, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Пунктом 5 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, встановлено, що за наявності технічної можливості споживач має право після погодження з теплопостачальною організацією приєднувати до своїх теплових мереж інших споживачів, які укладають договори безпосередньо з теплопостачальною організацією. У разі викупу частини приміщень в окремо розташованому будинку теплопостачальна організація укладає договір з кожним власником. Якщо відбулася зміна власника окремо розташованого будинку, то теплопостачальна організація укладає договір з новим власником. У разі реорганізації юридичної особи шляхом поділу кожна нова юридична особа повинна укласти договір з теплопостачальною організацією.

Факт позбавлення Ляхевичем В.О. статусу власника 1/3 частини магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" з 06.06.2017 позивачем не заперечується. Він також підтверджується і наявним в справі витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 197), з якого вбачається, що з 06.06.2017 року право власності на 2/3 приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" вже належить ОСОБА_3 Решта (1/3) належить ОСОБА_4, про що знають обидві сторони і не заперечують цього факту.

Отже з моменту позбавлення права власності 06.06.2017 Ляхевич В.О. позбавляється і статусу споживача теплової енергії, надання послуг по постачанню якої є предметом договору № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016. Як вже встановлено у рішенні по справі № 925/1566/17, цей договір укладено виключно з підстав наявності у Ляхевича В.О. права власності на 1/3 частину приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1".

За умовами договору № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016, на відповідача покладається обов'язок вчасно проводити розрахунки лише за спожиту теплову енергію (п. 3.2.7.; 6.9 договору).

Позивач не надав суду доказів, що після припинення у ОСОБА_5 права власності на 1/3 частину приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" з 06.06.2017 він продовжував споживати теплову енергію, яку постачав позивач по договору між сторонами.

Ухвалою від 16.04.2018 по справі № 925/1566/17 господарський суд Черкаської області роз'яснив, що укладений між сторонами договір № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016 вважається розірваним за рішенням суду від 15.02.2018 з 28 березня 2018 року (а.с. 46).

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за період з жовтня 2016 року по березень 2018 року (по дату розірвання договору).

З урахуванням прямих умов вказаного договору про те, що оплаті підлягає лише спожита Споживачем теплова енергія, суд відхиляє доводи представника позивача, що відповідач повинен оплачувати послуги позивача протягом всього періоду чинності договору, а не лише до моменту втрати ним права власності на приміщення.

Відповідач заперечив проти позову ще й з підстав, що договір між сторонами № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016 було укладено в судовому порядку і тому датою його укладення є дата набрання судовим рішенням законної сили -- 30.03.2017.

Натомість позивач зауважує, що датою укладення договору є 27.09.2016, яку зазначено у реквізитах договору, що вбачається з судових рішень першої та апеляційної інстанцій по справі № 925/1437/16.

З цього приводу судом встановлено наступне:

У відповідності до ч. 2 ст. 187 Господарського Кодексу України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 925/1437/16 прийнято 04.01.2017 та 30.03.2018 відповідно, під час дії ГПК України у попередній редакції до 15.12.2017 року.

Пунктом 3) ч. 1 ст. 84 ГПК України у попередній редакції визначено, що у мотивувальній частині, зокрема, вказується законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Ст. 187 ГК України про день укладення господарського договору при вирішенні господарського спору, є нормою матеріального права, що містить загальне твердження про прив'язку дати укладення договору до дня набрання чинності рішенням суду і про можливість встановлення судовим рішенням іншої дати, яка, логічно, допускає і встановлення такої дати у часі "назад" відносно дня прийняття судового рішення.

Судом встановлено і це не спростовано представниками обох сторін, які були учасниками спору у справі № 925/1437/16, що в обох рішеннях першої та апеляційної інстанцій немає вказівки на застосування судами норми ст. 187 ГК України із визначенням на її підставі дня укладення договору не по даті набрання чинності рішенням суду, а саме 27.09.2016.

Дата 27.09.2016 дійсно вказана у реквізитах договору, який укладено за рішенням суду між сторонами спору, однак ця дата не є фактичною датою укладення договору № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016, бо суди не пояснили вибір цієї дати на противагу загальному правилу ст. 187 ГК України про те, що день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено переддоговірний спір, вважається днем укладення відповідного господарського договору.

Отже, суд погоджується із доводами відповідача про те, що договір № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії від 27.09.2016 згідно ст. 187 ГК України вважається фактично укладеним з 30.03.2017 року (по даті прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 925/1437/16).

Отже, за сукупністю встановлених обставин суд приходить до висновку, що якщо вказаний договір був укладений за судовим рішенням з відповідачем саме з підстав наявності у нього права власності на 1/3 частину магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" у м. Монастирище (яке він втратив 06.06.2017), і датою укладення договору № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії фактично є 30.03.2017, цей договір не визнано недійсним, то період, у який відповідач повинен виконувати зобов'язання за цим договором перед позивачем є з 30.03.2017 по 06.06.2017.

Оскільки позивач просить задовольнити позов саме з підстав існування між сторонами договірних стосунків згідно договору № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії, то період, за який позивач може стягнути кошти з відповідача за надані послуги припадає лише на проміжок часу з 30.03.2017 по 05.06.2017.

При цьому пунктом 2.1. договору № 77-ТІ купівлі-продажу теплової енергії прямо передбачено, що теплова енергія постачається позивачем відповідачу в опалювальний період.

Тобто, період після березня і по жовтень щороку є неопалювальним періодом, що також вбачається з розрахунків сум боргу, які позивач подав у справу (а.с. 49-50).

Саме на цей неопалювальний термін і припадає період з 30.03.2017 по 05.06.2017, за який могло бути проведено стягнення по договору між сторонами. Однак послуга з постачання теплової енергії в цей період не надавалася, а тому ніяке стягнення коштів на підставі договору між сторонами не є можливим.

Решту доводів відповідача про неналежно оформлені рахунки та акти на оплату спожитих послуг з постачання теплової енергії та щодо індивідуального опалення у приміщенні магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", що, за доводами відповідача, виключає користування послугами позивача, суд відхиляє, оскільки з урахуванням вже встановлених обставин вони не мають істотного значення для справи.

Отже, правомірність підстав для задоволення позову суду не доведена, тому у позові слід відмовити повністю, з покладенням на позивача судових витрат.

Керуючись ст. 238,240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 31 серпня 2018 року

Суддя Н.М. Спаських