Рішення № 76154951, 21.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.08.2018Справа № 910/8405/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В. розглянув матеріали господарської справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛТА"

до товариства з обмеженою відповідальністю "БЛС"

про стягнення 11 227,87 грн.,

Представники учасників справи:

від позивача Марусенко Ю.Г. (довіреність № б/н від 24.01.18),

від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІЛТА" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "БЛС" (далі - відповідач) про стягнення 11 227,87 грн., з яких: 6 284,71 грн. - пеня, 4 428,43 грн. - інфляційні витрати та 514,73 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 055016 оренди транспортного засобу від 19.12.2016 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8405/18, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 26.07.2018.

20.07.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав: 29.03.2018 позивач надіслав повідомлення про розірвання договору № 055016 від 19.12.2016, а відповідач його отримав, що свідчить про те, що даний договір є розірваним. З урахуванням викладеного, відповідач зазначає, що відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, не може бути застосована, оскільки зобов'язання є припиненим внаслідок розірвання договору. Також заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що позивач мав можливість розірвати договір ще з першого несвоєчасно сплаченого платежу або надіслати претензію, проте умисно продовжував договірні відносини з відповідачем, не попереджаючи про намір стягнути неустойку.

25.07.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив.

26.07.2018 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 26.07.2018 відкладено засідання на 21.08.2018 та повідомлено відповідача про наступне судове засідання.

21.08.2018 від відповідача надійшло клопотання про вкладення розгляду справи.

У судове засідання 21.08.2018 з'явився представник позивача, підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 21.08.2018 не з'явився.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку відхилити клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, з огляду на те, що в порушення приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України позивач не долучив до вказаного клопотання докази на підтвердження наявності обставин, що перешкоджають його представнику бути присутнім у судовому засіданні. Так, відповідачем зазначено про участь в іншому судовому засіданні, а саме в Київському апеляційному господарському суді як представника ТОВ "КОСМО ПЛЮС". Однак, жодних доказів того, що представник ОСОБА_2 є представником ТОВ "КОСМО ПЛЮС" не надано.

Крім того, суд зазначає, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому засіданні в суді першої інстанції у справі, яка слухається за правилами спрощеного позовного провадження, а тому перебування представника відповідача в іншому засіданні не перешкоджає реалізації прав відповідача визначених Господарським процесуальним кодексом України та направлення в судове засіданні іншого представника.

Більше того, оскільки відповідач скористався наданими йому процесуальними правам на подачу відзиву, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за відсутності відповідача.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

19.12.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "ІЛТА" (далі - орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "БЛС" (далі - орендар) укладено договір оренди транспортного засобу № 055016 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець надає орендарю у тимчасове платне користування транспортні засоби, що були у використанні, згідно з переліком, зазначеним у вказаному пункті договору, а орендар користується автомобілями та сплачує за користування орендні платежі в порядку, розмірі та строки, обумовлені нижче.

Відповідно до п. 1.2 договору строк оренди, як і строк дії цього договору, починається з моменту підписання акту прийняття-передачі автомобіля (додаток № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною), але не раніше, ніж виконання зобов'язань орендаря по сплаті авансового платежу за майбутній місяць користування і триває 6 календарних місяців. Датою повернення транспортного засобу є дата, зазначена в акті повернення, за винятком випадку дострокового розірвання відповідно до п. 5.1.6 та п. 5.2.3 договору.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що орендар зобов'язується своєчасно вносити орендну плату за користування автомобілем.

Згідно з п. 3.1.1 договору розмір щомісячного орендного платежу за один автомобіль марки Ford Mondeo, Skoda Superb становить 17 115,69 грн., враховуючи податок на додану вартість - 2852,62 грн.

Розмір щомісячного орендного платежу за один автомобіль марки Ford Focus Wagon становить 15 799,10 грн., враховуючи податок на додану вартість - 2633,18 грн. (п. 3.1.2 договору).

Розмір щомісячного орендного платежу за один автомобіль марки Skoda Fabia становить 10532,73 грн., враховуючи податок на додану вартість - 1755,46 грн. (п. 3.1.3 договору).

У пункті 3.2 договору сторони погодили, що орендар сплачує орендні платежі в українських гривнях, де розмір орендних платежів обчислюється за наступною формулою:

ОП = (П / К * К1)*N де

ОП - сума орендного платежу

П - сума-орендного платежу, що зазначена в пунктах 3.1.1-3.1.3 Договору

К - офіційний курс долару США даного договору, що становить 26,331835 грн. за 1 долар США

К1 - офіційний курс долару США (встановлений Національним банком України) на дату виставлення рахунку.

N - кількість транспортних засобів, що перебували в оренді у відповідному місяці.

Відповідно до п. 3.3 договору, у разі користування автомобілем не повний календарний місяць, орендар сплачує орендні платежі за фактичну кількість використаних днів.

За змістом п. 3.4 договору, орендар повинен сплачувати орендні платежів авансом щомісячно, не пізніше 3 числа відповідного місяця шляхом перерахування коштів на рахунок орендодавця.

На виконання умов укладеного сторонами договору, у період з 22.12.2016 по 27.09.2017 позивач передав, а відповідач прийняв у користування автомобілі у загальній кількості 14 шт., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі транспортного засобу в оренду.

У період з 19.06.2017 по 27.03.2018 відповідач повернув транспортні засоби з оренди, що підтверджується актами повернення транспортного засобу.

На виконання умов договору між сторонами складені та підписані наступні акти надання послуг з оренди (найму) ТЗ: № 055016-2017/10 від 31.10.2017 на суму 76 405,02 грн., № 55016-2017/10 від 31.10.2017 на суму 33 511,02 грн., № 055016-2017/11-01 від 29.11.2017 на суму 16 886,95 грн., № 055016-2017/11 від 30.11.2017 на суму 53 126,59 грн., № 055016-2017/12 від 31.12.2017 на суму 59 118,12 грн., № 055016-2018/01-1 від 15.01.2018 на суму 5 523,24 грн., № 055016-2018/01-2 від 23.01.2018 на суму 8 569,62 грн., № 055016-2018/01 від 31.01.2018 на суму 40 410,72 грн., № 055016-2018/02-2 від 06.02.2018 на суму 2 447,04 грн., № 055016-2018/02-1 від 06.02.2018 на суму 3 670,50 грн., № 055016-2018/02 від 28.02.2018 на суму 11 419,44 грн., № 055016-2018/03 від 27.03.2018 на суму 9 389,10 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату орендної плати за користування транспортними засобами, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 6 284,71 грн. пені, 4 428,43 грн. інфляційних витрат та 514,73 грн. 3% річних.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок передати транспортні засоби в користування відповідачу, а у відповідача - своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та повернути транспорті засоби з оренди у строки, встановлені договором.

На виконання взятих на себе зобов'язань, позивач надав, а відповідач отримав послуги з користування транспортними засобами, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг з оренди (найму) ТЗ, які підписані уповноваженим представниками обох сторін та скріплені печатками підприємств.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у договорі погоджено, що орендар повинен сплачувати орендні платежі авансом щомісячно, не пізніше 3 числа відповідного місяця шляхом перерахування коштів на рахунок орендодавця.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

З урахуванням умов договору, відповідач повинен був здійснювати оплату кожного місяця до 3 числа включно, та з 4 числа кожного місяця відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання зі сплати орендної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема банківських виписок по рахунку позивач, відповідач оплату поставленого позивачем товару здійснив у повному обсязі платежами 17.10.2017, 10.11.2017, 26.12.2017, 14.03.2018, 16.03.2018.

Проте, у зв'язку з тим, що оплата орендної плати була здійснена відповідачем несвоєчасно, позивачем здійснено нарахування пені, відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 6.4 договору сторони погодили, що за невиконання/несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором, орендар також сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нараховується пеня. Пеня обчислюється від суми простроченого платежу та нараховується за кожен день прострочки.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що він є невірним, оскільки позивачем невірно визначені періоді прострочення, без урахування того, що відповідач є таким, що прострочив не з 3 числа кожного місяця, а з 4 числа. Також при здійсненні розрахунку позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За перерахунком суду, здійсненим за періоди з 01.10.2017 по 16.10.2017, з 04.11.2017 по 09.11.2017, з 05.12.2017 по 25.12.2017, з 04.01.2018 по 13.03.2018, з 06.02.2018 по 15.03.2018 на суми, визначені позивачем, встановлено, що розмір пені становить 6 057,14 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що розмір 3% річних є більшим, ніж позивачем заявлено до стягнення. Однак, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 514,73 грн. 3% річних.

Розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, є невірним, оскільки у ньому допущені арифметичні помилки в кінцевій сумі інфляційних втрат. За перерахунком суду, розмір інфляційних втрат становить 3 377,62 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, то останні відхиляються судом, з огляду на наступне.

Так, відповідач зазначає, що 29.03.2018 позивач надіслав повідомлення про розірвання договору № 055016 від 19.12.2016, а відповідач його отримав, що свідчить про те, що даний договір є розірваним. З урахуванням викладеного, відповідач зазначає, що відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, не може бути застосована, оскільки зобов'язання є припиненим внаслідок розірвання договору.

Однак, вказані доводи відповідача є безпідставними та необгунтованими, оскільки згідно з частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання під час дії договору, а тому закінчення строку дії договору не звільняє останнього від відповідальності.

Більше того, позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у той період, коли договір не був розірваним та діяв, а тому відповідач не звільняється від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання під час дії договору.

Також, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що позивач мав можливість розірвати договір ще з першого несвоєчасно сплаченого платежу або надіслати претензію, проте умисно продовжував договірні відносини з відповідачем, не попереджаючи про намір стягнути неустойку.

Суд відхиляє вказані доводи, оскільки розірвання договору є правом, а не обов'язком сторони, а чинним законодавствам України не передбачено обов'язку сторони договору повідомляти іншу сторону про намір стягнення неустойки чи інших нарахувань.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 6 057,14 грн. пені, 3 377,62 грн. інфляційних втрат та 514,73 грн. 3% річних. В іншій частині суд відмовляє у задоволенні позову.

Витрати зі сплати судового з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "БЛС" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, б. 12, ідентифікаційний код 35086034) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛТА" (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 6, ідентифікаційний код 14284053) пеню в розмірі 6 057,14 грн. (шість тисяч п'ятдесят сім грн. 14 коп.), три проценти річних в розмірі 514,73 грн. (п'ятсот чотирнадцять грн. 73 коп.), інфляційні втрати в розмірі 3 377,62 грн. (три тисячі триста сімдесят сім грн. 62 коп.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 561,38 грн. (одна тисяча п'ятсот шістдесят одна грн. 38 коп.).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 31.08.2018

Суддя О.Г. Удалова