Рішення № 76153523, 30.08.2018, Кремінський районний суд Луганської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 року м. Кремінна

Справа № 414/1667/18

Провадження № 2/414/434/2018

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Безкровного І.Г.,

за участю секретаря с/з ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кремінна Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Кремінська територіальна громада в особі Кремінської міської ради Луганської області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Кремінського районного суду Луганської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, вказавши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Кремінську територіальну громаду в особі Кремінської міської ради Луганської області.

В обґрунтування позову зазначається, що ОСОБА_2 є власником житлової квартири, що розташована за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Шевченка, 10/38. За вказаною адресоюзареєстрований племінник позивача ОСОБА_3, який прожив там приблизно місяць, після чого виїхав на заробітки у м. Київ, після чого жодного разу не приїжджав, а також змінив номер телефону і жодного разу не дзвонив позивачу.

На теперішній час у позивача є необхідність впорядкувати документацію на зазначену квартиру для її подальшого продажу, однак цьому перешкоджає факт реєстрації за цією адресою відповідача, у зв’язку з чим порушуються права позивача як власника.

Таким чином, позивач просив суд визнати відповідача таким, що втратив право користування зазначеним жилим приміщенням.

У судовому засіданні позивач зазначив, що його племінник ОСОБА_3 зареєстрований у його квартирі за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Шевченка, 10/38 , однак у 2012-2013 році останній виїхав у м. Київ на заробітки, після чого до м. Кремінна не повертався. В той же час, наявність реєстрації відповідача у квартирі позивача позбавляє останнього права вільно користуватися та розпоряджатися належною йому власністю, яку позивач наразі має намір продати.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань від нього не надходило, відзив на позов не подав.

Представник третьої особи в судове засідання також не з’явився, голова Кремінської міської ради Луганської області ОСОБА_4 надав суду письмову заяву, в якій вказав, що проти позову не заперечує та просить розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв’язку із неявкою в судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, причини неявки ним не повідомлялися, відзиву на позову він не подав, а позивач не заперечував проти вирішення справи у заочному порядку, розгляд справи здійснювався за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, про що судом була постановлена відповідна ухвала.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що відповідач ОСОБА_3 раніше проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, однак приблизно сім років тому виїхав на заробітки у м. Київ, після чого ОСОБА_5 його не бачив.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що він тривалий час працював разом з відповідачем, який проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. У 2014 році у ОСОБА_6 народився син і відповідач став його кумом. В тому ж році восени ОСОБА_3 виїхав на заробітки, після чого вже не повертався. Де саме наразі знаходиться відповідач, свідку невідомо.

Заслухавши позивача та свідків, повно, всебічно і об’єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані суду докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 16.09.2014 є власником житлової квартири, розташованої за адресою: Луганська область, м. Кремінна вул. Шевченка, 10/38 (а.с. 10, 12). Зазначені обставини також підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 26873363 від 16.09.2014 та технічним паспортом на зазначену житлову квартиру (а.с. 5-7, 11, 13).

Відповідно до довідки про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 3492 від 19.06.2018, виданої адміністратором відділу адміністративних послуг виконавчого комітету Кремінської міської ради Луганської області, у квартирі за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Шевченка, 10/38, що належить позивачу, зареєстрований його племінник ОСОБА_3, що також вбачається із домової книги на вказану житлову квартиру (а.с. 9, 14-16).

З характеристики обстеження житлово-побутових умов від 27.06.2018, підписаної сусідами позивача, зокрема ОСОБА_7 та ОСОБА_5, а також депутатом та секретарем Кремінської міської ради, вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований, однак фактично не проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

Як зазначається у ст. 72 Житлового кодексу Української РСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться в судовому порядку.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.1997 закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316, 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин. У зв’язку з цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, попередніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї попереднього власника житла.

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім’ї власника втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником житлової квартири за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Шевченка, 10/38, в якій залишається зареєстрованим його племінник – відповідач ОСОБА_3, що позбавляє позивача права вільно розпоряджатися належною йому власністю.

Враховуючи зазначені обставини, а також той факт, що ОСОБА_3 не проживає за адресою своєї реєстрації більше року, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні характеристикою житлово-побутових умов від 27.06.2018 та показаннями свідків, допитаних у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що відповідач втратив право користування жилим приміщенням за місцем реєстрації, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) до ОСОБА_3 (паспорт серії ЕК 925771; місце реєстрації: Луганська область, м. Кремінна, вул. Шевченка, 10/38), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Кремінська територіальна громада в особі Кремінської міської ради Луганської області (ідентифікаційний номер 37796309; місцезнаходження: Луганська область, м. Кремінна, проспект Дружби, 13), про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, – задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме житловою квартирою, розташованою за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Шевченка, 10/38.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення позивач не подав апеляційної скарги, а відповідач не подав письмової заяви про перегляд заочного рішення. У випадку подання позивачем апеляційної скарги, заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У випадку подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, воно набирає законної сили у випадку подання відповідачем апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга може бути подана до Апеляційного суду Луганської області безпосередньо або через Кремінський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня проголошення цього заочного рішення. Заява про перегляд цього заочного рішення може бути подана до Кремінського районного суду Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.Г. Безкровний