Постанова № 76153139, 29.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року

місто Київ

справа №761/5180/17

провадження №22-ц/796/6027/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.,

суддів - Волошиної В.М., Кравець В.А.

за участю секретаря - Осінчук Н.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк»

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Притули Н.Г. від 15 травня 2018 року у справі за позовом про стягнення коштів,

встановив:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк» про стягнення коштів, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача на її користь 1 485 670,78 грн., з яких: сума пені - 1 410 414,06 грн., проценти по вкладу за процентною ставкою у розмірі облікової ставки НБУ - 54 563,15 грн., інфляційні втрати - 16 829,42 грн., три проценти річних - 3 864,15 грн., моральну шкоду в розмірі - 100 000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що для перерахування коштів на виконання рішення Європейського суду з прав людини вона 14.10.2013 року відкрила поточний рахунок в ПАТ «Ощадбанк» у м. Євпаторія згідно з договором № 52652911. За платіжним дорученням № 405 від 20.01.2014 року Міністерство юстиції України перерахувало через Державне казначейство України н виконання рішення Європейського суду з прав людини 108 576,91 грн. для перерахування на рахунок, що відкритий на підставі вказаного договору. З 17.03.2014 року ПАТ «Ощадбанк» припинило будь-які операції у Криму та згодом закрив Кримську філію.

Вказувала на те, що 13.05.2014 року в м. Києві позивач відкрила новий поточний рахунок за договором № 1947227. На її неодноразові звернення Банк не перерахував кошти на рахунок. Потім за ініціативи Банку було відкрито ще один рахунок на підставі договору № 2008005 від 09.09.2014 року на який мав бути здійснений переказ коштів, проте кошти не були перераховані, у зв'язку з чим вона звернулася із позовом до суду. На підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03.02.2016 року, 04.11.2016 року Банк здійснив виплату коштів в сумі 108 576,91 грн., інфляційні втрати, три проценти річних за період з 13.10.2014 року по 28.08.2015 року та пеню.

Крім того, позивачка зазначала, що внаслідок дій відповідача їй була спричинена моральна шкода, яку оцінила в розмірі 100 000,00 грн.

Посилаючись на те, що виплата суми фактично відбулась лише 04.11.2016 року, позивачка просила суд стягнути з відповідача за період з 29.08.2015 року по 04.11.2016 року інфляційні втрати в сумі 16 829,42 грн., три проценти річних в сумі 3 864,15 грн., а також на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню в сумі 1 410 414,06 грн., та на підставі ст..ст. 1058, 1061 ЦК України відсотки за період з 11.02.2014 року по 04.11.2016 року на рівні облікової ставки НБУ, що становить 54 563,15 грн., та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15.05.2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 пеню в сумі 18 464,68 грн., втрати від інфляції в розмірі 14 600,00 грн., три відсотки річних в розмірі 3 864,15 грн.

Стягнуто з ПАТ «Ощадбанк» на користь держави судовий збір в сумі 640,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу та стягнення пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 18 020,00 грн. та пені у розмірі 1 410 414,06 грн., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначала, що висновки суду про те, що позивачкою не надано доказів для стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованими, оскільки суду було надано підтвердження правових витрат і виписка з ЄДР, згідно якої ФОП ОСОБА_2 надає юридичні послуги. Наявність такої виписки в матеріалах справи свідчить, що ОСОБА_2 є фахівцем в галузі права.

Вказувала на те, що судом першої інстанції застосовано позовну давність для нарахування пені в 265 днів проте вважала, що судом необґрунтовано застосовано норми ст.. 258 ЦК України в частині встановлення спеціальної позовної давності, оскільки згідно практики Європейського суду з прав людини не є мотивованим рішення, яке містить просте посилання на норму закону, з якої незрозуміло, чому суд дійшов саме таких висновків.

Крім того, вказувала на те, що зменшуючи розмір пені суд не урахував, що пеня у розмірі 200 000,00 грн., визначена судом апеляційної інстанції не перевищує розміру збитків, а саме встановленої рішенням Європейського суду з прав людини виплата у розмірі 10 000 євро відшкодування моральної шкоди, а тому суд першої інстанції безпідставно зменшив суму пені до 18 464,68 грн.

В судовому засідання ОСОБА_1 просила задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.

Представник ПАТ «Державний ощадний банк України» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІ від 3 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 2 червня 2016 року №1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, 14.10.2013 року між ПАТ «Державний ощадний банкУкраїни» та Брило (змінила прізвище на «Луначевська») В.С. був укладений договір № 52652911 про відкриття фізичній особі поточного рахунку в національній валюті та його обслуговування. На підставі вказаного договору позивачу відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1.

Згідно копії платіжного доручення № 405 від 20.01.2014 року Міністерство юстиції України через Державну казначейську службу України м. Київ перерахувало на рахунок Філії Кримське республіканське управління ВАТ «Ощадбанк» 108 576,91 грн., згідно рішення Європейського суду для зарахування на рахунок НОМЕР_1 ОСОБА_3

Платіжне доручення оплачене Казначейською службою України 11 лютого 2014 року.

Пізніше позивачем були відкриті поточні рахунки № НОМЕР_3 на підставі договору № 1947227 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки від 13.05.2014 року та № НОМЕР_2 на підставі договору № 2008005 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки від 09.09.2014 року.

Так як кошти не були перераховані на рахунок, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03.02.2016 року, змінене рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02.08.2017 року було стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь позивача суму вкладу у розмірі 108 576,91 грн., пеню в сумі 200 000,00 грн., 3% річних в сумі 4 212,20 грн., інфляційні втрати в сумі 61 020,22 грн.

Кошти на виконання рішення суду відповідач перерахував позивачу 04.11.2016 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 14.02.2016 по 04.11.2016 року, три відсотки річних та інфляційні втрати за період з 29.08.2015 року по 04.11.2016 року.

Колегія суддів приходить до наступних висновків.

Правовідносини, що виникли між сторонами фактично є деліктними, оскільки позивачка просила суд стягнути пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати за період з 29.08.2015 року (дата по яку стягнено з відповідача на користь позивачки пеню, три відсотка річних та інфляційні втрати) по 04.11.2016 року (дата фактичного виконання рішення суду).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення

Зменшуючи суму пені суд виходив з того, що пеня значно перевищує суму основного боргу, більш ніж в дванадцять раз, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03.02.2016 року, яке змінене рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02.08.2017 року стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 200 000,00 грн., а тому суд зменшив її розмір до розміру суми нарахованих 3% річних та інфляційних, тобто до 18 464,68 грн.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму пені до 18 464,68 грн., колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд першої інстанції правильно визначив, що сума пені, яку просила стягнути позивачка значно перевищує розмір збитків (108 576,91 грн.), та врахував ту обставину що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 02.08.2017 року вже стягнуто з відповідача на користь позивачки пеню у розмірі 200 000,00 грн., проте суд помилково застосував до даних правовідносин положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення пені, оскільки вони не підпадають під дію вказаного Закону, а пов'язані зі строком виконання рішення суду про стягнення коштів.

Разом з тим, ПАТ «Ощадбанк» не оскаржує рішення суду та фактично визнає встановлений судом зменшений розмір пені, а тому суд апеляційної інстанції обмежений в праві скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд необґрунтовано застосував норми ст.. 258 ЦК України в частині встановлення спеціальної позовної давності є безпідставними, оскільки вказаною нормою передбачено спеціальну позовну давність, яка застосовується до вимог про стягнення неустойки. Застосування позовної давності до вимог про стягнення неустойки було заявлено відповідачем у справі, що узгоджується з положенням ст. 256 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач суду не надала доказів, що ОСОБА_2, яка надавала правову допомогу є адвокатом чи фахівцем у галузі права, а тому відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, у лютому 2017 року позивачка звернулася з позовом до суду про стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України» грошових коштів та витрат на правову допомогу. Вказаний позов підписано позивачем (а.с. 1-7).

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачка надала договір № 10 про надання юридичних послуг від 15.10.2015 року, укладений між нею та СПД ФОП ОСОБА_2, відповідно до п. 1.1. якого, виконавець зобов'язується надати замовнику юридичні послуги з правового супроводження судової справи № 761/24461/15-ц замовника та з питань, які стосуються повернення замовнику від ПАТ «Державний ощадний банк України» коштів (вкладу) з нарахування пені, інфляційних, 3-х% річних, процентів та ін., а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі юридичні послуги.

Також позивачем було надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та довіреність на представлення її інтересів ОСОБА_2, виписки по картці/рахунку ОСОБА_2, акт прийому-здачі наданих послуг від 20.04.2016 року, акт прийому - здачі наданих послуг від 08.02.2017 року.

Частинами 1, 2 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Тобто, законодавець пов'язує можливість відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з здійсненням даних витрат стороною у справі.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.

Матеріали цивільної справи не містять належних доказів щодо оплати позивачем витрат на правову допомогу.

Надані докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу не є належними, оскільки з наданих виписок по картці/рахунку ОСОБА_2 не убачається, що позивач перераховувала кошти саме за надання правничої допомоги, акти прийому-здачі наданих послуг складені до звернення ОСОБА_1 з позовом.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення витрат понесених на правничу допомогу.

Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України &q?ра;Про захист прав споживачів&qu

Враховуючи вказані статті Закону України «Про захист прав споживачів» відсутні підстави для відшкодування позивачці моральної шкоди.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги позивача колегія суддів визнає такими, що не спростовують правильних висновків суду, а також не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2018 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для її задоволення не убачається.

Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складений 30 серпня 2018 року.

Головуючий С.В. Кулікова

Судді: В.М. Волошина

В.А. Кравець