Рішення № 76151706, 13.07.2018, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/3838/18

Провадження № 2/727/1003/18

Р І Ш Е Н Н Я

(ЗАОЧНО)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2018 року Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:

Головуючого судді Слободян Г.М.

при секретарі судових засідань ОСОБА_1

розглянувши в порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення Шевченківського районного суду м. Чернівці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Свемон – Захід» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Свемон – Захід» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідно до наказу №19-к від 31.03.2014 року він був призначений на посаду директора Чернівецької філії ОСОБА_3 акціонерного товариства «Свемон-Захід», яка не є юридичною особою, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Жасмінна,5-А, код ЄДРПОУ ВП 01190528. З 03.08.2015 року він був призваний на військову службу в Збройні сили України по мобілізації згідно Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015. Згідно наказу командира в/ч пп В2802 від 26.10.2016 року №229 він був звільнений з військової служби у запас по демобілізації та прийнятий на військовий облік офіцерів запасу Чернівецького міського військового комісаріату 01.11.2016 року. Згідно наказу №57 від 01.11.2016 року він був звільнений із посади директора ЧФ ПАТ «Свемон-Захід» за згодою сторін (п.1 ст.36 КЗП України). Відповідач був зобов’язаний виплачувати ОСОБА_4 середню заробітну плату у період проходження ним військової служби з 03.08.2015 року по 26.10.2016 року. Після мобілізації з 03.08.2015 року йому відповідачем частинами виплачувалася заборгованість по заробітній платі на загальну суму 11042,00 грн., яка існувала до 03.08.2015 року, а середній заробіток з серпня по грудень 2015 року, у загальній сумі 16798,53 грн. під час проходження військової служби був компенсований за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Сума, яку відповідач зобов’язаний був нарахувати та виплатити йому за період мобілізації з 03.08.2015 року по 03.08.2016 року – 36156,12 грн. (140,14 х 21,5 х 12). За вказаний період відповідачем було виплачено заробітну плату йому у сумі 3852,00 грн. та 16798,53 грн. було компенсовано за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Сума середнього заробітку за період мобілізації яка підлягає стягненню з відповідача становить 15505,59 грн. (36156,12 грн. – 3852,00 грн. - 16798,53 грн. = 15505,59 грн.). Оскільки відповідачем в день звільнення 01.11.2016 року йому не була виплачена заробітна плата, ПАТ «Свемон-Захід» повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи, те що з 03.08.2015 року по 26.10.2016 року він не працював у зв’язку із тим, що був призваний на військову службу в Збройні сили України по мобілізації згідно Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015, два останні місяці, які беруться для розрахунку середньої заробітної плати є червень та липень 2015 року, тобто до мобілізації. Заробітна плата за червень та липень 2015 року складала 6026,00 грн. і 43 робочі дні = 140,14 грн. за один робочий день. Середньомісячне число робочих днів складає 21,5 (43 робочих дні: 2), тому сума середнього заробітку, яку відповідач зобов’язаний виплатити позивачу за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2016 року по 16.04.2018 року, що складає 365 робочих днів, становить 51151,10 грн. (140,14 грн. х 365 днів). Внаслідок невиплати йому заробітної плати він зазнав істотних фізичних та душевних страждань, оскільки у період коли він виконував свій обов’язок перед Державою та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, відповідач своїми діями всупереч вимогам чинного законодавства України, позбавив його гарантованих Державою гарантій у вигляді виплати заробітної плати. У зв’язку із такими протиправними діями з боку відповідача, його фізичні та душевні страждання, викликали порушення нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, належного матеріального забезпечення себе та своєї сім’ї, а також змушений докладати додаткових зусиль з метою захисту своїх прав, моральну (немайнову) шкоду він оцінює в 50000,00 грн. Просить, заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_5 в судове засвідання не з’явилися, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином, від останнього до суду поступила письмова заява з клопотанням справу розглянути у відсутність позивача та в його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, у випадку неявки представника відповідача проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Свемон – Захід» в судове засідання не з’явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з‘ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.97 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4,7 та 11 Конвенції" і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судом, належними доказами по справі встановлено факти і відповідні їм правовідносини, зокрема те, що позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, є мешканцем м.Чернівці вул.29 березня 14/4 (а.с.9), що також підтверджується довідкою КЖРЕП №5 (а.с.11).

У відповідності до наказу №19-к від 31.03.2014 року позивач ОСОБА_4 був призначений на посаду директора Чернівецької філії ОСОБА_3 акціонерне товариство «Свемон-Захід», яка не є юридичною особою, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Жасмінна,5-А, код ЄДРПОУ ВП 01190528 (а.с.13-14).

Довідкою Чернівецького міського військового комісаріату №174 від 14.11.2016 року, підтверджено, що ОСОБА_2 з 03.08.2015 року був призваний на військову службу в Збройні сили України по мобілізації згідно Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 (а.с.15), затвердженого Законом України №113-VIII від 15.01.2015 року була оголошена та проведена протягом 2015 року часткова мобілізація у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом (п.1). Мобілізацію проведено в тому числі і на території Чернівецької області (п.2). Здійснено призов військовозобов'язаних, резервістів та поставку транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, інших військових формувань України в обсягах, визначених мобілізаційними планами з урахуванням резерву (п.3).

Наказом командира в/ч пп В2802 від 26.10.2016 року №229 позивач ОСОБА_2 був звільнений з військової служби у запас по демобілізації та прийнятий на військовий облік офіцерів запасу Чернівецького міського військового комісаріату 01.11.2016 року (а.с.18).

З посвідчення серія УБД №062587 вбачається, що позивач ОСОБА_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.12).

Згідно ст.24 ч.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У відповідності до наказу №57 від 01.11.2016 року позивач ОСОБА_2 був звільнений із посади директора ЧФ ПАТ «Свемон-Захід» за згодою сторін (п.1 ст.36 КЗП України) (а.с.13-14, 19).

За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності, відповідно до Закону України від 27 березня 2014 року № 1169-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення проведення мобілізації", який доповнено частинами другою та третьою статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", що набрав законної сили 01.04.2014 року.

Статтею ст.119 ч.3 КЗпПУ передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Передбачено ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» за №2805, що особливий період, - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Встановлено ст.1 Закону України «Про оборону в Україні», що з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», за №30/2014 від 17.03.2014 року, в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

Відповідач був зобов’язаний виплачувати позивачу ОСОБА_4 середню заробітну плату у період проходження ним військової служби з 03.08.2015 року по 26.10.2016 року, але після мобілізації, з 03.08.2015 року відповідачем частинами виплачувалася заборгованість по заробітній платі на загальну суму 11042,00 грн., яка існувала до 03.08.2015 року, а середній заробіток з серпня по грудень 2015 року, у загальній сумі 16798,53 грн. під час проходження військової служби був компенсований за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". У відповідності до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) позивачу з серпня по грудень 2015 року заробітна плата відповідачем не нараховувалася (а.с.21).

За період проходження військової служби з 03.08.2015 року по 26.10.2016 року, відповідачем було виплачено заробітну плату позивачу у сумі 3852,00 грн., яка була виплачена у 2016 році.

Положення норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року №100 застосувається для визначення середньої заробітної плати, яка зберігається за мобілізованим працівником. За загальним правилом, середній заробіток працівникові, нараховується відповідно до виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата шляхом множення середньої заробітної плати на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Заробітна плата за червень та липень 2015 року - 6026,00 грн. / 43 робочі дні = 140,14 грн. за один робочий день. Середньомісячне число робочих днів складає 21,5 (43 робочих дні : 2), таким чином, сума, яку відповідач зобов’язаний був нарахувати та виплатити позивачу за період мобілізації з 03.08.2015 року по 03.08.2016 року, становить 36156,12 грн. (140,14 х 21,5 х 12), проте за вказаний період відповідачем було виплачено заробітну плату позивачу у сумі 3852,00 грн., що підтверджується виписками по рахунку ПАТ КБ «Приватбанк» за період з 2015 року по 2018 рік та 16798,53 грн. було компенсовано за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (а.с.23-33).

Сума середнього заробітку за період мобілізації яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 15505,59 грн. (36156,12 грн. – 3852,00 грн. - 16798,53 грн. = 15505,59 грн.).

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Тобто, відповідач зобов’язаний був виплатити позивачу вищевказану суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 15505,59 грн. в день його звільнення, тобто 01.11.2016 року.

Встановлено ст.117 КЗпП України, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає відповідальність.

Позивач ОСОБА_4 був звільнений 01.11.2016 року, проте відповідачем ЧФ ПАТ «Свемон-Захід» вимоги ст.116 КЗпП України виконані не були.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз’яснено, що суд установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, необхідно користуватися положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 8.02.1995 р. №100, згідно якого середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 року у справі № 6-144ц13, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для суду першої інстанції при вирішенні вказаного спору, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Оскільки відповідачем в день звільнення 01.11.2016 року позивачу не була виплачена заробітна плата, відповідач ПАТ «Свемон-Захід» повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач ОСОБА_4 з 03.08.2015 року по 26.10.2016 року не працював у зв’язку із тим, що він був призваний на військову службу в Збройні сили України по мобілізації згідно Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015, два останні місяці, які беруться для розрахунку середньої заробітної плати є червень та липень 2015 року, тобто до мобілізації, тобто заробітна плата за червень та липень 2015 року складала 6026,00 грн. і 43 робочі дні = 140,14 грн. за один робочий день. Середньомісячне число робочих днів складає 21,5 (43 робочих дні: 2). Сума середнього заробітку, яку відповідач зобов’язаний виплатити позивачу за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.11.2016 року по 16.04.2018 року, що складає 365 робочих днів, становить 51151,10 грн. (140,14 грн. х 365 днів), загальна сума яка підлягає стягненню із відповідача складає 66656,69 грн.

Крім того, у відповідності до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначені у вказаній статті обставини, знайшли своє підтвердження та є підставою для відшкодування моральної шкоди, що полягає в позбавленні позивача гарантованого Конституцією України та Кодексу Законів про працю України права на працю, внаслідок чого позбавлено засобів до існування.

Позивач через невиплату йому заробітної плати зазнав істотних фізичних та душевних страждань, оскільки у період коли він виконував свій обов’язок перед Державою та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (а.с.16-17), відповідач своїми діями всупереч вимогам чинного законодавства України, позбавив його гарантованих Державою гарантій у вигляді виплати йому заробітної плати.

Суд враховує вище викладене, ступінь вини відповідача та, керуючись роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у постанові від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) при з'ясуванні доказів на підтвердження факту заподіяння моральних страждань дійшов висновку, що позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в сумі 3000,00 грн.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Зокрема, у п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та в п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України N 2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні даного спору суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року N 15-рп/2004у справі N 1-33/2004.

Згідно положень ст. 12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

На основі всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги грунтуються на законі і підлягають до задоволення частково.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивача від сплати судового збору звільнено, на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Свемон – Захід» підлягають стягненню судові витрати по справі, в розмірі 704,80 грн. на користь держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.24 ч.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; ст.1 Закону України «Про оборону в Україні»; Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»; ст ст. 116, 117, 119, 237-1 КЗпП України; ст ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 263, 264, 265, 268, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Свемон – Захід» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_3 акціонерного товариства «Свемон-Захід», код ЄДРПОУ 23884450, юридична адреса: м. Львів, вул. Бескидська, 33, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 58000, м.Чернівці вул.29 березня, 14/4, паспорт серії ЕО №533951 виданий Очаківським МРВ УМВС України в Миколаївській області 13.07.1998 року, ІПН НОМЕР_1, суму невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 66656,69 грн., в тому числі: 15505,59 грн. заборгованості по заробітній платі та 51151,10 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути із ОСОБА_3 акціонерного товариства «Свемон-Захід», код ЄДРПОУ 23884450, юридична адреса: м. Львів, вул. Бескидська, 33, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 58000, м.Чернівці вул.29 березня, 14/4, паспорт серії ЕО №533951 виданий Очаківським МРВ УМВС України в Миколаївській області 13.07.1998 року, ІПН НОМЕР_1, моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства «Свемон-Захід», код ЄДРПОУ 23884450, юридична адреса: м. Львів, вул. Бескидська, 33, на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення (в порядку ст. 284 ЦПК України) може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом 20 – ти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 13.07. 2018р.

Суддя Слободян Г.М.