Постанова № 76150845, 14.08.2018, Апеляційний суд Харківської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року

м. Харків

Справа № 619/1700/17

Провадження № 22-ц/790/3331/18

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого – Бровченко І.О.,

суддів – Кружиліної О.А., Кіся П.В.,

за участю секретаря – Прокопчук І.В.,

імена (найменування) сторін:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

інші учасники справи:

третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційнускаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року в складі судді Кононихіної Н.Ю. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: про стягнення матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ПрАТ СК «ПЗУ Україна», про стягнення матеріальної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 01 серпня 2016 року о 15 год. 00 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «DAEWOO LANOS», державний номерний знак НОМЕР_1, на перехресті вул. Ощепкова та вул. Рибалко в м. Харкові рухався по другорядній дорозі та при виїзді на нерегульоване перехрестя не надав переваги в русі автомобілю марки «КIA CERATO», державний номерний знак НОМЕР_2, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого відбулося зіткнення. Автомобілі зазнали механічних ушкоджень, заподіяна матеріальна шкода. Відповідно до постанови Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2016 року відповідач був визнаний винним у скоєнні ДТП, оскільки порушив вимоги п.16.11 Правил дорожнього руху України та був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна» (PZU Україна) згідно полісу № АІ/9123031.

Позивач у встановлені законом строки звернувся до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» (PZU Україна) та йому було відшкодовано 18 листопада 2016 року на відновлення автомобіля грошові кошти в сумі 48659,38 грн. (сорок вісім тисяч шістсот п’ятдесят дев’ять грн. 38 коп.).

Відповідно до висновку № PZU /2240/16 про оцінку вартості (розміру) шкоди, що спричинена ушкодженням транспортного засобу (отчет № PZU /2240/16 об оценке стоимости (размера) убытков, причиненных повреждением транспортного средства) від 31 серпня 2016 року, що був зроблений на замовлення СК «ПЗУ Україна» та наданий позивачу ОСОБА_3 врегулювання збитків, вартість відновлювальних робіт з врахуванням зносу становить 65056,56 грн. (шістдесят п’ять тисяч п’ятдесят шість грн. 56 коп.).

Відповідно до Акту виконаних робіт № 25/08 від 25 серпня 2016 року загальна вартість відновлювальних робіт з урахуванням запчастин та матеріалів становить 67780,00 грн. (шістдесят сім тисяч сімсот вісімдесят грн. 00 коп.).

Різниця між розміром фактичних витрат та розміром страхового відшкодування складає 19120,62 грн. (дев’ятнадцять тисяч сто двадцять грн. 62 коп.).

Враховуючи вимоги ст. 1194 ЦК України просив стягнути з відповідача різницю між розміром фактичних витрат та розміром страхового відшкодування.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2, на користь ОСОБА_1, матеріальну шкоду в розмірі 19 120,62 грн. (дев’ятнадцять тисяч сто двадцять грн. 62 коп.).

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 25 квітня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року залишено без задоволення.

Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року, в якій просив скасувати заочне рішення суду за недоведеністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що неповідомлення в установленому законом порядку про розгляд справи позбавило ОСОБА_2 надати суду докази, якими він заперечує позовні вимоги, вказує на те, що позивачем не надано квитанцій, чи будь-яких фінансових розрахунків з виконавцем робіт з відновлення автомобілю, тому має місце неповне з’ясування судом обставин справи.

Зазначає, що сума вартості робіт, яка зазначена в акті виконаних робіт від 25 серпня 2016 року майже в 4 рази більша за суму, яку зазначив оцінщик майна, необхідну для ремонту автомобіля, ціни запчастин є завищеними.

На думку апелянта вимоги є необґрунтованими, розрахунок заборгованості не відповідає дійсності. Суд ухвалив рішення на підставі неповно з’ясованих обставин, що мають значення для вирішення справи, так як позивач написав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення матеріальної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 травня 2018 року закінчено підготовку апеляційного розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення матеріальної шкоди.

Призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення матеріальної шкоди до розгляду судом апеляційної інстанції в судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Харківської області на 11 год. 30 хв. 19 червня 2018 року.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

11 липня 2018 року до Апеляційного суду Харківської області надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги представника ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_4, в яких він зазначає, що акт виконаних робіт від 25 серпня 2016 року ФОП ОСОБА_5 не є доказом реального понесення витрат та сплату грошових коштів, оскільки розрахункового документу матеріали справи не містять. Звертає увагу на те, що відповідно до висновку № РZU/2240/16 про оцінку вартості (розміру) шкоди вартість ремонтних робіт складає 12120, 00 грн., натомість вартість ремонтних робіт відповідно до акту виконаних робіт від 25 серпня 2016 року складає 46100 грн., тобто сума, зазначена в акті виконаних робіт від 25 серпня 2016 року перевищує вартість ремонтних робіт, звіт № РZU/2240/16 про оцінку вартості (розміру) шкоди від 29 серпня 2016 року не є належним та допустимим доказом у справі.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з’явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи відповідно до статті 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 01 серпня 2016 року о 15 год. 00 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «DAEWOO LANOS», державний номерний знак НОМЕР_1, на перехресті вул. Ощепкова та вул. Рибалко у м. Харкові рухався по другорядній дорозі та при виїзді на нерегульоване перехрестя не надав переваги в русі автомобілю марки «КIA CERATO», державний номерний знак НОМЕР_3, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого відбулося зіткнення. Автомобілі зазнали механічних ушкоджень, заподіяна матеріальна шкода. Відповідно до постанови Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2016 року відповідач був визнаний винним у скоєнні ДТП, оскільки порушив вимоги п.16.11 Правил дорожнього руху України та був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

29 серпня 2016 року постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна» (PZU Україна) згідно полісу № АІ/9123031.

ОСОБА_1 у встановлені законом строки звернувся до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» (PZU Україна) та йому було відшкодовано 18 листопада 2016 року на відновлення автомобіля грошові кошти в сумі 48 659,38 грн. (сорок вісім тисяч шістсот п’ятдесят дев’ять грн. 38 коп.).

Згідно до висновку № PZU /2240/16 про оцінку вартості (розміру) шкоди, що спричинена ушкодженням транспортного засобу (отчет № PZU /2240/16 об оценке стоимости (размера) убытков, причиненных повреждением транспортного средства) від 31 серпня 2016 року, що був зроблений на замовлення СК «ПЗУ Україна» та наданий позивачу ОСОБА_3 врегулювання збитків, вартість відновлювальних робіт з врахуванням зносу становить 65056,56 грн. (шістдесят п’ять тисяч п’ятдесят шість грн. 56 коп.).

Відповідно до Акту виконаних робіт № 25/08 від 25 серпня 2016 року загальна вартість відновлювальних робіт з урахуванням запчастин та матеріалів становить 67780,00 грн. (шістдесят сім тисяч сімсот вісімдесят грн. 00 коп.).

Таким чином, стахова виплата не повністю покрила вартість відновлювального ремонту автомобіля.

Різниця між розміром фактичних витрат та розміром страхового відшкодування складає 19120,62 грн. (дев’ятнадцять тисяч сто двадцять грн. 62 коп.).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу) така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст. 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов’язок. Так відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення ЦК України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, ст. З цього Закону, визначає забезпечення відшкодування шкоди заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону).

Згідно зі ст. 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону, настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода. Для отримання відшкодування потерпілий подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Ст. 988 ЦК України встановлено обов’язки страховика перед страхувальником, відповідно до них страховик у разі настання страхового випадку зобов’язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Також цією статтею визначено, що страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до ст. 29 Закону, у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до вимог ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченою майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відшкодування пошкодженої речі.

Згідно вимог ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодування).

Крім того, у п. 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз’яснено, що при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства про вирішенні спорів про відшкодування школи, завданої джерелом підвищеної небезпеки судам роз’яснено, що відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодування), тобто матеріальна шкода в розмірі 19120,62 грн.

Твердження апелянта, що акт виконаних робіт від 25 серпня 2016 року ФОП ОСОБА_5 не є доказом реального понесення витрат та що звіт про оцінку вартості майна від 29 серпня 2016 року є неналежним доказом не є підставою для відмови в задоволенні позову та спростовуються матеріалами справи.

Належні та допустимі докази, які спростовують відомості, що зазначені в акті виконаних робіт, матеріали справи не містять та відповідачем в обґрунтування доводів апеляційної скарги не надано.

Посилання апелянта на неповідомлення належним чином про розгляд справи спростовуються матеріалами справи.

Так, відповідно до вимог ст. 74 ЦПК України, в редакції, чинній на день постановлення оскаржуваного рішення, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього Кодексу.

Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 76 ЦПК України, в редакції на день ухвалення рішення, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання, яке призначене на 25 липня 2017 року 11-30 годину, що підтверджується його особистим підписом в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 48), що також підтверджується наданим 18 липня 2017 року ОСОБА_2 до суду клопотання про перенесення розгляду справи (а.с. 52), судова повістка про виклик у судове засідання, яке призначене на 05 жовтня 2017 року, 10-00 годину повернулася до суду за закінченням встановленого строку зберігання (а.с. 55).

Ст. 27 ЦПК України в редакції на час розгляду справи визначено права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі, які мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Згідно положень ч. 1, ч. 2 ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання від повідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані не поважними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до наведених вище положень законодавства брати участь у судових засіданнях, подавати заяви та клопотання є правом учасників справи.

Так, згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 скористався своїм правом та 05 жовтня 2017 року подав до суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, розгляд справи проводити за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 56).

Таким чином, суд розглянув справу згідно положень ст. 224 ЦПК України, чинної на час розгляду справи та ухвалення рішення, рішення суду ухвалене з дотриманням норм процесуального права, посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права є помилковим.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 8 1 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, які є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно з’ясовано обставини справи, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України надана правильна правова оцінка доказам по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України і доводами скарги не спростовується, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2018 року.

Головуючий:

Судді –