Вирок № 76145385, 29.08.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6410/17

Провадження 1-кп/522/732/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року Місто Одеса

Приморський районний суду міста Одеси у складі:

головуючого судді - Коваленка В.М.

за участю секретаря - Гулям У.Х., Свидюк К.М., Багрій А.В.

здійснивши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі судовий розгляд у кримінальному провадженні №12016160500007574 від 27.09.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця с.Виноградівка Тарутинського району Одеської області, громадянина України, болгарина, одруженого, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, офіційно не працевлаштованого, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого, обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурор - Петровський Я.Л.

захисник - Фальковський А.О.,

представників потерпілої - ОСОБА_5, ОСОБА_6

потерпіла - ОСОБА_7

обвинувачений - ОСОБА_2,

УСТАНОВИВ:

26.09.2016 р. приблизно о 11 год. 50 хв., у світлий час доби, водій ОСОБА_2, керуючи власним технічно справним легковим вантажопасажирським автомобілем марки «TOYOTA HI ACE», реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснював рух по правій смузі проїзної частини вул. Генуезька у м.Одесі, яка має дві смуги для руху транспортних засобів зустрічних напрямків, з боку пл. 10 Квітня в напрямку вул. Посмітного, в Приморському районі м. Одеси.

В цей час, на проїзну частину вказаної вулиці, а саме на нерегульований пішохідний перехід, позначений дорожніми знаками 5.35.1 і 5.35.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху України і дорожньою розміткою 1.14.1 («зебра») Правил дорожнього руху України, який розташований навпроти будинку №5, вийшла пішохід ОСОБА_7, яка стала перетинати вул. Генуезьку справа наліво відносно напрямку руху автомобіля марки «TOYOTA HI ACE», реєстраційний номер НОМЕР_1.

Під час руху по проїзній частині вул. Генуезька, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого навпроти будинку №5, маючи реальну і об'єктивну можливість своєчасно виявити небезпеку для свого подальшого руху - пішохода ОСОБА_7, яка по даному нерегульованому пішохідному переходу перетинала проїзну частину зазначеної вулиці справа наліво відносно напрямку руху автомобіля, водій ОСОБА_2, діючи з необережності, не був уважним щодо зміни дорожньої обстановки, не вжив належних і своєчасних заходів до зменшення швидкості свого руху до безпечної, аж до зупинки автомобіля, та не надав дорогу вказаному пішоходу, проявляючи злочинну самовпевненість, продовжив рух у зазначеному режимі, в результаті чого скоїв наїзд лівою передньою частиною кузову керованого ним автомобіля марки «TOYOTA HI ACE», реєстраційний номер НОМЕР_1, на пішохода ОСОБА_7, заподіявши останній тілесні ушкодження.

Внаслідок ДТП травмовано пішохода ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, якій згідно висновку судово-медичної експертизи № 3218 від 16.11.2016, були заподіяні наступні тілесні ушкодження: черепно-мозкова травма, в єдиний комплекс якої входять: перелом скуло-орбітального комплексу справа, перелом латеральної (зовнішньої) стінки правої гайморової пазухи, закритий перелом кісток носа, черепно-мозкова травма у формі струсу головного мозку, садна та синці голови, закритий перелом 4-го ребра справа, які спричинені ударною дією тупих твердих предметів, якими були частини кузова легкового автомобіля та дорожнє покриття в умовах ДТП (зіткнення автомобіля та пішохода), та які спричинили тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день і за цим критерієм згідно п. 2.2.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньою тяжкості.

Таким чином водій ОСОБА_2 допустив порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 (б), 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху України, які наказують:

п.1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п.2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

п.12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»;

п.18.1. «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».

Допущенні водієм ОСОБА_2 порушення вимог п.п. 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної події та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілій ОСОБА_7

Таким чином, ОСОБА_2 вчинив з необережності злочин, передбачений ч.1 ст. 286 КК України, за кваліфікуючими ознаками - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_2, провину в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч.1 ст. 286 КК України, визнав повністю, та підтвердив обставини вчинення злочину, викладені в обвинувальному акті. У скоєному щиро розкаявся.

Крім того, обвинувачений заявив про те, що він з доказами, добутими органами досудового слідства в підтвердження його провини згоден, їх не оспорює і просить суд в судовому засіданні їх не досліджувати.

Оскільки обвинувачений визнав свою винуватість у скоєнні зазначеного злочину, підтвердивши викладене в обвинувальному акті, фактичні обставини справи ніким з учасників судового провадження не оспорюються, відсутні заперечення та сумніви у добровільності їх позицій, суд відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України вважає їх доведеними та кваліфікує дії ОСОБА_2 в межах пред'явленого обвинувачення ч.1 ст. 286 КК України за кваліфікуючими ознаками - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд виходить з наступного.

Згідно із Постановою Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК) а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо. Виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

При призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_2суд також керується положеннями ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання та враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують покарання.

Так, відповідно до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч.1 ст. 286 КК України, є необережним злочином невеликої тяжкості.

ОСОБА_2 є громадянином України, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, офіційно не працевлаштований, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання.

Обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому злочині, просить його суворо не карати та застосувати акт амністії.

Відомостей щодо перебування обвинуваченого на обліках у лікарів психіатра та на нарколога, зловживання ним алкогольними напоями чи наркотичними засобами - немає.

Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_2 є щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_2, не встановлено.

З огляду на викладене, зазначені пом'якшуючі обставини, ставлення обвинуваченого до вчиненого, відсутність тяжких наслідків, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому за вчинений ним злочин, покарання у вигляді обмеження волі без позбавленням права керування транспортними засобами, оскільки на думку суду його подальше виправлення можливе без ізоляції від суспільства, вважаючи дане покарання достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Крім того, всудовому засіданні обвинуваченим ОСОБА_2, заявлено клопотання про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 р.», у зв'язку з тим, що в нього на утриманні є неповнолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року, який набрав чинності 07 вересня 2017 року, звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст.12 КК України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких з зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили: підлягають особи, які на момент вчинення злочину не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Згідно ст. 13 Закону України «Про амністію у 2016 році», дія закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії необережного злочину невеликої тяжкості до набрання чинності Закону України «Про амністію у 2016 році» і на день набрання цим Законом чинності (07 вересня 2017 року) ОСОБА_2 являється особою, яка не позбавлена батьківських прав та на день набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 р.» має дитину, якій не виповнилося 18 років.

Таким чином, ОСОБА_2 відноситься до осіб, які підпадають під дію п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Обставини, передбачені ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році», які б виключали можливість застосування амністії до ОСОБА_2 не встановлені, враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе застосувати до ОСОБА_2 амністію та звільнити останнього від призначеного покарання.

Щодо позовних заяв прокурора та цивільного позову.

1. Позов прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі КУ «Міська клінічна лікарня №1» до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_7 у розмірі 2000 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі на підставі ч.1 ст. 2206 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 визнав вину у вчинені злочину і позов прокурора у повному обсязі та зазначені витрати підтверджені документально.

Згідно із ч.1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

2.Позов прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі ДУ «Інститут стоматології та щелепно-лицевої хірургії Національної академії медичних наук України» до ОСОБА_2 про відшкодування витрат закладові охорони здоров'я на лікування потерпілої від цього злочину у розмірі 8279,85 грн., також підлягає задоволенню у повному обсязі на підставі ч.1 ст. 2206 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 визнав вину у вчинені злочину і позов прокурора у повному обсязі та зазначені витрати підтверджені документально.

Згідно із ч.1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

3.Розглядаючи цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 та третьої особи ТДВ «Страхова компанія «Київ Ре» про стягнення з ОСОБА_2 майнової шкоди у розмірі 26679,57 грн. та стягнення моральної шкоди у розмірі 150 000 грн., суд дійшов висновку, що його необхідно задовольнити частково.

Щодо відшкодування майнової шкоди.

Так, позивач в частині майнової шкоди встановлює вимоги у розмірі 26679,57 грн., та зазначає, що відповідна сума складається з вимушених витрат на правову допомогу за договором і вартості нотаріальних послуг з виготовлення довіреності в сумі- 6110, 00 грн., та компенсації вартості квитків на переліт з іншої країни родича в сумі -20569, 57 грн.

В якості доказів надає довідку від Приморського відділення Сбербанку Россії № 8635 від 30 травня 2017 року № 8635-0252- исх/54 про підтвердження сплати квитків про переліт родича з Москви, Російська Федерація до України, Одеси, громадянки ОСОБА_9.

Заявлена сума витрат на компенсацію вартості квитків щодо приїзду доньки потерпілої, не пов'язана з усуненням заподіяної шкоди.

Крім того, витрати на переліт не входять до процесуальних витрат, які передбачені ст. 118 Кримінально процесуального кодексу України.

Щодо витрат на правову допомогу за договором і вартості нотаріальних послуг з виготовлення довіреності в сумі- 6110, 00 грн., як зазначено в ст.120 Кримінального процесуального кодексу України, витрати на правову допомогу, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

Тому позовні вимоги потерпілої про стягнення майнової шкоди суд залишає без задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 у розмірі 150 000 грн, необхідно зазначити, що відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд виходить з принципів розумності, виваженості та справедливості і враховує характер і обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) потерпілого, характер немайнової шкоди (його тривалість, можливості відновлення), а також стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, час і зусилля, необхідні для їх відновлення, матеріальне становище обвинуваченого.

Згідно зі ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно пунктів 8 та 9 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди.Згідно ч.1 ст. 23 ЦК України «Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - «... моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я. ... у порушенні інших цивільних прав, ... у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків».

Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», - «Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану...».

В судовому засіданні встановлено та доведено, що внаслідок порушення вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_2, потерпілій було завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості,що підтверджено висновком судово-медичної експертизи.ОСОБА_7 перенесла значний біль, пережила емоційний стрес, проходила амбулаторне та стаціонарне лікування та до теперішнього часу продовжує лікуватись.

Тому суд вважає, співмірним заподіяній шкоді стягнення на користь потерпілої з обвинуваченого грошових коштів у сумі 50 000 гривень.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_2

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374, 377 КПК України, ст..1-90 КК України ст.ст. 1, 9, 13 Закону України «Про амністію у 2016 році», суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2, визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у вигляді обмеження волі строком на 2 (два) роки без позбавленням права керування транспортними засобами.

Звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання у вигляді обмеження волі на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2016 році».

Міра запобіжного заходу ОСОБА_2 не обиралась.

Позов прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі КУ «Міська клінічна лікарня №1» до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на лікування потерпілої у розмірі 2000 грн., задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь КУ «Міська клінічна лікарня №1» та зарахувати до б

юджету міста Одеси витрати на лікування потерпілої у розмірі 2000 грн..

Позов прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі ДУ «Інститут стоматології та щелепно-лицевої хірургії Національної академії медичних наук України» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 8279,85 грн., задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі ДУ «Інститут стоматології та щелепно-лицевої хірургії Національної академії медичних наук України» та зарахувати до бюджету міста Одеси витрати на лікування потерпілої у розмірі 8279,85 грн..

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 до ОСОБА_2, третя особа ТДВ «Страхова компанія «Київ Ре», про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 26679,57 грн. та моральної шкоди у розмірі 150 000 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_7 у якості відшкодування моральної шкоди, завданої злочином 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень, в іншій частині позовних вимог - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 щодо стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 26679,57 грн. - відмовити у повному осязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у сумі 3083( три тисячі вісімдесят три ) гривні.

Арешт майна обвинуваченого ОСОБА_2, а саме - автомобіля «TOYOTA HI ACE», реєстраційний номер НОМЕР_1, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 03.10.2016 року, залишити в силі до виконання вироку в частині майнових стягнень.

Речові докази по справі:

- автомобіль «TOYOTA HI ACE», реєстраційний номер НОМЕР_1 - вважати повернутим за належністю ОСОБА_2.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та обвинуваченому а також не пізніше наступного дня після ухвалення направити учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Суддя:

29.08.2018