Постанова № 76138118, 28.08.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/5804/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

за участі представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства "Шумськ Хліб" на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.06.2018 року (рішення ухвалене о 10:44 хв. у м. Тернопіль судом у складі головуючого судді Подлісної І.М., повний текст рішення складено 14.06.2018 року) у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Шумськ Хліб" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного підприємства "Шумськ Хліб" про стягнення 71207,54 грн. адміністративно-господарських санкцій та 170,88 грн. пені.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що відповідач в порушення вимог ст.ст.19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не забезпечив в 2017 році 2 робочих місць для працевлаштування інваліда при нормативі 4 і відповідно до 15.04.2018 року самостійно не сплатив адміністративні санкції у вказаному розмірі, у зв’язку з чим нараховано пеню за 4 дні прострочення. Просив позов задоволити.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.06.2018 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з ПП "Шумськ Хліб" на користь Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів (р/р №31215230700600, ГУДКСУ України в Тернопільській обл., МФО 838012, код одержувача 36488038) адміністративно - господарські санкції в розмірі 71 207, 54 грн. та пеню в розмірі 170, 88 грн.

Рішення суду першої інстанції оскаржило Приватне підприємство "Шумськ Хліб". Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив виключно з того, що відповідачем не вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році та недопущення правопорушення у сфері господарювання, що обумовлює застосування до нього адміністративно – господарських санкцій.

Проте судова колегія апеляційного суду не погоджується з даним висновком з огляду на наступне.

Згідно частини 3 статті 18 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти висновку, що до обов’язків роботодавця відносяться: це створення робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, інформування Державної служби зайнятості про потребу в працевлаштуванні осіб з інвалідністю та звітування у встановленому порядку до Фонду соціального захисту інвалідів.

Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що ПП «Шумськ Хліб» подавалися до центру зайнятості звіти форми З-ПН про наявність вакантних робочих місць протягом 2017 року, а саме: такі звіти подавалися 05.01.2017, 06.02.2017, 14.03.2017, 10.04.2017, 11.05.2017, 06.06.2017, 03.07.2017, 10.08.2017, 13.08.2017, 06.10.2017, 06.11.2017, 04.12.2017.

Відтак, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2017 рік не встановлено.

Проте, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що норми чинного законодавства не містить обов’язку для роботодавця неодноразово інформувати орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про наявність відповідних вакансій.

Подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" регулюється відповідним Порядком, затвердженим Міністерством соціальної політики України №316 від 31.05.2013 (далі - Порядок).

Пунктом 5 Порядку передбачено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, згідно з чинними положеннями Порядку звітність за формою № 3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. При цьому періодичності подачі такої звітності не встановлено, оскільки вона подається не пізніше ніж через три робочих дні з дати відкриття вакансії.

Відтак, чинне законодавство не передбачає обов’язку для роботодавця неодноразово (щомісячно, щоквартально, ін.) інформувати орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, про наявність відповідних вакансій, навпаки обов’язок щодо підтвердження актуальності вакансій та пошук осіб з інвалідністю для подальшого працевлаштування покладено на базові Центри зайнятості.

Дане твердження знаходить відображення в ст. 18 - 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», згідно якої саме державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Верховний Суд України у постанові від 2 квітня 2013 року (справа №21- 95а13) також зазначив, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 31.01.2018р. у справі К/9901/187/17 (824/379/17-а), Верховним Судом України у постановах від 31 січня 2011 року по справі №21-60а10, від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, від 16.04.2104 у справі №21-81а13.

Висновки Верховного Суду, Верховного Суду України у вищезазначених справах свідчать про те, що законодавець не пов'язує виконання господарюючим суб'єктом обов'язку з працевлаштування осіб з обмеженими можливостями з безпосереднім прийняттям їх на роботу та укладенням трудового договору, натомість вимагається створення робочих місць у кількості, яка розрахована відповідно до положень Закону, та вжиття з цією метою відповідних заходів, що відповідачем і було зроблено.

За таких обставин, на роботодавця не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими державними органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування або відсутність у населеному пункті за місцезнаходженням підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.

Суд першої інстанції за результатами розгляду справи ухвалив рішення, врахувавши лише доводи позивача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги являються суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з’ясування обставин справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Шумськ Хліб" – задоволити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.06.2018 року у справі № 819/719/18 – скасувати та прийняти нову постанову якою у задоволені позовних вимог Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – відмовити.

Стягнути з Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства "Шумськ Хліб" суму сплаченого судового збору у розмірі 2650,50 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.

На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повне судове рішення складено 29.08.2018 року