Постанова № 76135528, 28.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/4087/17 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцев Є.І.

Беспалов О.О.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 662-13 від 10 травня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення суперечить принципу стабільності податкового законодавства з огляду на те, що передбачені нормами Податкового кодексу України зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 10 травня 2017 року №662-13.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди виходили з того, що податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області у Київській області № 662-13 від 10 травня 2017 року є необґрунтованим, адже контролюючим органом застосовано при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ставку податку в розмірі 1%, в той час як рішенням Бирюківської сільської ради встановлено ставку податку в розмірі 0,25 %, яка й підлягає застосуванню в спірних правовідносинах, адже встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є компетенцією саме місцевих/сільських/селищних рад, відповідно до норм чинного законодавства.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задоволено частково, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Так, не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звертався з апеляційною скаргою, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовну відмовити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим порушено норми матеріального та процесуального права.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі продажу нежитлового приміщення від 01 березня 2007 року, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, до останньої перейшла у власність нежитлова будівля загальною площею 3347,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до даного договору купівлі - продажу нежитлового приміщення, ОСОБА_3 придбала у владність нежитлову будівлю, яка складається з: будівлі ДКУ, корівника, ветаптеки, складу/м'ясокомбінату, свердловини, водонапірної башти.

Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та відповідно до п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України винесено податкове повідомлення рішення форми "Ф" № 662-13 від 10 травня 2017 року, згідно якого позивачу за податковий період 2016 року визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» у розмірі 46 124,42 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення - рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернулась із вказаним позовом до суду.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIІI «Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 ПК України, було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (п.п. 266.3.1, п.п. 266.3.2 п. 266.3 статті 266 ПК України)

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що нежитлове приміщення загальною площею 3347,2 кв.м. за адресою: Київська область, Рокитнянський район, с. Пугачівка, вул. Шевченка, буд. 149, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що також не заперечується сторонами у справі. Разом тим, суть спору полягає в тому, яку саме ставку податку необхідно застосовувати в даному випадку.

Відповідно до п.п. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Пунктом 4.3 статті 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, згідно п. 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені статтею 12 ПК України.

Згідно статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно до п.п. 10.1 та 10.2 статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені статтею 12 ПК України.

Відповідно п. 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, з наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ, згідно з яким пп.266.5.1 п.266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 2016 рік) викладено у такій редакції: ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом 12.3.4 п.12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, законодавець встановив чіткий строк, до якого органами місцевого самоврядування необхідно прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

В той же час п.4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Отже, у 2016 році зупинено дію пп.12.3.4 п.12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Так, рішенням Бирюківської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 15 липня 2015 року № 382-37-УІ (додаток №1), яке в якості обгрунтування позовних вимог надано позивачем, встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Ставка податку на нежитлову нерухомість, а саме - будівлі промислові та склади становить 0,25 % (а.с.15).

Між тим, відповідачем до суду першої інстанції подавалось заперечення на позовну заяву, в якому податковий орган, обґрунтовуючи розрахунок, зазначений в оскаржуваному ППР, посилався на рішення Бирюківської сільської ради від 19 січня 2016 року, однак, копії такого рішення суду для встановлення дійсних обставин справи, надано не було. При цьому, судом з невідомих причин не було витребувано від сторін належних доказів, у зв'язку з чим в оскаржуваному рішенні суд здійснював розрахунок податкового зобов'язання позивача, виходячи з наявних у справі матеріалів, зокрема, рішенням Бирюківської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 15 липня 2015 року, за яким ставка податку на нежитлову нерухомість, а саме - будівлі промислові та склади складає 0,25 %.

Разом з тим, до апеляційної скарги, поданої податковим органом, долучено копію рішення Бирюківської сільської ради від 19 січня 2016 року, яким внесені зміни щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема, в частині ставок податку на нежитлову нерухомість, за яким ставка податку на нежитлову нерухомість складає 1 % розміру мінімальної заробітної плати (а.с.65).

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в рамках даного провадження обчислюється згідно ставок, визначених рішенням Бирюківської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 19 січня 2016 року, за яким ставка податку на нежитлову нерухомість складає 1 % розміру мінімальної заробітної плати, оскільки саме це рішення було чинним на час прийняття фіскальним органом ППР.

Так, статтею Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» № 928 - 19 від 28 грудня 2016 року встановлено мінімальну заробітну плату у розмірі 1 378,00 грн., тобто 3347,2 кв.м х (1 378,00 х 1%) = 46124,42 грн.

Таким чином, помилковим вбачається висновок суду першої інстанції, що розрахунок відповідача не вірний, оскільки рішення Бирюківської сільської ради від 15 липня 2015 року № 382-37-VІ, яке наявне в матеріалах справи, визначає 1 %.

Враховуючи зазначене, вважаємо, що судом першої інстанції обставини справи було з'ясовані неповно, та як наслідок було прийняте необґрунтоване судове рішення, що є підставою для його скасування апеляційним судом та прийняття нового рішення у справі.

Відповідно до ч.1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Беспалов О.О.