Рішення № 76135113, 30.08.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

30 серпня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2199/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Скворцової Алли Юріївни в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

25 липня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Скворцової Алли Юріївни (далі-представник), яка представляє інтереси ОСОБА_2 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати позивачу пенсії з липня 2014 року по 31 березня 2018 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити позивачу пенсію за період з липня 2014 року по 31 березня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є отримувачем пенсії за віком та є внутрішньо переміщеною особою з 19 березня 2018 року. На обліку у відповідача перебуває з 17.04.2018. Виплати пенсії позивачу поновлено з квітня 2018 року, однак з липня 2014 року по березень 2018 року заборгованість позивачу виплачена не була. Відповідач не виплатив виниклу заборгованість посилаючись на Постанову КМУ від 25.04.2018 № 335.

З посиланням на норму статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою передбачено, що нараховані суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за минулий період.

Відповідач позов не визнав через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» по лінії Міністерства оборони України. У зв'язку з тимчасовою зміною місця знаходження головного управління паперові пенсійні справи залишились в м. Луганську. Нарахування та виплата пенсій пенсіонерам силових структур Луганської області проводиться згідно електронної бази даних. 17.04.2018 позивач вперше звернувся до головного управління із заявою про поновлення виплати пенсії як внутрішньо переміщена особа. Сєвєродонецьким управлінням праці та соціального захисту населення здійснено контроль фактичного місця проживання позивача та надіслано Витяг з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 24.04.2018 № 89. На підставі нього позивачу поновлено виплату пенсії з квітня 2018 року та в червні 2018 року зараховано на картковий рахунок, відкритий в ПАТ «Ощадбанк», відповідну суму пенсії. Відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Згідно норми цієї статті виплата заборгованості за період з серпня 2014 року по квітень 2015 року не передбачена. Враховуючи, що позивач звернувся до головного управління у квітні 2018 року, то сума заборгованості за період з 01.05.2015 по 31.03.2018 буде виплачена згідно п. 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. У подальшому, 30.08.2018 відповідачем надано уточнення до відзиву на позовну заяву у якому зазначено, що останнім днем нарахування пенсії до припинення її виплати є липень 2014 року, станом на який розмір пенсії становив 1565,85 грн. З квітня 2018 року позивачу поновлено виплату пенсії та в червні 2018 року зараховано на картковий рахунок, відкритий в ПАТ «Ощадбанк», розмір пенсії після поновлення складає 2790,65 грн (арк.спр. 37-38, 40-41).

Ухвалою суду від 30 липня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати дану справу в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені) (арк. спр. 1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

Судом установлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 2008 року (арк. спр. 27).

Позивачу видано пенсійне посвідчення 18 грудня 2013 року серії НОМЕР_3 (арк.спр. 12).

ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 19 березня 2018 року № 0000495265 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач перемістився за адресою: АДРЕСА_1, місце реєстрації позивача є: АДРЕСА_2. (арк.спр. 11).

17.04.2018 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою про поновлення пенсії за вислугою років (арк.спр. 38)

Відповідно до витягу з протоколу № 89 від 24.04.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, призначено соціальні виплати в тому числі і ОСОБА_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 (арк.спр.35).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області 29 травня 2018 року проведено перерахунок пенсію позивачу з 01 червня 2018 року у зв'язку з поновленням виплати пенсії та визначено щомісячний розмір пенсії в сумі 2395,80 грн. (арк.спр. 34).

Також відповідачем 29 травня 2018 року зроблено розрахунок заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_2 з травня 2015 року по травень 2018 року та визначено заборгованість за вказаний період у розмірі 73769,85 грн. (арк.спр. 34 з.б.).

Листом від 17 липня 2018 року № 9520/03-01 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області на адвокатський запит від 10.07.2018 (арк.спр. 14) повідомило, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області як пенсіонер Міністерства оборони України. У зв'язку з тимчасовою зміною місця знаходження головного управління паперові пенсійні справи залишились в м. Луганську. Нарахування та виплата пенсій пенсіонерам силових структур Луганської області здійснюється згідно електронної бази даних. Позивач з питанням про поновлення пенсії звернувся до управління 17.04.2018. На підставі протоколу Сєвєродонецького Управління соціального захисту населення ОСОБА_2 з квітня 2018 року поновлено виплату пенсії на картковий рахунок. Також відповідач зазначив, що відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії виплачуються за минулий час, але не більше, як три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Решта сума заборгованості за період з 01.05.2015 по 31.03.2018 буде виплачена згідно постанови КМУ від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови КМУ від 08 червня 2016 № 365». (арк.спр. 15).

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо ненарахування пенсії позивачу за період з липня 2014 року по квітень 2015 року та невиплати заборгованості по пенсії за період з 01 травня 2015 року по 31 березня 2018 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3ст. 3 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі -Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що позивач до 19 березня 2018 року мешкав на тимчасово окупованій території у м. Луганську та з 2008 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області і отримував пенсію.

Відповідно до уточнення до відзиву ГУ ПФУ в Луганській області зазначено, що пенсія ОСОБА_2 була нарахована по липень 2014 року включно.

Таким чином, вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача в частині невиплати йому пенсії за липень 2014 року та зобов'язання виплатити пенсію за липень 2014 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

ОСОБА_2 вперше зареєстрований як внутрішньо переміщена особа 19.03.2018 (арк.спр. 11), а до ГУ ПФУ в Луганській області із заявою про поновлення виплати пенсії звернувся 17.04.2018 (арк. спр. 28).

З посиланням на ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідач вважає, що позивач втратив право на отримання пенсії з період з серпня 2014 року по квітень 2015 року включно, оскільки звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії лише у квітні 2018 року, а тому період з серпня 2014 року по квітень 2015 року знаходиться поза межами трирічного строку, який, на думку відповідача, є присічним.

Однак суд не погоджується з вказаною позицією. Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Тобто, Законом передбачено, що не підлягає виплаті заборгованість по пенсії поза межами трирічного строку лише у випадку, коли її невиплата сталася з власної вини пенсіонера.

Однак, жодних доказів того, що ОСОБА_2 не отримав пенсію за період з серпня 2014 року по квітень 2015 року з власної вини відповідачем не надано.

Суд зазначає, що до березня 2018 року позивач постійно мешкав у місті Луганську, що підтверджено даними його паспорту (арк. спр. 9).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085 затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. За даними Переліку місто Луганськ віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких, відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від 16.09.2014 № 1680-VII запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

17 березня 2015 року Верховною Радою України також прийнято постанову № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування», якою передбачено, що до окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" тимчасово запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, належать райони або їх частини, міста, селища і села, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена додатком до цієї Постанови, що відповідає Мінському меморандуму від 19 вересня 2014 року.

Місто Луганськ відноситься до населених пунктів, які розташовані на території, обмеженій державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена п.1 постанови 252-VII, а відтак офіційно встановлено, що місто Луганськ є тимчасово окупованою територією України.

Початок антитерористичної операції та подальша окупація міста Луганська стались не з вини позивача та не залежали від його волі.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтями 2 та 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

З метою встановлення механізму призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок № 365).

Однак, вказаним Порядком не встановлено обов'язок для громадян України здійснити обов'язкове переміщення з тимчасово окупованих територій до населених пунктів, підконтрольних українській владі, як і не встановлено строків такого переміщення.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не перемістився з окупованої території не з власної вини, а через існування об'єктивних перешкод, а саме проведення антитерористичної операції на території Луганської області та окупації міста Луганська незаконними збройними формуваннями та російськими окупаційними військами.

Оскільки відповідачем не доведено наявність вини ОСОБА_2 у не отриманні пенсії за період з серпня 2014 року по квітень 2015 року, відмова у виплаті заборгованості по пенсії за вказаний період є незаконною, а тому суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити ОСОБА_2 заборгованість по пенсії за період з серпня 2014 року по квітень 2015 року включно.

Щодо заборгованості по пенсії за період з квітня 2015 року по 31 березня 2018 року, то право позивача на пенсію за вказаний період не є спірним. Відповідачем пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на п. 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку, що вимога позивача щодо зобов'язання відповідача виплатити заборгованість за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2018 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

Щодо встановлення судового контролю суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, у викладеній нормі йдеться про право, а не обов'язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення. Водночас з цим, позивачем не наведено, і матеріли справи також не містять обставин, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.

Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Окрім того, суд зазначає, що позивач суд звернути рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до норм пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи те, що судом не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішувалось питання щодо зобов'язання вчинити дії по її виплаті, така вимога не підлягає задоволенню.

Щодо заявлено клопотання про поновлення строку звернення, суд вважає, що такий строк не пропущений, з огляду на те що позивач тільки 17 липня 2018 року після отримання листа відповідача дізнався про те, що заборгованість з виплати пенсії з серпня 2014 року виплачена не буде.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Скворцової Алли Юріївни в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 заборгованості з пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2018 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Луганської області (93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченко, буд. 9, код ЄДРПОУ 21782461) виплатити ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, адреса проживання: АДРЕСА_1) заборгованість з виплати пенсії з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2018 року.

У задоволенні позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача в частині невиплати пенсії за липень 2014 року та зобов'язання виплатити пенсію за липень 2014 року відмовити за необґрунтованістю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива