Рішення № 76133892, 22.08.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2229/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Одесі про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Одесі про:

визнання протиправним та скасування рішення №2060 від 10.04.2018р.;

зобов'язання провести з 04.04.2018р. із пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993р.

Ухвалою суду від 23.05.2018р. відкрито спрощене позовне провадження по справі та призначено перше судове засідання.

Ухвалою суду від 26.06.2018р. суд перейшов до розгляду справи №815/2229/18 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 30.07.2018р. підготовче провадження по справі №815/2229/18 закрито.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що період роботи позивача на посаді секретаря Одеської міської ради з 25.07.2001р. по 06.11.2010р. відповідачем неправомірно не враховано у стаж роботи на посадах державної служби. Тобто, на думку позивача, він має необхідний 20 річний стаж для переведення його на пенсію відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993р.

Через канцелярію суду (22.08.2018р. за вхід. №24553/18) від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, у порядку письмового провадження. (а.с. 60)

Від представника відповідача до суду (30.07.2018р. за вхід. №ФП/127/18) надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника управління. (а.с. 52) Згідно відзиву на позовну заяву, поданого до суду (12.06.2018р. за вхід. №16505/18), представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на те, що до стажу державної служби позивачу не зараховано період роботи з 25.07.2011р. по 06.11.2010р. на посаді секретаря Одеської міської ради, оскільки зазначена посада не відноситься до посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993р.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, встановив наступне.

13.10.2013р. позивачу призначено пенсію за віком згідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується протоколом №107 від 14.01.2014р. (а.с. 16)

ОСОБА_1 звернувся 04.04.2018р. до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Одесі із заявою, у якій просив перевести його із пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993р.

10.04.2018р. відповідачем прийнято рішення №2060 від 10.04.2018р. про відмову у призначенні пенсії та зараховано до стажу державної служби, що дає право на отримання пенсії державного службовця період роботи позивача на посаді секретаря Одеської міської ради з 25.07.2001р. по 06.11.2010р., оскільки вказана посада не відноситься до посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993р. (а.с. 11)

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

01.05.2016р. набув чинності Закон України "Про державну службу" №889-VIIl від 10.12.2015р., яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015р. втратив чинність Закон України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993р. (далі - Закон України №3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктами 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015р. передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закон України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993р.

Зокрема, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015р. встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993р. у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до частини першої етапі 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993р. на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Як встановлено судом, 13.10.2013р. позивачу призначено пенсію за віком згідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується протоколом №107 від 14.01.2014р. (а.с. 16)

Згідно записів у трудовій книжці, 05.05.1992р. позивача було обрано заступником голови Одеської міської ради народних депутатів; 01.03.1994р. присвоєно 7 ранг державного службовця; 28.04.1994р. прийняв присягу державного службовця; 27.08.1998р. обраний секретарем міської ради ; 25.07.2001р. складено присягу посадової особи місцевого самоврядування; 06.11.2010р. звільнено у зв'язку із закінченням строку повноважень. (а.с.17-20)

Як встановлено судом, 04.04.2018р. позивач звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Одесі із заявою, у якій просив перевести його із пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993р.

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 37 Закон України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993р. період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та /або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993р. установлюються такі категорії посад державних службовців: перша категорія - посади перших заступників міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Уряду України, їх перших заступників. Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівників Адміністрації Президента України. Апарату Верховної Ради України, заступників керівників Адміністрації Президента України. Апарату Верховної Ради України, інші прирівняні до них посади; друга категорія - посади керівників секретаріатів комітетів Верховної Ради України, структурних підрозділів Адміністрації Президента України. Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України. Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, заступників міністрів, заступників інших керівників центральних органів виконавчої влади, першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, перших заступників голів обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади; третя категорія - посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторів, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, інші прирівняні до них посади; четверта категорія - посади спеціалістів Адміністрації Президента України. Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади; п'ята категорія - посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, заступників голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій, інші прирівняні до них посади; шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади: сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів, інші прирівняні до них посади.

Як вбачається з вищенаведеної правової норми, посади, на яких працював позивач і час роботи на яких просить зарахувати йому до стажу державної служби, у переліку посад, визначеному статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993р. відсутні.

При прийняті рішення у справі суд бере до уваги те, що позивач не заперечує того, що у статті 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993р. відсутня посада державного службовця як секретар Одеської міської ради.

Норма статті 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993р. є імперативною, чіткою та узгодженою, відповідає вимозі "якості" закону та не припускає неоднозначного трактування, а саме "наступного дня" тощо.

Суд, зазначає, що аргумент позивача відносно того, що стаж на посадах, віднесений до відповідних категорій посад державної служби, визначається не лише статтею Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993р., але й актами Кабінету Міністрів України - є не переконливий. Оскільки Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993р. є спеціальним законом, який регулює правовідносини з призначення пенсії державним службовцям, а акти Кабінету Міністрів України приймаються відповідно до законів і розвивають чи деталізують їх положення.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач не набув права на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993р.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у відповідності до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 6 КАС України (у редакції чинній станом на 15.12.2017р.) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» ("Soering v. United Kingdom") Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини.

У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» ("Rees v. United Kingdom") Європейський суд з прав людини зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.1989р у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» зазначено, що Конвенція про захист прав людини та основоположення свобод 1950р «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17.10.1986р у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Одесі №2060 від 10.04.2018р. про відмову у призначенні пенсії та зараховано до стажу державної служби, що дає право на отримання пенсії державного службовця період роботи позивача на посаді секретаря Одеської міської ради з 25.07.2001р. по 06.11.2010р., оскільки посада не відноситься до посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993р. є правомірне.

У зв'язку з чим, суд не вбачає підстав для зобов'язання Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України у м. Одесі провести з 04.04.2018р. пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993р.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки період роботи на посаді секретаря Одеської міської ради не відноситься до посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993р., яка зараховується до стажу державної служби позивачу.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Щодо розподілу судових витрат, суд з урахуванням ст. 139 КАС України дійшов висновку, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача судовий збір не повертається.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 139, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса: 65014, АДРЕСА_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Одесі (адреса: 65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4а) про визнання протиправним та скасування рішення №2060 від 10.04.2018р.; зобов'язання провести з 04.04.2018р. пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII від 16.12.1993р. - відмовити.

Судові витрати відшкодуванню не підлягають, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 29.08.2018р.

Суддя Я.В. Балан