Рішення № 76133583, 23.08.2018, Луганський окружний адміністративний суд

12.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 серпня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1379/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

у складі головуючого судді Чиркіна С.М.,

за участю

секретаря судового засідання Моспанюк Є.С.,

та

представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

від І відповідача - Сальникова В.С.,

від ІІ відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної ОСОБА_1 до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку, Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - І-ий Відповідач), Міністерства оборони України (далі - ІІ-ий Відповідач) у якому з урахуванням уточненого позову просив:

- визнати бездіяльність відповідача 1 в особі Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку, що виражена у невиконанні умов Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеного з Міністерством оборони України в особі Начальника Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 11 травня 2016 року, укладеного з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині звільнення громадян України з військової служби, які вислужили 24 місяці та не бажають продовжувати службу за Контрактом, який набув право на звільнення 11 травня 2018 року відповідно до поданого та підписаного рапорту;

- визнати бездіяльність відповідача 2 в особі Міністерства оборони України в особі Міністерства оборони України, що виражена у невиконанні умов Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеного з Міністерством оборони України в особі Начальника Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 11 травня 2016 року, укладеного з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині звільнення громадян України з військової служби, які вислужили 24 місяці та не бажають продовжувати службу за Контрактом, який набув право на звільнення 11 травня 2018 року відповідно до поданого та підписаного рапорту.

- зобов'язати відповідача 1 звільнити з лав ЗСУ позивача - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов'язати відповідача 1 провести виплату всіх належних компенсацій за неотримане речове майно та неотримане харчування за рапортами, що були подані 08 травня 2018 року;

- зобов'язати відповідача 1 провести виплату всіх належних компенсацій за неотримане речове майно та неотримане харчування за рапортами в строк не пізніше наступного дня з дати звільнення з лав ЗСУ;

- зобов'язати відповідача 1 видати позивачеві копію наказу про звільнення та зробити всі належні записи завірені печаткою в військовому квитку серії АВ № 203750 від 13 липня 2015 року.

Ухвалою суду від 24 травня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (арк.спр.1-2).

На підставі заяви позивача, ухвалою суду від 23.08.2018 року пункт 5, 6 позовні вимоги про зобов'язання Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку провести виплату всіх належних компенсацій за неотримане речове майно та нетримане харчування в строк не пізніше наступного дня з дати звільнення з лав ЗСУ залишені без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є учасником бойових дій має відповідне посвідчення серії НОМЕР_2 від 04 квітня 2017 року.

04 січня 2017 року його було переведено до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку, де проходить військову службу інспектором Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку на підставі контракту від 11 травня 2016 року укладеного з Міністерством оборони України в особі Начальника Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку.

14 березня 2018 року позивач звернувся з рапортом про звільнення до командування в особі Начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку, який було зареєстровано за № 1440 від 16 березня 2018 року.

Вважає, що право на звільнення було ним набуто у відповідності до п.8, п.п. І, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року за № 2232-XII та з 11 травня 2018 року на підставі норм Контракту та Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» його мали звільнити з лав ЗСУ на підставі рапорту про звільнення від 14 березня 2018 року як особу, яка після проходження служби строком 24 місяці не висловила бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

11 травня 2018 року позивачем була здана табельна зброя з відміткою, завіреною печаткою та підписом уповноваженою особи.

Позивач зазначає, що оскільки до теперішнього часу, всупереч вимог чинного законодавства України його не звільнено з лав Збройних Сил України, то він має право звернутись до суду з адміністративним позовом для захисту порушеного права на звільнення.

У позовній заяві також зазначено, що 11 травня 2018 року Позивач звернувся із заявою про перевірку законності дій в частині відмови у звільненні з лав ЗСУ уповноважених осіб 1-го Відповідача до Військової прокуратури Луганського гарнізону Військової прокуратури Об'єднаних сил яка в подальшому направлена до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку для перевірки неправомірності дій.

20 липня 2018 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян суду засобами електронного зв'язку за вхідним реєстраційним номером 17337/2018 надійшов відгук на позову заяву (арк.спр.74-77). В обґрунтування заперечень зазначив, що Позивач залучений до сил та засобів об'єднаних сил для здійснення заходів у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, тому не може бути звільненим за закінченням строку контракту..

30 липня 2018 року представником Міністерства оборони України до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду, засобами електронного зв'язку за вхідним реєстраційним номером 18129/2018 було надано відзив у адміністративній справі (а.с. 110-113). В обгрунтування заперечень зазначив, що Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» № 1769-VII, який набрав чинності 07 січня 2017 року встановлено, що право на звільнення з військової служби набувають військовослужбовці, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом. Звільнення таких військовослужбовців з військової служби здійснюється (за бажанням військовослужбовця) у строки та в обсягах, визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, не пізніше одного року з дня набрання чинності цим Законом.

ІІ -ий Відповідач вважає, що згідно з Законом України № 1769, позивач набув право на звільнення з військової служби, але строк та обсяг звільнення визначається центральним органом виконавчої влади, який здійснює керівництво військовими формуваннями.

Як вбачається із змісту відзиву у адміністративній справі, на підставі поданого рапорту позивач включається до Плану звільнення військовослужбовців Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку.

Крім того, як зазначає ІІ-ий Відповідач, позовна вимога є на даний час передчасною, оскільки Луганським зональним відділом Військової служби правопорядку жодним чином права позивача на час подання позовної заяви не порушено та будь-які підстави вважати, що таке порушення прав відбудеться у позивача відсутні, а отже Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку не може вважатись відповідачем по справі.

Також зазначив, що позовна вимога щодо зобов'язання відповідача 1 звільнити позивача з військової служби є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, вважає відповідач 2.

Додатково ІІ-ий Відповідач зазначив, що у позовній заяві взагалі відсутні позовні вимоги до Міністерства оборони України, оскільки останнім жодним чином не було порушено прав позивача та не зазначено які саме дії, відповідно до чинного законодавства, Міністерство оборони України повинно було вчинити щодо звільнення позивача з військової служби.

В судовому засіданні Позивач та його представник підтримали позовні вимоги, додатково до обставин зазначених у позові пояснили, що 1-й Відповідач обіцяв звільнити саме 11.05.2018 на підставі відповідного рапорту але постійно відтерміновує дату звільнення з посиланням на очікування додаткових роз'яснень. 17.07.2018 року отримав витяг з наказу № 166 від 18.07.2018 року про звільнення на підставі якого потім отримав обхідний лист (а.с 120, 121), але в подальшому зазначений наказ був замінений та не містив інформації про звільнення (а.с. 122-124).

Представник І-го Відповідача підтримав доводи зазначені в заперечені проти позову, додатково пояснив, що позивача не може бути звільнено у зв'язку із розбіжностями у діючому законодавстві, з приводу яких очікують роз'яснення. Вважав, що за відсутності відповідного рішення Позивач не може бути звільнений. З приводу різних за змістом наказів № 166 пояснив, що Позивачем був наданий лише витяг з проекту наказу, оригінал наказу № 166 не містив інформації про звільнення. Послався на наказ № № 1 від 02.05.2018 року про залучення у тому числі Позивача до особового складу сил та засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій і Луганській областях.

Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, зазначили, що оскільки Позивач включений до списку сил та засобів які приймають участь у відсічі і стримування збройної агресії він на даний час не може бути звільнений з лав збройних сил.

ІІ-ий Відповідач в судове засідання не прибув, про час розгляду справи був повідомлений, приймаючи до уваги вимоги ст. 205 КАС України, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, а також представника 1-го відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

11 травня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі Начальника Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу (далі - Контракт від 11 травня 2016 року) (арк.спр.11).

Відповідно до пункту 3 Контракту від 11 травня 2016 року, цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Сторони зобов'язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладанні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами (пункт 4 Контракту від 11 травня 2016 року).

Згідно з інформацією зазначеною у посвідчені серії НОМЕР_2 від 04 квітня 2017 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серія НОМЕР_3, виданий Комінтернівським РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області, РНОКПП НОМЕР_1 є учасником бойових дій, (арк.спр.7).

14 березня 2018 року позивач звернувся до Начальника відділення Військової служби правопорядку Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку із рапортом, який було зареєстровано за вх. № 1440 від 16 березня 2018 року (арк.спр.13).

Відповідно до змісту рапорту від 14 березня 2018 року позивач просив розірвати Контракт від 11 травня 2016 року на підставі пункту 4 Контракту та пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» щодо IV категорії осіб.

Крім того, 08 травня 2018 року Позивач звернувся до Начальника відділення Військової служби правопорядку Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку із рапортом, в якому просив виплатити компенсацію за харчування в період з 04 січня 2017 року по 10 травня 2018 року у зв'язку із звільненням з лав Збройних Сил України (арк.спр.15).

11 травня 2018 року позивачем до Військової прокуратури Луганського гарнізону була подана заява у якій зазначено, що останньому було відмовлено у надані обхідного листа для подальшого звільнення (арк.спр.16).

В наказі № 2 від 10.05.2018 зазначено, що старшина ОСОБА_1, інспектор відділення Військової служби правопорядку Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку, прибув до складу сил та засобів оперативно - тактичного угруповання «Північ», які залучаються та беруть безпосередню участь в операції об'єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, з метою виконання службових (бойових) завдань (арк.спр.65-69, 78-80).

Згідно з інформацією наявною у витязі з Наказу від 04 січня 2017 року за № 4, з 04 січня 2017 року позивача зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення до військової частини - польова пошта В0927 з 04 січня 2017 року за загальновійськовою нормою з видачою додаткових продуктів (арк.спр.81).

Суд критично оцінює твердження Позивача, що останній не приймав присягу, оскільки зазначені твердження спростовуються його особистим підписом підтвердженим в судовому засіданні, під військовою присягою (а.с 189).

З метою роз'яснення порядку звільнення військовослужбовців Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку з військової служби у запас, які залучені до сил та засобів у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, начальником Луганського зонального відділу Військової служби А2256 направлена відповідна телеграма від 18 липня 2018 року за № 2572 ( а.с 95).

Згідно із поясненнями представника І-го Відповідача відповідь на телеграму не отримана.

І-ий Відповідач із посиланням на положення Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 року за № 2232-XII (зі змінами відповідно до Закону України від 05 квітня 2018 року № 2397 - VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби»), Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 03 липня 2018 року № Д-1 «Про визначення строків звільнення з військової служби осіб, які набули право на звільнення зі служби, та особливості звільнення» стверджує, що на даний час звільнити з військової служби Збройних Сил України позивача, який залучений до сил та засобів операції об'єднаних сил та видати ОСОБА_1 відповідний витяг з наказу про звільнення завірений належним чином не виявляється можливим, у зв'язку із тим, що це не передбачено чинним законодавством України.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянином України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року за № 2232-XII (далі - Закон № 2232- XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Частиною другою вказаної статті Закону передбачено, що порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153).

Положення № 1153 визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі , у тому числі регламентує питання укладання та розірвання контракту.

В свою чергу, строки військової служби визначаються у статті 23 цього ж Закону, відповідно до частини 2 якої, для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу - від 2 до 5 років; для інших громадян - від 1 до 5 років.

Відповідно до пункту 2 частини дев'ять статті 23 Закону № 2232 під час дії особливого періоду

для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;

Пунктом 3 частини 5 ст. 26 Закону № 2232 передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації:

Згідно із підпунктом й) пункту 2 ч.5 ст. 26 Закону України Закону № 2232 в редакції закону № 2397 від 05.04.2018 року контракт укладений до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію припиняється, а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

Звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби за цією підставою (за бажанням військовослужбовців), здійснюється у строки, визначені центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, але не пізніше трьох місяців з дня набуття такого права, а тих, хто на час набуття права на звільнення зі служби виконують завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду, беруть безпосередню участь у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, - протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань.

Таким чином, зазначеною нормою закону встановлені запобіжники звільнення Позивача у вигляді виконання завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду та беруть безпосередню участь у ведені воєнних (бойових) дій.

Згідно із поясненнями представника І-го Відповідача поясненнями Позивача та функціональними обов'язками останній виконує обов'язки інспектора відділення військової-служби правопорядку фактично забезпечує безпеку дорожнього руху військових-транспортних засобів.

Суд не ототожнює залучення до складу сил та засобів оперативно - тактичного угруповання «Північ» із передбаченими абзацом 2-м, підпункту й) пункту 2, ч.5 ст. 26 Закону України Закону 2232 обов'язковими критеріями зокрема виконанням завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду, безпосередня участь у веденні воєнних (бойових) дій оскільки зазначені критерії перелічені у сукупності та відсутня інформація про певні завдання. Само по собі залучення до відповідних сил, на переконання суду не свідчить про виконання завдань з оборони країни та безпосередню участь у бойових діях (а.с 181-188).

Накази про виплату винагороди за участь в антитерористичній операції, в розумінні вимог статей 73-74 КАС України не є належними та допустимими доказами виконання завдань в інтересах оборони України та безпосередню участь у веденні воєнних (бойових) дій, оскільки містять інформацію про розмір виплат а не бойові завдання (а.с 169-177).

В контексті зазначених висновків та приймаючи юридичну конструкцію суд прийшов до висновку, що норми абзацу 2-го підпункту й) пункту 2 ч.5, ст. 26 Закону № 2232 не можуть слугувати обмеженнями для звільнення Позивача.

Згідно із ч. 8 ст. 26 Закону № 2232 у разі потреби військовослужбовці строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, які вислужили встановлені строки, можуть бути відповідно до Указу Президента України затримані на службі на строк до шести місяців.

Відповідний Указ не приймався, за згодою сторін контракт не подовжувався, Позивач не висловив бажання подовжити контракт, навпаки бажає його розірвати, про що подав відповідний рапорт.

Закон України «Про оборону України» встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони (далі - Закон № 1932).

особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

Так, ст.1 Закону України від 21.10.1993 № 3543 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає особливий період як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

В свою чергу, демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Отже, особливий період настає з моменту оголошення мобілізації і охоплює час мобілізації, який закінчується виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію» оголошено рішення про проведення часткової мобілізації, у зв'язку з чим в Україні настав особливий період з 18.03.2014р.

При цьому, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.

Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає підстави стверджувати, що у проміжок між періодами проведення мобілізації та закінченням останньої черги мобілізації 18.08.2015р. стан особливого періоду не припинявся.

З наведеного слідує, що строк дії контракту про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України закінчився саме під час дії особливого періоду, а тому в силу норми ч.9 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» мінімальний строк який він повинен відслужити становить 24 місяці.

Суд прийшов до висновку, що після того як Позивача відслужив 24-ри місяці та не висловив бажання продовжити службу, останній набув право на звільнення вже не відповідно до строків та обсягів визначених керівництвом військових формувань, а в загальному порядку, відповідно до поданого рапорту.

Згідно із статтями 6, 7 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 4 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод передбачена заборона рабства і примусової праці.

Системний аналіз підпункту й) пункту 2 ч.5, пункту 3 частини 5 ст. 26 Закону 2232 свідчить, що не зважаючи на дію особливого періоду Позивач, який відслужив більше 24-х місяців має право на звільнення.

Таке застосування діючого законодавства кореспондується із принципами верховенства права, правової визначеності та законності, а також засадами ст. 4 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод».

Відповідно до вимог статей 19, 20, 26 Закону № 2232, п. 35 Положення № 1153 до компетенції 1-го Відповідача відноситься питання звільнення Позивача. Наявність зазначеної компетенції визнається сторонами.

На час розгляду справи І-й Відповідач не прийняв мотивованого рішення за рапортом Позивача.

Згідно із підпунктом а) пункту 2) ч. 5 ст. 26 Закону 2232 під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації контракт припиняється у зв'язку з закінченням його строку. За таких обставин, будь-яких перешкод для звільнення з військової служби особи, у якої закінчився строк контракту в теперішній час немає.

Законом України від 06.12.2016 № 1769-VIII було внесені зміни у тому числі до Закону № 2232.

Пунктом другим Прикінцевих та перехідних положень Закону 1769 встановлено, що право на звільнення з військової служби набувають військовослужбовці:

які проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" ;

які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом.

Такі особи можуть продовжувати військову службу за новим контрактом, що укладається на умовах, передбачених частиною четвертою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" , якщо вони виявили таке бажання.

Звільнення таких військовослужбовців з військової служби здійснюється (за бажанням військовослужбовця) у строки та в обсягах, визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, не пізніше одного року з дня набрання чинності цим Законом.

Вказаний закон опубліковано в газеті Голос України 06.01.2017 №3.

Розділ II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» стосується звільнення військовослужбовців з підстав, визначених Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» та вказує на час, не пізніше якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний провести звільнення військовослужбовців, які вже це право набули.

При цьому, розділ II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» жодним чином не обмежує право військовослужбовців на звільнення з військової служби, з підстав, визначених ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки вказана норма є чинною, а до компетенції відповідачів не входить зупинення чи тимчасове призупинення дії норм законодавства.

Крім того, без виконання імперативного обов'язку Кабінету Міністрів України, визначеного п.3 розділу II Прикінцевих положень цього Закону щодо приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом, в частині визначення строків та обсягів, такі дії не відповідають ст.19 Конституції України.

Таким чином, зважаючи на той факт, що станом на момент подання рапорту 11.05.2018 та відповідно розгляду справи по суті Позивач набув право на звільнення (вислужив 24 місяці), суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання Відповідача - Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку, Міністерства оборони України звільнити з військової служби у зв'язку із закінчення строку контракту ОСОБА_1 обґрунтованими.

Позовні вимоги визначені в пунктах 2, 3 Позовної заяви (а.с. 37), щодо визнання протиправної бездіяльності відповідачів у зв'язку з невиконанням вимог контракту є некоректними, оскільки контракт не містить відповідного обов'язку. Пункт сьомий позовної зави є передчасним та не може бути задоволеним.

Питання про судові витрати не вирішується у зв'язку з їх відсутністю.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 23.08.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Складення рішення у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин рішення у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку, Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов'язати Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку звільнити з військової служби у зв'язку із закінчення строку контракту ОСОБА_1.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Повне рішення складено 28 серпня 2018 року.

Суддя С.М. Чиркін