Рішення № 76132403, 21.08.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 серпня 2018 р. Справа № 802/1672/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Дмитришеної Р.М., без участі сторін, розглянувши письмово за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області про: визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернуласьЖовтан ОСОБА_3 ( далі - позивач, ОСОБА_1В.) до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області ( далі- відповідач, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, орієнтовною площею 2,0 га.

Листом від 30.03.2018 року №3092/0-1573/0/95-18 позивач отримала відмову у наданні такого дозволу, яка мотивована тим, що відповідно до представлених позивачем документів, формування об’єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою щодо інвентаризації земель Пеньківської сільської ради.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом, у якому просить:

визнати протиправною та скасувати відмову ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.03.2018 року №3092/0-1573/0/95-18 та зобов’язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Підставами для задоволення своїх вимог позивач вказує, що відповідач протиправно відмовив в наданні дозволу, оскільки не відповідає положенням ст. 118 ч. 7 ЗК України. Одночасно у змісті позову зазначено, що в силу ЗК зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Відповідно до вимог ст. 50 ч.1 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Окрім того, позивач посилається на те, що відмова прийнята не у спосіб, що передбачено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, яким чітко визначено для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих рішень. За правилами п. 8 Положення, який затверджений наказом №333, Головне Управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Натомість, відмова була прийнята у формі листа, а не наказом, як то вимагається нормативно-правовим актом, яким має керуватись відповідач при розгляді клопотань. На вказані обставини, зазначає позивач, неодноразово було звернуто увагу апеляційною інстанцією в судових рішеннях.

Окрім того, відповідачем в супереч вимогам КАС України не було звернуто увагу на правові висновки Верховного суду України від 10.12.2013 №21-358а13, від 07.06.2016 №820/3507/15, від 11.10.2016 №806/3787/13-а, які мають обов'язковий характер в застосуванні норм матеріального права, де зазначено, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність в подальшому. Тому формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов'язком.

З приводу вимоги щодо зобов'язального характеру, то позивач в позовній заяві вказує, що в разі зловживання суб'єкта владних повноважень своїм правом та обов'язком, то суд для належного та ефективного судового захисту прав та інтересів особи, має право постановити судове рішення, яким зобов'язати суб'єкта владних повноважень на вчинення конкретних дій.

Ухвалою суду від 26.06.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

На вимогу ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на адресу суду за вх. №28481 надійшов відзив на адміністративний позов.

Заперечуючи щодо позовних вимог представник відповідача зазначив, що відповідно до ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), формування земельних ділянок шляхом поділу та об’єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок. Керуючись ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідач відмовив позивачу в надані дозволу на розробку проекту землеустрою. На підставі викладеного, просили відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

02.08.2018 року через канцелярію суду надійшли клопотання про розгляд без участі підготовчого судового засідання від представника позивача за вх. №32697 та представника відповідача за вх. №32696, де учасники справи зазначили про відсутність інших заяв та клопотань та достатність письмових доказів.

Ухвалою суду від 02.08.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 21.08.2018 року представники сторін не з’явились, натомість на адресу суду надійшли клопотання про розгляд справи без участі від представника позивача за вх. № 35750 та представника відповідача за вх. № 35753.

В силу ч. 3 ст. 194 КАс України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів. Відтак, судом визначено за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані письмові докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, орієнтовною площею 2,0 га.

ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області №3092/0-1573/0/95-18 від 30.03.2018 року, відповідач надав відповідь на звернення позивача, у якому вказав, що ч. 2 ст.79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках передбачених законом.

Згідно ч. 6 ст.79-1 Земельного кодексу України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В даній ситуації, відповідач зазначив, що формування об’єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Пеньківської сільської ради.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

З даною відмовою позивач не погоджується та оскаржує її до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частинами 1, 2 пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Згідно абзацу 1 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Поряд із цим, із положень статті 79-1 ЗК України випливає, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Земельного кодексу України, викладені у ч. 6 ст. 79-1, якими прямо передбачено необхідність формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області саме із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Водночас, згідно матеріалів справи, земельна ділянка площею 2,0 га, щодо якої позивач висловила бажання отримати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо ведення особистого селянського господарства, входить до складу земельної ділянки в адміністративних межах Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, яка сформована та має кадастровий номер 0523984300:01:002:0179, площа останньої становить 4,0455га.

Стаття 25 Закону України “Про землеустрій” визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок.

Частиною другою статті 55 Закону України “Про землеустрій” передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про державний земельний кадастр" відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених Земельним кодексом України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками. Відомості вносяться одночасно до документів Державного земельного кадастру у текстовій та графічній формі. Подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру здійснюється розробником такої документації, якщо інше не встановлено договором на виконання робіт із землеустрою. Внесені відомості зберігаються у Державному земельному кадастрі постійно.

Згідно з частиною першою статті 204 Земельного кодексу України державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до матеріалів справи, відомості щодо цієї земельної ділянки внесено до Державного земельного кадастру 15.11.2015, що відображено у витягу з Державного земельного кадастру. Інформація про документацію із землеустрою на підставі якої проведена державна реєстрація у витязі зазначено, що проведена інвентаризація земель під час здійснення землеустрою 14.11.2013 ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що оскільки земельна ділянка площею 4,0455га на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) є сформованою, відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру, її подальший розподіл здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою.

Щодо доводів позивача стосовно порушення відповідачем вимог п. 8 Положення про ГУ Держгеокадастру в області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 № 333, суд зазначає наступне.

Так, Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.

За правилами п. 8 цього ж Положення, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Так, відповідно до норм ст.118 ЗК України, за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.

Позивач звернулась до відповідача з клопотанням саме в порядку ст.118 ЗК України про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Водночас, за результатами розгляду такого клопотання відповідачем позивачу був направлений лише лист "Щодо розгляду клопотання", без прийняття будь-якого рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за №381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом ОСОБА_2 управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Таким чином, лист відповідача від 30.03.2018 року за №3092/0-1573/0/95-18 наданий у відповідь на клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за змістом та формою не можуть вважатись «відмовою» у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України, та є протиправним.

На ряду із цим, суд зазначає, що в силу положень ст. 4 КАС України надано визначення поняттю нормативно-правового акту та індивідуального акту.

Так, у процесуальному законі законодавцем закріплено визначення нормативно-правового акту, який відповідно до п. 18 ст. 4 КАС України, є актом управління (рішення) суб’єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Натомість, у розумінні п. 19 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб’єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відтак, враховуючи, що за клопотанням позивача не було прийнято рішення, а лише лист, яким позивачу відмовлено у задоволенні клопотання, тому цей лист не може бути скасованим як рішення суб'єкта владних повноважень. Позивач самостійно вказує у позовній заяві, що відмова була прийнята у формі листа, а не наказом, як то вимагається нормативно-правовим актом, тому вимога позивача у цій частині не може бути задоволеною.

Визначаючись щодо решти позовних вимог та обраного позивачем способу захисту, суд доходить наступного висновку.

З приводу вимоги позивача про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 , суд наводить наступні висновки.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб'єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, відповідно до ст.122 Земельного кодексу України, відноситься до виключних повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

В силу положень Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" саме відповідач, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відтак, позовні вимоги, які стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноваження прийняти певне рішення є втручанням у дискрецію (вільний розсуд) діяльності даного суб'єкта владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією №R(80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, суд не може втручатись в дискреційні повноваження та виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

ОСОБА_4 Суд у подібних правовідносинах у справі №815/3799/17 від 08.05.2018 року дійшов аналогічного висновку.

ОСОБА_4 Суд зазначив, що відповідач має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відтак, оскільки рішення за клопотанням позивача відповідачем не прийнято, з урахування правової позиції Верховного Суду, суд вважає, що правовим захистом має бути зобовязання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В силу ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області, оформлену листом від 30.03.2018 року за №3092/0-1573/0/95-18 щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

В частині скасування відмови ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у листі від 30.03.2018 за №3092/0-1573/0/95-18 - відмовити.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкисільськогосподарського призначення, державної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Пеньківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (вул.Покришкіна, 8-Г/59, м. Вінниця, ід. номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547) сплачений при звернені до суду судовий збір відповідно у розмірі 352,40 грн. (триста п"ятдесят дві гривні 40 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін: ОСОБА_1 (вул.Покришкіна, 8Г/59, м. Вінниця, ід. номер НОМЕР_1); Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547)

Рішення у повному обсязі складено: (28.08.2018 )

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна