Ухвала суду № 76131810, 30.08.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/11208/18

Провадження № 4-с/161/95/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого - судді Рудської С.М.

при секретарі – Ярмолюк В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку справу за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Рівненського міського відділу Держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_2

В С Т А Н О В И В:

Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду з даною скаргою на дії старшого державного виконавця Рівненського міського відділу Держаної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області ОСОБА_2 на обґрунтування вказавши. Що рішенням луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.05.2015 року на її користь зі ОСОБА_3 були стягнуті аліменти на утримання неповнолітніх дітей – сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі ? частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Виконавчий лист, виданий на підставі вищевказаного рішення суду, перебуває на примусовому виконанні у Рівненському міському відділі Держаної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області. Законом України № 2017-УІІІ від 17.05.2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» у ч. 2 ст. 182 СК України внесені зміни, згідно з якими мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного вік. Вказана норма Закону в новій редакції діє з 08.07.2017 року. В червні 2018 року вона звернулася з заявою до старшого державного виконавця Рівненського міського відділу Держаної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області ОСОБА_2 про здійснення перерахунку аліментів відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України. Листом від 23.06.2018 року державний виконавець у здійсненні перерахунку їй відмовила, зазначивши, що для зміни межі мінімального розміру аліментів їй необхідно звернутися до суду. Вважає такі дії державного виконавця неправомірними та такими, що суперечать діючому законодавству України. Просить суд визнати дії старшого державного виконавця Рівненського міського відділу Держаної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області ОСОБА_2 визнати незаконними; зобов’язати старшого державного виконавця Рівненського міського відділу Держаної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області ОСОБА_2 здійснити перерахунок розміру аліментів, визначених у рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.05.2015 року , які підлягають стягненню зі ОСОБА_3, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 182 СК України, починаючи з 08.07.2017 року.

До початку судового засідання заявник ОСОБА_1 подала заяву з проханням слухати справу за її відсутності, скаргу підтримує, просить її задовольнити.

Державний виконавець Рівненського міського відділу Держаної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з’явилась, причини неявки суду не повідомила, про день, час, місце слухання справи повідомлялась належним чином.

27.08.2018 року від старшого державного виконавця Рівненського міського відділу Держаної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області ОСОБА_2 на адресу суду надійшли письмові заперечення проти скарги в яких вона зазначила, що дійсно в її провадженні на примусовому виконанні знаходиться виконавчий лист № 161/19151/14 від 02.04.2015 року, виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області про зменшення розміру стягуваних зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей з 1/3 частки до ? частки з усіх видів доходу (заробітку), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. 12.06.2018 року від ОСОБА_1 надійшла заява з проханням здійснити перерахунок по сплаті аліментів починаючи з 08.07.2017 року у зв’язку з внесенням змін до ч. 2 ст. 182 СК України. 23.06.2018 року нею заявниці була надана аргументована відповідь про відсутність підстав для здійснення перерахунку. Так, дійсно з 08.07.2017 рок набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», яким збільшено мінімальний розмір аліментів на одну дитину з 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до 50 %. Проте, внаслідок цих змін перерахунок здійснюється не автоматично, у таких випадках стягувачу необхідно звертатися до суду з відповідним позовом. Крім того, ЗУ «Про виконавче провадження» не передбачений обов’язок державного виконавця самостійно змінювати розмір аліментів, встановлених рішенням суду та не передбачено проведення перерахунку за минулий час з підстав зазначених у скарзі. Просить суд у задоволенні скарги відмовити.

Заінтересована особа – боржник ОСОБА_6 в судове засідання повторно не з’явився, причини неявки суду не повідомив, про день, час, місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що у матеріалах справи містяться відповідні поштові повідомлення. Письмові пояснення по скарзі, заяви, клопотання від нього на адресу суду не надходили.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.01.2015 року, ухваленому у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, розмір аліментів стягуваних зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 був зменшений з 1/3 частки до ? частки з усіх видів доходу (заробітку) але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а.с. 3-4). Вказане рішення суду набрало законної сили 31.01.2015 року.

На підставі вищевказаного рішення 02.04.2015 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області було видано виконавчий лист № 151/19151/14, який знаходиться на примусовому виконанні у Рівненському міському відділі Держаної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Законом України №2017-VIII від 17.05.2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» у ч.2 ст.182 СК України внесені зміни, згідно з якими мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Вказана норма Закону в новій редакції діє з 08.07.2017 року.

12.06.2018 року стягувач ОСОБА_1 звернулася до державного виконавця із заявою, в якій просила провести перерахунок аліментів на двох неповнолітніх дітей у відповідності до вимог Закону України № 2017-VIII від 17.05.2017 року (а.с. 5).

Державний виконавець Шупік К.В. листом від 23.06.2018 № 55623 (а.с. 6) відмовила у проведенні перерахунку оскільки рішенням суду від 21.01.2015 року вже визначено спосіб та порядок його примусового виконання, а також зазначила, що стягувачу необхідно звертатися до суду з позовною заявою про збільшення розміру аліментів.

Суд вважає, що відмова державного виконавця здійснити перерахунок розміру аліментів є незаконною з огляду на наступне.

Статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначений порядок стягнення аліментів.

Зокрема, згідно ч. 1, 3 вищевказаної статті порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Частина 2 ст. 182 СК України в редакції, яка діє з 08.07.2017, передбачає, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» встановлено, що розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст. 182 СК України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У пункті 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав. При цьому суд не має права зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином, внесення змін до Сімейного кодексу України в частині визначення мінімального розміру аліментів, не є підставою для зміни розміру аліментів в судовому порядку в розумінні ст. 192 СК України, оскільки зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитини не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. В таких випадках питання визначення мінімального розміру аліментів, що мають стягуватись з боржника, віднесені до повноважень державного виконавця, у провадженні якого перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа про стягнення аліментів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Рівненського міського відділу Держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_2 є обґрунтованою.

Відповідно ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірним і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов’язати старшого державного виконавця Рівненського міського відділу Держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_2 здійснити перерахунок розміру аліментів, визначених у рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.01.2015 року зі ОСОБА_3 з урахуванням вимог ч. 2 ст. 182 СК України, починаючи з 08 липня 2017 року,тобто з дня набуття стягувачем ОСОБА_1 права на таких перерахунок.

Керуючись ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Рівненського міського відділу Держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_2 – задовольнити.

Визнати дії старшого державного виконавця Рівненського міського відділу Держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_2 незаконними.

Зобов’язати старшого державного виконавця Рівненського міського відділу Держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_2 здійснити перерахунок розміру аліментів, визначених у рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.01.2015 року зі ОСОБА_3 з урахуванням вимог ч. 2 ст. 182 СК України, починаючи з 08 липня 2017 року.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Волинської області протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у разі складення ухвали відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на ухвалу суду. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст ухвали складений 30 серпня 2018 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області ОСОБА_8