Рішення № 76130125, 17.08.2018, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/2644/18

Провадження № 2/234/1541/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2018 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі судді Михальченко А.О.

секретар судового засідання Вербовецька Д.В., Ситник О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Краматорську

цивільну справу № 234/2644/18 за позовом

ОСОБА_1

до

Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України,

Державної казначейської служби України

про стягнення матеріальної та моральної шкоди

за участю:

позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому зазначив, що є власником квартири АДРЕСА_2 загальною площею 38,6 кв.м.

В період з 12 квітня 2014 року по 05 липня 2014 року на території м. Краматорська проводились диверсійні дії, неодноразові обстріли житлових районів міста, в зв'язку з чим на час проведення антитерористичної операції він змушений був покинути свою квартиру.

31 липня 2014 року під час масового артобстрілу в будинок, в якому розташована його квартира, потрапили снаряди, внаслідок чого було пошкоджено стіни, стелю та балкон квартири, а також знищено всі меблі, техніку та речі, які були в квартирі, про що свідчить Акт обстеження від 31.07.2014 року, складений комісією у складі Начальника управління з питань цивільного захисту - ОСОБА_8, Головного інженера ТОВ «Крамбудресурс»- ОСОБА_9, спеціаліста УЖКХ - ОСОБА_10, Голови комітету мікрорайону № 4 - ОСОБА_7

За фактом прямого попадання в квартиру до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22014050000000031 від 14.04.2014 р. внесено відомості про злочин, а його визнано потерпілим у кримінальному провадженні.

У 2014-2017 роках за рахунок коштів міського бюджету були виконані роботи з відновлення житлового будинку № 2 по вул. Дніпровській. У квартирі були виконані наступні роботи: відновлена зовнішня стіна та внутрішньо квартирні перегородки, встановлено балконний блок у житловій кімнаті та віконний блок у кухні, вхідні та міжкімнатні двері, відновлені трубопровідні системи централізованого опалення та опалювальні прилади, виконано штукатурення стін та стелі, капітальний ремонт балкону.

Актом обстеження від 25.01.2017 року, складеним комісією у складі представників департаменту, відділу житлового господарства Краматорської міської ради, управління капітального будівництва та перспективного розвитку Краматорської міської ради, комунального підприємства «Служба єдиного замовника», було встановлено, що у кухні відсутня розводка системи холодного водопостачання, сантехприлади та газова плита, у ванній кімнаті відсутня ванна, крім цього повністю знищено меблі: стільці (2 шт.), диван (ліжко), шафа, меблі кухонні, посуд, холодильник, газова піч, світильники (2 шт.), газова та водяна арматура, постільна білизна, штори.

Враховуючи викладене, збільшивши під час розгляду справи розмір позовних вимог, посилаючись на ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», ст.22, 321, 319, 1166 ЦК України просив суд стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби на його користь матеріальну шкоду у розмірі 47 677 грн. 00 коп. та моральну шкоду у розмірі 6 500 грн. 00 коп.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 06.03.2018 провадження по справі відкрите в порядку загального позовного провадження. Призначене підготовче засідання на 23.03.2018. Відповідачам визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву .

27.04.2018 через канцелярію суду від представника Кабінету Міністрів України ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву у якому зазначено, що Кабінет Міністрів, в особі Головного територіального управління юстиції у Донецькій області повністю заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 та вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав: 1) Кабінет Міністрів України не є розпорядником бюджетних коштів, до його повноважень не належить отримування коштів з Державного бюджету, а тому він не може бути представником Держави у спірних відносинах. Визначення КМУ представником держави не відповідає вимогам ст.38 ЦПК України; 2) позивач не надав до суду доказів та посилання на наявність вироку в кримінальній справі, який набрав законної сили, а обвинувальний вирок потрібен для доказу терористичного акту, як підстави відшкодування шкоди, відповідно до ст.19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом»; 3) позивач не може дати оцінку в наслідок яких саме обставин пошкоджено його майно (терористичного акту (злочину), антитерористичної операції чи надзвичайної ситуації), а отже, ОСОБА_1 обрано не належний спосіб захисту своїх майнових прав та інтересів; 4) позивач не надав жодного доказу порушення його прав державою в особі КМУ, а тому вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди не підлягають задоволенню. Враховуючи викладене просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідач Державна казначейська служба України відзив на позовну заяву у строк, встановлений ухвалою суду від 06.03.2018, не подав.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача Кабінету Міністрів України ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечував з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Державної казначейської служби ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала у повному обсязі та пояснила суду, що на теперішній час відсутній закон чи нормативний акт, який регулює порядок відшкодування шкоди, спричиненої проведенням АТО, не встановлено державний орган, на який покладено обов'язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування. Наданими позивачем доказами не доведено розмір матеріальної шкоди, реальної вартості втраченого майна. Позивачем не доведено наявності кримінального провадження за ст.258-3 КК України та наявності вироку в кримінальній справі. Також зазначила, що ст.19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» передбачено відшкодування шкоди, заподіяної громадянам лише терористичним актом, натомість цей закон не передбачає відшкодування шкоди, заподіяної громадянам в результаті проведення антитерористичної операції, яка спрямована на припинення терористичної діяльності, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, тобто протидія терористичному акту. Крім того, позивач безпідставно вимагає покласти відповідальність щодо відшкодування завданої йому моральної шкоди на державу. Враховуючи викладене просила суд у задоволенні позову відмовити.

27.04.2018 через канцелярію суду від представника Кабінету Міністрів України ОСОБА_4 надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог до участі у справі.

07.05.2018 під час підготовчого судового засідання клопотання розглянуте та ухвалою суду від 07.05.2018 у його задоволенні відмовлено.

27.04.2018 через канцелярію суду від представника Кабінету Міністрів України ОСОБА_4 надійшло клопотання про виклик свідка ОСОБА_8

07.05.2018 під час підготовчого судового засідання клопотання про виклик свідка розглянуте та задоволено.

18.06.2018 через канцелярію суду позивачем подане клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, а саме - фототаблиці знищених меблів та майна у квартирі АДРЕСА_1; аналіз ціноутворення майна; ДВД диску на якому містяться відеофайли з зображенням пошкодженої квартири; заява про збільшення позовних вимог.

27.06.2018 під час судового засідання клопотання ОСОБА_1 судом розглянуте та задоволено на підставі ч.8 ст. 83 ЦПК України.

27.06.2018 у судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_8, який показав суду, що 31.07.2014 входив до складу комісії, яка оглядала квартиру АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1 Під час огляду було встановлено, що у квартиру під час артилерійського обстрілу сталося пряме попадання в балкон. Зруйнована балкона стіна, балконний блок, пошкоджено осколками стіни та стеля. Зруйновані усі меблі. Квартира до проживання не придатна.

24.07.2018 на підставі ст.243 ЦПК України після виходу до нарадчої кімнати суд поновив судовий розгляд справи, про що постановив відповідну ухвалу.

24.07.2018 судом направлено запит до Головного управління статистики у Донецькій області про надання інформації щодо середніх споживчих цін.

08.08.2018 з Головного управління статистики у Донецькій області до суду надійшла відповідь на запит про середні споживчі ціни.

14.08.2018 під час судового засідання позивачем заявлене клопотання про допит свідків - ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які прибули до суду. Клопотання судом розглянуте та задоволено на підставі ч.8 ст. 83 ЦПК України. У судовому засіданні допитані вказані свідки., які показали суду, що товаришують з позивачем ОСОБА_1 квартиру якого, у 2014 році було пошкоджено в результаті прямого попадання артилерійського снаряду під час бойових дій на території м. Краматорська. До пошкодження квартири вони неодноразово було вдома у ОСОБА_1 та бачили, що на кухні є кухонні меблі, стіл та стільці, газова побутова піч, холодильник; у кімнаті - два стола, комп'ютер, ліжко, постільна білизна, штори, телевізор; у ванній кімнаті стандартний набір сантехнічного обладнання - ванна, умивальник та унітаз. Також свідки показали, що усі зазначені предмети були у нормальному стані та приблизно початку 2000-х років виробництва.

Заслухавши учасників справи, свідків, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі свідоцтва про право власності від 15.12.2002, зареєстрованого в КП БТІ м. Краматорська 20.12.2002 за №42004-П, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_2. Загальна площа квартири становить 38,6 кв.м.

Згідно з актом від 31.07.2014, складеного комісією у складі: начальника управління з питань цивільного захисту міської ради ОСОБА_8, головного інженеру ТОВ «Крамбудресурс» ОСОБА_9, спеціаліста УЖКГ ОСОБА_14; представника комітету мікрорайону №4 ОСОБА_15, комісія провела обстеження квартири АДРЕСА_2 та встановила, що у квартиру під час артилерійського обстрілу сталося пряме попадання в балкон. Зруйнована балкона стіна, балконний блок, пошкоджено осколками стіни та стеля. Зруйновані усі меблі. Квартира до проживання не придатна.

З листа Донецької обласної державної адміністрації №Р-02332-11-1.1.2 від 03.01.2017 судом встановлено, що у 2014-2015 роках за рахунок коштів міського бюджету були виконані роботи з відновлення пошкоджених конструктивів житлового будинку №2 по вулиці Дніпровській у м. Краматорську, ремонту квартир та посилення балконів. У тому числі квартири позивача.

З даних акту комісійного обстеження б/н від 25.01.2017 судом встановлено, що комісією, згідно звернення ОСОБА_1 з питання відновлення у повному обсязі квартири, яка постраждала внаслідок прямого влучення під час обстрілу, проведено обстеження квартири ОСОБА_1 та встановлено, що на момент обстеження у квартирі заявника виконані наступні роботи: відновлена зовнішня стеля, внутрішні перегородки, віконний та балконний блоки, двері вхідні, блоки міжкімнатних дверей, виконана внутрішня обробка стін та перегородок, відновлена внутриквартирна розводка та опалювальні прибори (2 батареї, 4 та 7 секцій), двері 5 шт., вікна 2 шт., балконний блок 1 шт.

Залишилась необхідність виконання таких робіт: 1) відновлення (посилення) балконної плити, огорожі балкону, відновлення плити балкону у квартирі №330; 2) відновлення стін у коморі та перегородок між коридором та кухнею; штукатурка стін у ванній кімнаті та у коморі.

У квартирі відсутні (у зв'язку з пошкодження під час прямого влучення) наступні прилади: мийка, змішувач, сифон, підвід труб центральної каналізації та ХВС, газова піч, газовий шланг, газовий лічильник, електричні розетки - 1 шт. У ванній кімнаті: ванна, 1,5 м. розводка ППР труб, каналізації, гнучкий шланг на унітаз, сифон для ванної, змішувач, умивальник, сифон та змішувач. Виконати ремонт електричної проводки у ванній кімнаті.

Таким чином, судом встановлено, та у судовому засіданні не заперечувалось представниками відповідачів, що 31.07.2014 квартира позивача пошкоджена у результаті прямого влучення артилерійського снаряду під час проведення антитерористичної операції, внаслідок чого зруйновані - балкона стіна, балконний блок, пошкоджено осколками стіни та стеля. Зруйновані усі меблі. Квартира до проживання не придатна. В період з 2014-2015 за рахунок коштів міського бюджету значна пошкоджень у квартирі ліквідована.

Крім того, судом встановлено, що у зв'язку у з пошкодженням квартири в результаті артилерійського обстрілу ОСОБА_1 визнаний потерпілим у кримінальному провадженні №22014050000000031 від 14.04.2014, яке перебуває у провадженні УСБУ в Донецькій та Луганській областях.

Загальновідомим є той факт, що у 2014 році на території Донецької та Луганської областей згідно з Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» проводилась антитерористична операція.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року (в редакції Закону № 1313-VII від 5 червня 2014 року), згідно з якою антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 7 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 2 грудня 2015 року місто Краматорськ Донецької області (Краматорська міська рада), де розташований будинок у якому знаходиться квартира позивача, належить до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Суд вважає встановленим той факт, що житлова квартира, що належить ОСОБА_1, зазнала пошкоджень в ході проведення антитерористичної операції. При цьому, представники відповідачів, заперечуючи проти позову, посилаються на відсутність доказів заподіяння такої шкоди органами державної влади України чи їхніми підрозділами, Збройними силами України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

У відповідності до ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 19 цього Закону встановлено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на території Донецької та Луганської областей (далі - План заходів). Згідно з п. 2 Плану заходів Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Міністерству соціальної політики України, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України, Міністерству юстиції України та Міністерству фінансів України необхідно було підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів, в тому числі - «Про затвердження Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях». Вирішення порушеного питання можливо після законодавчого урегулювання визначення відповідного механізму відшкодування (компенсації) витрат громадянам, у яких повністю або частково зруйновано житло внаслідок бойових дій.

Враховуючи відсутність закону чи іншого спеціального нормативно-правового акту щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, не встановлено державний орган на який покладено обов'язок здійснювати відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування, суд виходить з того, що на підставі ч. 9 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України (аналогія закону) до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачеві шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження майна в ході проведення антитерористичної операції, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати викладені норми ст.22 Цивільного кодексу України та ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Так, п.8 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Водночас, згідно з ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Проте, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 1 Конвенції передбачено, що високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 8 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» Суд зазначив, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» Суд зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями «ПМР» в Придністров'ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов'язок за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110).

Таким чином, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов'язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок, а відтак особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов'язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

Слід зазначити, що на теперішній час Україна від зобов'язань за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Так, 21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Суд дотримується тієї позиції, що обов'язки, які держава бере на себе згідно зі ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, включають у себе обов'язок держави вживати всіх можливих засобів для забезпечення прав і свобод людини на власній території. Цей обов'язок залишається в силі навіть тоді, коли застосування державою своєї влади обмежено на частині її території, й передусім держава зобов'язана вживати всіх відповідних, можливих і доступних засобів для забезпечення прав і свобод людини на всій її території.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону.

Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Щодо суб'єктного складу сторін у спорі, суд зазначає, що відповідно до ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Відповідно до частини 4 ст. 58 Цивільного процесуального кодексу України державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, як відповідача зазначив саме Державу Україну в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27 лютого 2014 року «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України і законами України.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), суд вважає, що Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно, заперечення представника відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Доводи представника Кабінету Міністрів України - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про те, що відповідні органи державної влади є неналежними відповідачами у цій справі, не відповідають заявленим позовним вимогам, оскільки позивач просить відшкодувати завдану йому матеріальну та моральну шкоду за рахунок держави (з Державного бюджету України в цілому), а не з певного, визначеного органу державної влади (з частини коштів Державного бюджету України, які виділено на фінансування цього органу).

Окрім того, відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України.

Крім того, суд враховує, що правовідносини щодо відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням, руйнуванням, знищенням майна (у тому числі житла) терористичним актом в період проведення антитерористичної операції регулюються, крім ст. 41 Конституції України, ст. ст. 319, 321 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», також Кодексом цивільного захисту України.

Так, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Вирішуючи питання про розмір завданої позивачу матеріальної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В додатках №22 та №32 до позовної заяви позивачем конкретизований перелік майна, яке було знищене в результаті обстрілу, та вартість цього майна, а саме: шпалери (фарба, грунт, плінтус, робота) - 3 500,00 грн.; штори (2 шт.) - 2 391,00 грн.; стілець (2 шт.) - 3 029,00; газова побутова піч 3 070,00 грн.; ванна - 2 601,00 грн.; газова та водяна арматура - 1 200,00 грн.; світильник стельовий (2 шт.) - 800,00 грн.; холодильник - 6 999,00 грн.; посуд - 600,00 грн.; меблі кухонні - 8 062,00 грн.; диван (ліжко) - 5 950,00 грн.; постільна білизна - 650,00 грн.; шафа - 4 675,00 грн.; стіл журнальний 687,00 грн.; бра - 150,00 грн.; цеберка металева - 50,00 грн.; відновлення паласу 11 м.2 (чистка, латання) - 765,00 грн., дзеркало - 328,00 грн.; транспортні послуги - 450,00 грн.; годинник наручний - 120,00 грн.; умивальник - 880,00 грн.; будівельна частина - 720,00 грн. Усього майна на суму 47 677,00 грн.

На підтвердження наявності у квартирі, станом на 31.07.2014, зазначеного у додатках до позову майна, та його повного фізичного знищення, позивачем надана фототаблиця, з якої судом встановлено, що усі наявні у квартирі меблі, а також предмети побуту фізично знищені.

Крім того, позивачем надано відеосюжет з квартири, який розміщений у файлі на диску, який приєднаний до матеріалів справи, з якого суд вбачає, що у результаті артилерійського обстрілу у квартирі ОСОБА_1 фізично знищені меблі та предмети побуту.

Також факт знищення майна у квартирі позивача підтвердив у своїх показаннях свідок ОСОБА_8 який показав суду, що 31.07.2014 входив до складу комісії, яка оглядала квартиру АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1 Під час огляду було встановлено, що у квартиру під час артилерійського обстрілу сталося пряме попадання в балкон. Зруйнована балкона стіна, балконний блок, пошкоджено осколками стіни та стеля. Зруйновані усі меблі. Квартира до проживання не придатна.

З показань свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 судом встановлено, що у квартирі ОСОБА_1 знаходились належні йому меблі та предмети побуту - стельовий світильник (2 шт.), книжкові полиці, стіл журнальний, ковдра, матрац, подушки, палас, штори, наручний годинник, ліжко, цеберка металева, шафа, бра, постільна білизна, письмовий стіл, дзеркало, холодильник, кухонні меблі, телевізор.

Проаналізувавши надані позивачем докази у їх сукупності суд приходить до висновку, що вони є належними, допустими, достовірними та достатніми для висновку про те, що на час руйнування у квартирі АДРЕСА_3 знаходились такі меблі та предмети побуту - штори (2 шт.); стілець (2 шт.); газова побутова піч; ванна; газова та водяна арматура; світильник стельовий (2 шт.); холодильник; посуд; меблі кухонні; диван (ліжко); постільна білизна; шафа; стіл журнальний; бра; цеберка металева; палас, дзеркало; годинник наручний; умивальник.

Постановою Кабінету міністрів України №780 від 11.10.2016 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» затверджено мінімальний набір товарів культурно-побутового та господарського призначення.

Так, мінімальний набір товарів культурно-побутового та господарського призначення складається з: посуду (тарілка 2 шт., каструля 4 шт., сковорода 2 шт., чайник 1 шт., чайний сервіз 1 шт.); столові прибори (ложка 2 шт., виделка 2 шт., ніж 1 шт.); побутові прилади (холодильник (однокамерний); телевізор LED (38 см по діагоналі) з антеною; пральна машина; електрична праска); люстра; настільна лампа; годинник будь-якого виду; стаціонарний телефонний апарат; меблі (шафа для одягу; набір для кухні; дзеркало для ванної кімнати; стіл письмовий (однотумбовий), стілець, ліжко або диван; інші).

Приписами ч.3 ст.22 ЦК України встановлено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодування потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У судовому засіданні позивач клопотання про проведення судової товарознавчої експертизи за для встановлення вартості знищеного майна та розміру завданої йому матеріальної шкоди не заявляв, так як вважає, що через фізичну відсутність об'єктів, які можуть бути надані експерту на дослідження проведення такої експертизи є недоцільним.

При цьому, визначаючи вартість знищеного майна позивач виходив з середніх цін на аналогічне майно у торгівельних мережах м. Краматорська та надав суду рахунки з торгівельних мереж м. Краматорська у яких зазначена вартість меблів та предметів побуту, конструктивне схожих на знищені.

Крім того, з інформації з Головного управління статистики у Донецькій області щодо середніх споживчих цін на споживчому ринку Донецької області за одиницю виміру судом встановлено, що заявлена позивачем вартість знищеного майна фактично відповідає середнім споживчим цінам на аналогічне майно у Донецькій області.

При цьому суд не приймає до уваги доводи відповідачів щодо відсутності належних доказів для визначення розміру матеріальної шкоди, так як приписами ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, проаналізувавши надані позивачем докази щодо визначення розміру завданої йому матеріальної шкоди в їх сукупності, виходячи з принципу верховенства права, суд приходить до висновку, що позов в частині відшкодування матеріальної шкоди підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у розмірі 6 500,00 грн. суд зазначає, що вони задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Приписами ч. 1-4 ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 зазначив, що вона полягає у приниженні його, як громадянина України, так як він був вимушений евакуюватися з м. Краматорська, не отримував пенсію, не мав змоги заробляти, відносини з родичами з Росії стали напруженими, у нього розпався шлюб.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у пунктах 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються лише тоді, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди, а також при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В той же час, зазначені позивачем підстави не є підставами для відшкодування моральної шкоди, а отже у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується нормами ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а позов задоволено частково, то на підставі частин 6 та 7 ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне компенсувати витрати по сплаті судового збору за рахунок держави у сумі 704,80грн.

Керуючись ст. ст. 2, 10, 13, 141, 264, 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Відшкодувати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1; АДРЕСА_4) за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду в розмірі 47 677 грн. 00 коп. (сорок сім тисяч шістсот сімдесят сім грн. 00 коп.).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. (сімсот чотири грн. 80 коп.) компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд Донецької області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складений 28.08.2018.

Суддя А. О. Михальченко