Постанова № 76128970, 29.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 759/6476/18 Головуючий у суді першої інстанції: Петренко Н.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/7214/2018 Доповідач у суді апеляційної інстанції : Прокопчук Н.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:головуючого: судді-доповідача: ПрокопчукН.О.

суддів: Саліхова В.В., Семенюк Т.А.,

розглянувши у порядку ст.369 ЦПК України апеляційну скаргу ОСОБА_3 від імені та в інтересах ОСОБА_4

на ухвалу судді Святошинського районного суду м. Києва від 07 червня 2018 року

в цивільній справі за матеріалами позову ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 07 червня 2018 року позовну заяву ОСОБА_4 було повернуто заявнику.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_4, просить скасувати вищевказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. Вважає оскаржувану ухвалу незаконною, постановленою з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було невірно застосовано положення ЗУ «Про судовий збір» в частині звільнення позивача як учасника бойових дій від сплати судового збору за звернення з позовною заявою. Окрім того, судом не було враховано ту обставину, що поданий позов стосується відшкодування ОСОБА_4 шкоди, завданої органом державної влади, а тому відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 З «Про судовий збір» судовий збір за подання даної позовної заяви справлятися не повинен.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України ( у редакції Закону № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із вищевикладеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, суддя виходив з того, що позивачем не було виконано вимоги ухвали суду від 08 травня 2018 р. про залишення позовної заяви без руху, не сплачено судовий збір, а відтак вона підлягає повернення позивачу.

Колегія суддів не може у повній мірі погодитися із такими висновками судді з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 у травні 2018 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, Державної казначейської служби України та просив стягнути з ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України провести виплату на свою користь основної суми в розмірі 14 120, 05 грн., збитків, завданих інфляцією за період прострочення у розмірі 13 138, 82 грн., моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., а також понесених ним судових витрат.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 08 травня 2018 р. позовну заяву ОСОБА_4 було залишено без руху та надано п'ятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення вказаних в ній недоліків шляхом сплати судового збору в розмірі 704, 80 грн. з урахуванням тієї обставини, що позивачем оспорюється не порушення його прав як учасника бойових дій, у даному випадку спір виник у зв'язку з непроведенням ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві виконавчих дій з виконання рішення суду про стягнення на користь ОСОБА_4 суми боргу за розпискою, а тому позивач при зверненні з даним позовом до суду не звільняється від спати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

25 червня 2018 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_3 було направлено до Святошинського районного суду м. Києва заяву, в якій представник позивача зазначив про те, що позивач ОСОБА_4 відповідно до положень ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, окрім цього, він звернувся з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади - ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, а відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір за подання вказаних позовів не справляється.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_4 суд вказав, що він звернувся з позовом про захист своїх порушених прав не як учасник бойових дій, а як фізична особа, а відтак він не звільняється від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України).

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Європейський суд з прав людини зауважив, що «сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету» («Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), № 28249/95, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року).

У зв'язку з цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), виключно відповідно до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 від 07 грудня 2017 року (а.с.13).

На учасників бойових дій розповсюджується дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, який визначає статус, зокрема, і учасників бойових дій та гарантії їх соціального захисту.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветерани війни та особи, на яких поширюється чинність цього Закону, звільняються від плати за оформлення документів, юридичні консультації, а також від судових витрат, пов'язаних з розглядом питань щодо їх соціального захисту.

Згідно із частиною 8 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про безоплатну правову допомогу» 06 листопада 2012 року № 5477-VI частину другу статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викласти в такій редакції: «Ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань».

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22 травня 2015 року № 484-VIII (набрав чинності з 01 вересня 2015 року) внесені зміни, зокрема, у статтю 5 Закону України «Про судовий збір»(пільги щодо сплати судового збору), а саме: відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.

Зазначена норма статті даного Закону не містить посилань на те, що позов має бути заявлений лише з підстав порушення прав та законних інтересів позивача саме як учасника бойових дій, а також прямо та чітко не зазначає, що справа має стосуватись порушених прав саме позивача, що має статус учасника бойових дій, без уточнення характеру такого права та підстав його порушення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності ясності і недвозначності і правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування не включає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частини перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно буди доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C. G. Та інші проти Болгарії» (« C.G. and others v.Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «ОлександрВолков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

Відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту вказаної норми пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» в першу чергу пов'язане з недоліками законодавчої техніки, яка використовувалась законодавцем під час підготовки Закону України «Про судовий збір», проте це не повинно впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій при їх зверненні до суду, у зв'язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів. з 01 вересня 2015 року правове регулювання пільг по сплаті судового збору здійснюється на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», який є спеціальним Законом і не містить жодних обмежень для учасників бойових дій щодо предмету судового захисту порушених прав.

Саме така позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 572/2088/17.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_4 від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», як учасника бойових дій.

Окрім того, відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Позовна заява ОСОБА_4 обґрунтована тим, що внаслідок бездіяльності посадових осіб ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві не виконується в примусовому порядку рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 травня 2014 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь позивача боргу за розпискою, чим йому завдано матеріальну та моральну шкоду.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням змісту позовних вимог та суб'єктного складу судовий збір за подання вказаної позовної заяви не справляється відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір».

З врахуванням викладеного, погодитись з постановленою ухвалою неможливо, вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379,381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 від імені та в інтересах ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу судді Святошинського районного суду м. Києва від 07 червня 2018 року скасувати. Справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач:

Судді: