Постанова № 76123816, 29.08.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«29» серпня 2018 року

м. Харків

справа № 628/2227/17

провадження № 22-ц/790/3966/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря: Семикрас О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 30 квітня 2018 року, постановлене суддею Гетьман Л.В.,-

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 31 березня 2011 року в розмірі 91318,68 грн., з яких: 7874,60 грн. - заборгованість за кредитом; 75169,38 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3450,00 - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 4324,70 грн. - штраф (процентна складова), а також судові витрати в розмірі 1600,00 грн.

В обґрунтування позову банк зазначив, що відповідно до укладеного договору без номеру від 31 березня 2011 року, відповідач отримав кредит в розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом в заяві. При укладенні вказаного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, якою врегульовано норми щодо договорів приєднання. Відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту належним чином не виконав, в зв'язку з чим у нього станом на 31 липня 2017 року виникла вказана вище заборгованість в загальному розмірі 91318,68 грн., яку банк просить стягнути на свою користь (а.с. 2-3).

Рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 30 квітня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість в розмірі 91318,68 грн. та судові витрати в розмірі 1600,00 грн. (а.с. 195-198).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати в частині стягнення заборгованості за процентами, пенею та комісією і штрафами та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування посилається на необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, неправильну оцінку доказів та неправильне встановлення спірних правовідносин. Зазначає, що не оскаржує рішення в частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 7874,60 грн. В іншій частині з рішенням не погоджується з наступних підстав. Між сторонами не укладено в належній формі кредитний договір, оскільки банком не надано суду доказів отримання ним Пам'ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів, не надано доказів того, які саме умови розумів відповідач під час підписання анкети-заяви. Він не знав умов кредитування, розмір процентних ставок та інші істотні умови договору кредиту. Договірні відносини мають істотний дисбаланс прав та обов'язків на користь банку, про що свідчить та обставина, що сума заборгованості за процентам майже в 10 разів перевищує суму заборгованості за кредитом. Він як споживач повинен бути захищеним від таких зловживань, як односторонні типові контракти. Крім того, він заперечує проти того, що надавав свою згоду на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту. Так, в анкеті-заяві зазначено бажаний розмір кредитного ліміту в сумі 500,00 грн. Йому не було роз'яснено всіх умов договору, в тому числі користування коштами в межах кредитного ліміту в сумі 8000,00 грн. Йому об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні анкети-заяви, він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, банк не надав йому в повному обсязі відомості, необхідні клієнту при укладенні кредитного договору. Умови договору щодо підвищення процентної ставки за кредитом є несправедливими, рішення банку про одностороннє підвищення процентної ставки є неправомірним. Вимоги банку про одночасне стягнення з нього пені та штрафів фактично є подвійною цивільно-правовою відповідальністю, що свідчить про порушення положень ст. 61 Конституції України. Строк дій перевипущеної кредитної картки - до останнього дня вересня 2014 року, банк звернувся до суду з позовом в серпні 2017 року, тобто з пропуском річного строку позовної давності для вимог про стягнення пені. Він просив суд першої інстанції застосувати до позовних вимог банку позовну давність, проте суд безпідставно дійшов висновку про необґрунтованість заяви про застосування позовної давності. Крім того, він не працює, є інвалідом 3 групи, єдиним джерелом його доходів є пенсія по інвалідності. Він проживає разом з бабусею 1940 року народження, яка потребує його догляду, та з трьома малолітніми дітьми. В даний час в провадженні суду знаходиться справа про позбавлення матері дітей батьківських прав. Вказані обставини не були враховані судом першої інстанції (а.с. 206-214).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2018 року закінчено підготовку апеляційного розгляду даної цивільної справи, справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи (а.с. 235-236).

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Оцінюючи аргументи, викладені в апеляційних скаргах позивача та відповідача, колегія суддів в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29; справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає не повною мірою.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що 07 жовтня 2014 року від імені ОСОБА_1 на користь банку здійснювався платіж в рахунок часткового погашення заборгованості, в зв'язку з чим заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає. Оскільки відповідачем не виконувалися умови кредитного договору, то з нього на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором.

Колегія суддів не може в повному обсязі погодитись з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, не заперечувалось сторонами та підтверджується матеріалами справи, 31 березня 2011 року відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 6).

З тексту даної анкети-заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_1 висловив свою згоду на те, що дана анкета-заява разом з Пам'яткою клієнта, Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг. Також в анкеті-заяві зазначено, що відповідач ознайомився та погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Крім того, відповідачем було зазначено, що він зобов'язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПАТ КБ «Приватбанк».

Також відповідачем 31 березня 2011 року було підписано довідку про умови кредитування, в якій зазначено тарифи банку (а.с. 7).

Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання, було укладено в письмовій формі кредитний договір.

Вказані обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину та укладення кредитного договору, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 8000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у погодженому сторонами розмірі.

Проте відповідач покладені на нього зобов'язання належним чином не виконував, зважаючи на що у нього виникла заборгованість, яка згідно доводів банку та наданого останнім розрахунку складає 91318,68 грн.

04 жовтня 2017 року відповідачем до суду першої інстанції подано заперечення на позовну заяву, в якій в тому числі зазначено на застосуванні позовної давності до вимог банку (а.с. 46-50).

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з правових позицій, викладених в Постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року по справі № 6-14 цс 14, яка була ухвалена за наслідками перегляду цивільної справи за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналогічні правові позиції викладені і в постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 181/467/17, сторонами в якій були ПАТ КБ «Приватбанк» та позичальник. Зокрема, у вказаному судовому рішенні зазначено, що висновок судів попередніх інстанцій про початок перебігу позовної давності з моменту внесення позичальником останнього платежу на погашення кредитної заборгованості є помилковим. Згідно з вищенаведеним пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки,а не закінченням строку дії договору. Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104 цс16.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно п. 2.1.1.2.11. Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які були додані банком до позовної заяви, картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицевому боці картки, включно. Забороняється використання картки зі строком дії, що сплив.

Відповідно до п. 2.1.1.2.12. вказаних Умов та правил надання банківських послуг, по закінченню строку дії відповідна кредитна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), за зверненням клієнта.

В апеляційній скарзі відповідачем було зазначено, що строк дій перевипущеної кредитної картки - до останнього дня вересня 2014 року

З довідки представника банку також вбачається, що строк дії кредитної картки відповідача було встановлено до останнього дня вересня 2014 року (а.с. 98).

За таких обставин, враховуючи наведене вище правові позиції та висновки Верховного Суду України, Верховного Суду, початок перебігу трирічного строку позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі почався 30 вересня 2014 року, а щодо періодичних платежів - з моменту несплати чергового платежу, зокрема щодо погашення процентів та сплати пені.

До суду з даним позовом позивач звернувся 31 серпня 2017 року, тобто в межах загального строку позовної давності, який дорівнює три роки.

З наведених вище підстав колегія суддів відхиляє аргументи відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності, як підставу для задоволення апеляційної скарги в повному обсязі.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Частиною першою статі 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 549 ЦК України передбачено обов'язок боржника сплатити кредитору неустойку (штраф, пеню) в разі порушення ним зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 7874,60 грн. При цьому, як вбачається з апеляційної скарги відповідача, останній не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення вказаної суми.

Також колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог банку про стягнення заборгованості за процентами в межах строку позовної давності щодо вказаних місячних платежів, а саме за період з 01 вересня 2014 року по 31 липня 2017 року, тобто за три роки, що передували зверненню банку до суду з даним позовом.

Оцінюючи аргументи апеляційної скарги щодо безпідставного підвищення банком процентної ставки за кредитом, колегія суддів керується правовими позиціями, викладеними в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року по справі № 6-1374 цс17, сторонами якої були ПАТ КБ «Приватбанк» та позичальник.

Так, Верховним Судом України було зазначено, що у разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України, банком не надано суду належних та допустимих доказів належного повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, зокрема вручення відповідного листа відповідачу під розписку.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку щодо недоведення банком факту дотримання процедури повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки, та, як наслідок - до висновку про безпідставне збільшення банком процентної ставки.

Враховуючи наведене, колегія суддів стягує проценти за користування кредитом в межах строку позовної давності, за період з 01 вересня 2014 року по 31 липня 2017 року, виходячи із процентної ставки 30 % річних, яка діяла станом на час укладення договору та зазначена в довідці про умови кредитування, підписаній відповідачем.

Період часу з 01 вересня 2014 року по 31 липня 2017 року включає в себе 1064 дня. Таким чином, проценти за вказаний період дорівнюють 6982,15 грн. (7874,60 грн. Х 1064 дня Х 30 % / 360).

Враховуючи наведене, колегія суддів стягує з відповідача на користь банку заборгованість за процентами в розмірі 6982,15 грн.

Частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 2.1.112.6.1. Умов таправил надання банківських послуг, а також Довідкою про умови кредитування, яка містить підпис відповідача, передбачено сплату пені за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі, що дорівнює сумі базової процентної ставки за день та 1 % від заборгованості.

Отже, вимоги банку про стягнення неустойки підлягають задоволенню, з урахуванням строку позовної давності, за період з 01 вересня 2016 року по 31 липня 2017 року.

Враховуючи наведене, клопотання відповідача про зменшення неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та наведені ним на користь такого зменшення аргументи, а також завдання цивільного судочинства, яке згідно ст. 2 ЦПК України полягає в тому числі в справедливому вирішенні справ, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача пеню в загальному розмірі 1000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу (фіксованої частини в розмірі 500,00 грн. та процентної складової в розмірі 4324,70 грн.), то колегія суддів відмовляє у вказаних вимогах з наступних підстав.

Як вбачається з правових позицій, викладених в постановах Верховного суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Враховуючи, що колегією суддів частково задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені, відсутні підстави для стягнення нарахованих банком штрафів за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в розмірі 7874,60 грн., заборгованості за процентами в розмірі 6982,15 грн., заборгованості за пенею в розмірі 1000,00 грн., всього заборгованості в розмірі 15856,75 грн.

Оцінюючи інші доводи та аргументи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів керується наступним.

В апеляційній скарзі відповідач посилався в тому числі на те, що між сторонами не укладено в належній формі кредитний договір, оскільки банком не надано суду доказів отримання ним Пам'ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів, не надано доказів того, які саме умови розумів відповідач під час підписання анкети-заяви. Він не знав умов кредитування, розмір процентних ставок та інші істотні умови договору кредиту. Договірні відносини мають істотний дисбаланс прав та обов'язків на користь банку, про що свідчить та обставина, що сума заборгованості по процентам майже в 10 разів перевищує суму заборгованості за кредитом. Він як споживач повинен бути захищеним від таких зловживань, як односторонні типові контракти. Крім того, він заперечує проти того, що надавав свою згоду на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту. Так, в анкеті-заяві зазначено бажаний розмір кредитного ліміту в сумі 500,00 грн. Йому не було роз'яснено всіх умов договору, в тому числі користування коштами в межах кредитного ліміту в сумі 8000,00 грн. Йому об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні анкети-заяви, він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, банк не надав йому в повному обсязі відомості, необхідні клієнту при укладенні кредитного договору.

Оцінюючи висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо недоведеності факту укладення між сторонами кредитного договору та безпідставного збільшення кредитного ліміту, Верховний Суд зазначив наступне.

У заяві-анкеті зазначено, що позичальник ознайомився з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (СТАНДАРТ), які були надані йому в письмовій формі та підтвердив своїм підписом про надання йому повної інформації щодо умов кредитування у ПАТ КБ «ПриватБанк».

Одночасно з цим суди вважали, що надані позивачем докази у своїй сукупності не доводять позовні вимоги щодо укладення між сторонами кредитного договору від 26 березня 2007 року, виконання позивачем цього договору в частині надання грошових коштів відповідачу, оскільки Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, які подані банком разом з позовом, не підписані відповідачем та не зрозуміло, чи саме вони діяли на час укладення кредитного договору. Посилалися на те, що в заяві-анкеті вказано, що кредит становить 1 763 грн., у той час як банк у позові вказує про встановлення кредитного ліміту в розмірі 27 000 грн., що не узгоджується між собою.

Суди не взяли до уваги надану позивачем виписку по картці НОМЕР_1 за період з 28 березня 2000 по 28 березня 2017 року, яка була подана до суду першої інстанції, оскільки вона не завірена ні підписом відповідальної особи, ні печаткою банку.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У частинах першій-третій статті 633 ЦК України передбачено, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої статті 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Встановивши, що ПАТ КБ «ПриватБанк» надав до суду копію анкети-заяви ОСОБА_2 від 26 березня 2007 року, в якій він погодився з тим, що підписана заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (СТАНДАРТ) та тарифами банку складають між сторонами кредитний договір, підтвердив, що банк ознайомив його з вказаними умовами та надав їх у письмовому вигляді, а також, що банк подав до суду виписку по картковому рахунку, суди не дали цим доказам належної правової оцінки, що є порушенням статей 212-214, 303, 315 ЦПК України.

При цьому, зазначений факт ОСОБА_2 не оспорювався, договір ним частково виконувався (частина перша статті 61 ЦПК України 2004 року), а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Посилання судів в обґрунтування відмови у задоволенні позову на те, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 1 763 грн., а у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» вказано про 27 000 грн., є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції було вказано, що банк керувався пунктами 3.2, 3.3 Умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 3.3 Умов та правил надання банківських послуг. Проте, судами не було досліджено та перевірено правильність доводів позивача.

Вказані вище правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 357/12292/16-ц, сторонами якої були ПАТ КБ «Приватбанк» та позичальник.

Як вбачається з матеріалів даної цивільної справи, відповідач також не заперечував факт підписання ним анкети-заяви, в письмових запереченнях визнав факт часткового виконання ним кредитного договору, вказавши, що остання сплата ним за договором була здійснена 21 червня 2014 року (а.с. 47), в апеляційній скарзі зазначив, що 31 березня 2011 року ним підписано анкету-заяву, в якій зазначений бажаний розмір кредитного ліміту, який він хотів би отримати - 500,00 грн. (а.с. 210).

Пунктом 2.1.1.2.4. Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що підписання даного договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Також згідно п. 2.1.1.2.3. Умов та правил надання банківських послуг, клієнт надає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт надає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Таким чином, укладення кредитного договору між сторонами відбулось згідно чинного законодавства України. Збільшення кредитного ліміту банком проводилось відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, з якими відповідач був ознайомлений, що підтверджується його особистим підписом в анкеті-заяві.

Крім того, колегія суддів враховує, що в разі незгоди відповідача із збільшенням розміру кредитного ліміту, він мав можливість не використовувати зазначений кредитний ліміт в більшому розмірі, проте скористався збільшеним кредитним лімітом, тим самим фактично висловивши свою згоду на таке збільшення.

Також, всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України, відповідачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів введення його в оману при отриманні кредитних послуг та ненадання йому банком в повному обсязі відомостей, необхідних для укладення кредитного договору. Вказані аргументи відповідача спростовуються фактом підписання ним анкети-заяви та змістом вказаного документу, згідно якого відповідач ознайомився та погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє вказані вище аргументи відповідача, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів апеляційну скаргу відповідача задовольняє частково та змінює у відповідній частині судове рішення суду першої інстанції.

Банком під час пред'явлення позову було сплачено судовий збір в розмірі 1600,00 грн., під час подання апеляційної скарги відповідачем сплачений судовий збір в розмірі 1252,50 грн., всього в даній справі сплачений судовий збір в загальному розмірі 2852,50 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів розподіляє судові витрати на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем було пред'явлено позовні вимоги в розмірі 91318,68 грн., колегією суддів задоволені позовні вимоги в розмірі 15856,75 грн. За таких обставин відповідач пропорційно розміру задоволених позовних вимог повинен сплатити судовий збір в розмірі 495,31 грн., позивач - в розмірі 2357,19 грн. Оскільки відповідачем сплачений судовий збір в більшому розмірі, а саме в сумі 1252,50 грн., з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 757,19 грн.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 30 квітня 2018 року - скасувати в частині стягнення суми процентів, пені та комісії і штрафів.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» щодо стягнення процентів, пені та комісії і штрафів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором без номера від 31 березня 2011 року за процентами та пенею в загальному розмірі 7982,15 грн. (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят дві гривні п'ятнадцять копійок), з яких 6982,15 грн. - заборгованість за процентами, 1000,00 грн. - заборгованість за пенею.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення процентів, пені та комісії і штрафів - відмовити.

Рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 30 квітня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором без номера від 31 березня 2011 року за кредитом в розмірі 7874,60 грн. (сім тисяч вісімсот сімдесят чотири гривні шістдесят копійок) - залишити без змін.

Стягнути з публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 757,19 грн. (сімсот п'ятдесят сім гривень дев'ятнадцять копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Постанову складено "29" серпня 2018 року.

Головуючий: А.І. Колтунова

Судді: С.С.Кругова

Н.П.Пилипчук