Постанова № 76118928, 28.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/7367/17 Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.Провадження № 22-ц/780/2878/18 Доповідач у 2 інстанції Іванова І. В.Категорія 23 28.08.2018

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2018 року м. Київ

справа № 369/7367/17

провадження № 22-ц/780/2878/18

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Іванової І.В. (суддя-доповідач), Сліпченка О.І., Приходька К.П.

сторони :

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-7»

відповідач - ОСОБА_4

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року у складі судді Усатого Д.Д., повний текст складений 23.04.2018 року,

встановив:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України: пункт 8) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У липні 2017 року ТОВ «Зараз-7» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, витрат від інфляційних процесів 3% річних та пені мотивуючи тим, що у жовтні 2009 року відповідач ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23.10.2010 року. З березня 2016 року відповідач не виконує свої обов'язки, а саме не оплачує комунальні послуги, чим порушує права позивача на отримання грошових коштів за надання послуги з утримання будинку, споруд, прибудинкової території, а також послуг опалення. Тому остаточно позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_4 заборгованість у сумі 119037,15 грн., в тому числі суму основного боргу за оплату житлово-комунальних послуг в розмірі 90282,21 грн., та додатково нарахованих позивачем на суму основної заборгованості з урахуванням інфляційних збитків (втрат), 3% річних та пені в сумі 28754,95 грн. та судовий збір.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що не погоджується з доводами позивача викладеними у позовній заяві, оскільки період окреслений у позові з якого ТОВ хоче стягнути з нього інфляційні витрати та пеню не відповідають ст. 258 ЦК України, відповідно до якої до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується строк позовної давності у рік. Крім того, вважає що позивач не надав належних доказів надання ним послуг відповідачу та їх використання відповідачем. Тому просив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Зараз-7» відмовити у повному обсязі.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «ЗАРАЗ-7» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у сумі 119 037,15 грн. та судовий збір в розмірі 1785,55 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу мотивуючи тим, що суд при вирішенні питання порушив норми матеріального і процесуального права, невірно застосував норми щодо застосування строків позовної давності щодо обрахування пені, хоча у відзиві на позовну заяву відповідач про це зазначав, однак суд в мотивувальній частині не написав з яких підстав її не застосував, крім того позивачем не доведено факт наявності договірних відносин між сторонами, факт користування послугами відповідачем, довідки що надані позивачем на думку відповідача не підтверджують кількість та якість наданих послуг, оскільки він неодноразово зазначав, що не проживав і не проживає у згаданій вище квартирі, а отже не міг користуватись послугами. Тому просив суд скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Зараз-7» зазначив, що судом прийнято мотивоване, законне рішення, яке відповідає фактичним обставинам справи, нормам законодавства. Враховуючи, не надання відповідачем документів щодо свого права власності на квартиру, а також інших відповідних документів необхідних для укладення договору, письмовий договір укладено не було, проте відповідач фактично користується послугами позивача, тобто фактично перебуває в договірних відносинах, тому в нього виник обов'язок сплачувати кошти за отримані послуги відповідно до встановлених тарифів, які погоджені органом місцевого самоврядування.

Крім того, ТОВ зазначив, що відповідач не подавав жодної заяви про те, що тимчасово не проживає у квартирі яка по документах належить йому, також, враховуючи, що власником квартири відповідач є фактично з 2010 року, однак жодних претензій по наданню послуг до цього часу від нього не поступало, тому просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 119 037,15 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з таких підстав.

Згідно з вимогами ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку і його технічного обладнання та повинні сплачувати свою частку витрат у загальних квартирах на утримання будинку і прибудинкової території пропорційно до займаної площі.

Ст. 625 ЦК України також передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Судом встановлено, що відповідач по справі є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.9-10)

Позивач в період з 01.03.2016 року та на даний час є виконавцем житлово-комунальних послуг в селі Чайки Києво-Святошинського району Київської області та постійно надає зазначені послуги мешканцям будинків по АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням Виконкому Петропавлівсько-Борщагівської сільради від 24 лютого 2016 року.(а.с. 57).

Відповідач не звертався до позивача з будь-якими заявами про відсутність його у квартирі або про інші обставини, що звільняють від обов'язку оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до довідки заборгованість ОСОБА_4 перед ТОВ «Зараз-7» по оплаті комунальних послуг за період з 01.03.2016 по 31.05.2017 року складає 90282, 21 грн., сума інфляційних збитків (втрат), 3% річних та пені за цей період складає 28754,95 грн., що загалом становить 119037,15 грн. (а.с. 30).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Зараз-7» , суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок заборгованості відповідає вимогам закону, відповідачем не спростований, тому з огляду на порушення відповідачем зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з урахуванням інфляції за несвоєчасний розрахунок.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних відповідає зібраним доказам і положенням закону, оскільки відповідач по справі не сплачував обов'язкові платежі в зв'язку з чим утворилась заборгованість.

Так, Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами відсутній письмовий договір про надання житлово-комунальних послуг, проте послуги з централізованого опалення, утримання будинку відповідачу надавалися та останній приймав їх, оскільки в матеріалах справи відсутні акти-претензії або інші дані про повідомлення відповідачем виконавця послуг, в даному випадку позивача щодо неналежної якості послуг або взагалі про їх відсутність.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно із статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 року № 151 затверджено Порядок проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості.

Цей Порядок визначає механізм проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості. Дія цього Порядку поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, предметом діяльності яких є надання послуг і фізичних та юридичних осіб, яким надаються послуги.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку у разі ненадання послуг або надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема, відхилення їх кількісних і якісних показників від нормативних, виконавець проводить перерахунок розміру плати за фактично надані послуги шляхом зменшення розміру плати за надання послуг з урахуванням вимог, наведених у додатку.

Відповідно до пунктів 33-39 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, у разі неналежного надання або ненадання послуг виконавцем споживач повідомляє про це виконавця в усній формі за допомогою телефонного зв'язку чи у письмовій формі за адресами, що зазначені в договорі. Повідомлення споживача незалежно від його форми (усна або письмова) обов'язково реєструється представником виконавця у журналі реєстрації заявок споживачів. Представник виконавця зобов'язаний повідомити споживачеві відомості про особу, яка прийняла повідомлення (прізвище, ім'я та по батькові), реєстраційний номер повідомлення та час його прийняття. У разі незгоди з результатами перевірки кількісних та/або якісних показників надання послуг споживач і виконавець визначають час і дату повторної перевірки, для проведення якої запрошується представник уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представник об'єднання споживачів. За результатами повторної перевірки складається акт про неналежне надання або ненадання послуг, який підписується споживачем (його представником), представником виконавця, представниками уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представником об'єднання споживачів. За результатами перевірки складається акт-претензія про неналежне надання або ненадання послуг (далі акт-претензія), який підписується споживачем та представником виконавця згідно з додатком 2. Акт-претензія складається у двох примірниках по одному для споживача та виконавця. У разі неприбуття представника виконавця в установлений договором строк для проведення перевірки кількісних та/або якісних показників або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії такий акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі.

Судом встановлено, що нарахування за опалення здійснено позивачем згідно з тарифами, погодженими органом місцевого самоврядування.

Із зазначених положень випливає, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено у Законі України «Про житлово-комунальні послуги». Пунктом 10 частини третьої статті 20 цього Закону встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Така ж відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за надання послуг з теплопостачання встановлена у пункті 23 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та пункті 20 Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) вимагати від боржника сплатити гроші за надані послуги.

Отже, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України.

Таким чином, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК, тому до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Разом з тим розрахунок пені проведений позивачем та взятий судом першої інстанції до уваги, не відповідає вимогам ч.2 ст. 258 ЦК України, а саме застосування до стягнення пені строку позовної давності у один рік.

Отже, з урахуванням вимог закону, дати звернення до суду з цим позовом - 11 липня 2017 року та заявлених позовних вимог до 31 травня 2017 року, колегія суддів вважає що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнення пені з урахуванням річного строку позовної давності, а саме відповідно розрахунку наданого позивачем за період з 29.07.2016 року по 31.05.2017 року, підлягає до стягненню пеня у розмірі 17491 грн.

Посилання у скарзі на те, що позивач не надав докази на підтвердження позовних вимог, щодо надання послуг спростовуються матеріалами справи, які містять відповідні накази та бухгалтерські документи.

Інші доводи скарги були оцінені судом першої інстанції та додаткової оцінки не потребують і не спростовують правильність висновків суду та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 7, 369, 374, 376, 381,389 ЦПК України, Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року змінити в частині розміру стягнутої з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зараз-7» (код ЄДРПОУ 40252739, р/р 260020399301 в ПАТ "Банк 3/4», м. Київ, МФО 380645, юридична адреса: 08135, Київська область, Києво-Святошинський район, село Чайки, вул. Лобановського Валерія, будинок 23) заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, визначивши її загальний розмір у сумі 107 414,59 грн., яка складається з суми боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 87 173,59 грн., 3% річних у розмірі 2750 грн. та пені у розмірі 17491 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зараз-7» судові витрати у розмірі 1345 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий : І.В. Іванова

Судді :

Сліпченко О.І.

Приходько К.П.