Рішення № 76118280, 28.08.2018, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/2710/18

РІШЕННЯ

іменем України

"28" серпня 2018 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:

головуючої судді Ротар М.М.,

при секретарі судового засідання Фінько О.П.,

за участю: позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 районного споживчого товариства про визнання незаконним та скасування розпорядження, зміну формулювання причин звільнення

В С Т А Н О В И В:

30 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 районного споживчого товариства, в якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_3 районного споживчого товариства № 11 від 05.07.2018 року. Змінити формулювання причин звільнення з посади головного бухгалтера ОСОБА_3 районного споживчого товариства з «Звільнено за ст..41 п.2 КЗпП України (за недовіру та шахрайство)» на звільнено за власним бажанням (ст..38 ч.3 КЗпП України», змінити дату звільнення з «05.07.2018 року» та «12.07.2018 року».

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 05 травня 2015 року він працював на посаді головного бухгалтера ОСОБА_3 РСТ. 11 червня 2018 року він особисто звернувся до голови правління ОСОБА_3 РСТ з власноручно написаною заявою від 11.06.2018 року, в якій просив надати йому щорічну оплачувану відпустку з 12.06.2018 року, на що отримав усну відмову. За таких обставин 22.06.2018 року вказана заява та заява про виплату йому матеріальної допомоги ним було направлена рекомендованим листом на адресу відповідача. Не отримавши відповіді на вказані заяви, позивач рекомендованим листом 04 липня 2018 року направив відповідачу заяву, в якій просив звільнити його з займаної посади 12.07.2018 року за власним бажанням у зв’язку з порушенням відповідачем трудового законодавства. 05.07.2018 року вказана заява була отримана відповідачем.

11 липня 2018 року на адресу позивача надійшла трудова книжка, яка містила запис від 10.07.2018 року про те, що позивача 05.07.2018 року звільнено за ст..41 п.2 КЗпП України (за недовіру та шахрайство). Вказане розпорядження про його звільнення було винесено відповідачем 05.07.2018 року за №11.

Вважаючи, що вказане розпорядження є неправомірними та порушує його трудові права, оскільки позивач не відносить до категорії осіб, які обслуговують матеріальні цінності, а отже не підлягають звільненню за п.2 ст.41 КЗпП України, а також відсутність в його діях будь яких ознак шахрайства та будь якого іншого порушення трудового законодавства, позивач просив про задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду від 01 серпня 2018 року позовна заява була прийнята та справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, при цьому зазначив, що з власної ініціативи розпорядженням № 14 від 30.07.2018 року розпорядження №11 від 05.07.2018 року було визнане такими, що є недійсним. Та розпорядженням № 14 від 30.07.2018 року позивач ОСОБА_1 був звільнений з роботи з 11.06.2018 року за п.2 ст.41 КЗпП України (за недовіру) та п.4 ст.40 КЗпП України (за прогул) оскільки позивач з 11.06.2018 року був відсутній на робочому місці без поважних причин.

Відповідно до ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.

Вислухавши позивача, представника відповідача, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення заявлених вимог за наступних підстав.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 05 травня 2015 року працював на посаді головного бухгалтера ОСОБА_3 районного споживчого товариства.

Також в судовому засіданні було встановлено, що розпорядженням № 11 від 05.07.2018 року позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади з 05.07.2018 року за п.2 ст.41 КЗпП України (за недовіру та шахрайство). Про що було здійснено запис в трудову книжку 05.07.2018 року. Вказану трудову книжку позивач отримав поштовим відправленням 11 липня 2018 року.

Однак розпорядженням № 14 від 30.07.2018 року відповідач з власної ініциативи визнав недійсним розпорядження № 11 від 05.07.2018 року та звільнив позивача ОСОБА_1 з посади з 11.06.2018 року за ст. 41 п.2 КЗпП України (за недовіру) та п.4 ст.40 КЗпп України (за прогул).

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що ця норма матеріального права не передбачає наявність обвинувального вироку суду як обов'язкової умови для звільнення працівника за викладеною у ній підставою; звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Пункт 28 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.92 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснює, що звільнення з підстав втрати довір'я (п.2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Верховний Суд України у своєму висновку № 6-104цс14 від 24.09.2014 року зазначив наступне. При розгляді справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, суду, крім іншого, необхідно з’ясувати: чи становить виконання операцій, що пов’язані з безпосереднім обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Верховний Суд у своїй постанові від 28.03.2018 року у справі № 296/3031/16-ц зазначив, що для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КзпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл і т.ін.); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, – це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з’ясувати: чи становить виконання операцій, що пов’язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Посада бухгалтера не входить до переліку посад з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпустки), перевезення або застосування в процесі виробництва.

В судовому засіданні позивач зазначив, що він був прийнятий на посаду головного бухгалтера ОСОБА_3 РСТ з 05 травня 2015 року, безпосередньо не обслуговував грошові, товарні цінності, відповідно договори про матеріальну відповідальність не підписував.

Представник відповідача суду не надав доказів що позивач згідно своїх посадових обов'язків безпосередньо обслуговував грошові, товарні або культурні цінності, і його дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Отже його звільнення за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України є неправомірним та розпорядження № 14 від 30.07.2018 року в частині звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України підлягає скасуванню.

Також в судовому засіданні було встановлено, що 04.07.2018 року на адресу відповідача позивач направив заяву, в якій просив звільнити з посади за власним бажанням з 12.07.2018 року. Причиною звільнення вказав порушення з боку відповідача трудового законодавства.

За ч.1 ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідач надав суду докази та пояснення щодо неможливості звільнення позивача з займаної посади за власним бажанням, за ч.1 ст.38 КЗ пП України, оскільки позивач був відсутній на робочому місці починаючи з 11.06.2018 року, що підтверджується відповідними актами та доповідними.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірванні власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В судовому засіданні було встановлено, що 11.06.2018 року на адресу відповідача позивачем була направлена заява, в якій позивач просив надати йому відпустку з 12.06.2018 року на 31 календарних дні. Однак вказана заява не була підписана головою правління, про що позивачу було відомо, про що свідчить доповідна на ім’я голови правління, яка була написана працівником відділу кадрів.

Крім того з актів, які були складені 11.06.2018 року, 12.06.2018 року, 13.06.2018 року вбачається, що головний бухгалтер ОСОБА_3 РСТ ОСОБА_1 був в ці дні відсутній на роботі без поважних причин. Будь яких доказів на підтвердження поважної причини такої відсутності позивач в судовому засіданні не надав.

При цьому суд не приймає до уваги заяву позивача про надання йому відпустки від 11.06.2018 року оскільки самовільне використання відпустки (вихід у відпустку) вважається прогулом без поважної причини. Крім тих випадків, коли працівник має суб’єктивне право на одержання відпустки в точно визначений строк, якщо працівник подав про це відповідно заяву з доказами про необхідність відпустки.

Тому розпорядження № 14 від 30.07.2018 року в частині звільнення позивача за п.4 ст.40 КзПП України з 11.06.2018 року є правомірним.

Відповідно до ст.235 ч.3 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає необхідним визнати звільнення позивача за п.2 ст.41 КЗпП України неправильним і вважає можливим задовольнити вимоги стосовно зміни формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю, а саме: змінити формулювання причин звільнення з «звільнено з посади з 11.06.2018 року за п.2 ст.41 КЗпП України (за недовіру) та п.4 ст.40 КЗпП України (за прогул) на “звільнено з посади з 11.06.2018 року за прогул (п.4 ст.40 КЗпП України).

Ухвалою суду від 01 серпня 2018 року позивачу було відстрочено сплату судового збору до винесення рішення по справі.

Враховуючи, часткове задоволення позовних вимог, суд враховуючи вимоги п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України вважає можливим та обґрунтованим стягнення з позивача на користь держави судовий збір в розмірі 352 грн.40 коп.

Оскільки нормами ЦПК України не передбачено стягнення судового збору на користь держави у разі звільнення позивача від сплати судового збору, то суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89,141,263-265,273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов - задовольнити частково.

Визнати розпорядження № 14 від 30.07.2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади з 11.06.2018 року за п.2 ст.41 КЗпП – неправомірним та скасувати розпорядження в цій частині.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера ОСОБА_3 районного споживчого товариства з «звільнено з роботи з 11.06.2018 року за п.2 ст.41 КЗпП України (винних дiй працiвника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо цi дiї дають пiдстави для втрати довiр'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу) та п.4 ст.40 КЗпП України (прогул) на “звільнено з 11.06.2018 року за прогул» (п.4 ст.40 КЗпП України).

Зобов’язати Вознесенське районне споживче товариство внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1) судовий збір на користь держави в розмірі 352 грн.40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Миколаївської області через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: М.М. Ротар