Рішення № 76117799, 22.08.2018, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4640/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2018 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді Палюх Н.М.

при секретарі Петришин Г.Я.

з участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 міської ради - ОСОБА_3

представника відповідача ПП «Реліквія» - ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6

відповідача ОСОБА_7

представника третьої особи ОСББ «Фурор» - ОСОБА_8

представника третьої особи ЛКП «Сигнівка» - ОСОБА_9

представника третьої особи Управління комунальної власності Департаменту економічної політики ОСОБА_2 міської ради – ОСОБА_10

представника третьої особи Залізничної районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради - ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради, Приватного підприємства «Реліквія», ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_7, треті особи: ОСББ «Фурор», ЛКП «Сигнівка», Управління комунальної власності Департаменту економічної політики ОСОБА_2 міської ради, Залізнична районна адміністрація ОСОБА_2 міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали ОСОБА_2 міської ради та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 04 жовтня 2017 року звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати незаконною та скасувати ухвалу ОСОБА_2 міської ради №2168 від 07.04.2005 року «Про приватизацію об’єкта комунальної власності на вул. Є.Патона, 2» в частині дозволу ТзОВ «Торгова компанія «Інтермаркет» приватизувати способом викупу нежитлові приміщення підвалу площею 689,3 кв.м. на вул. Є.Патона, 2 та витребувати нежитлові приміщення підвалу загальною площею 689,3 кв.м. по вул. Є.Патона, 2 у спільну власність усіх співвласників багатоквартирного будинку №2 вул.Патона у м.Львові.

Свої позовні вимоги мотивую тим, що згідно витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно він є співвласником квартири АДРЕСА_1 (а.с.13 – 14), і на підставі ч.2 ст.382 ЦК України власником допоміжних приміщень цього будинку. Стверджує, що підвал є допоміжним приміщенням будинку, оскільки в ньому знаходяться комунікації, без доступу до яких експлуатація житлового будинку неможлива. Зазначає, що ОСОБА_2 міська рада 07.04.2005 р. прийняла ухвалу №2168 «Про приватизацію об’єкта комунальної власності на вул.Є.Патона, 2», згідно якої дозволено ТзОВ «торгова компанія «Інтермаркет» приватизувати способом викупу нежитлові приміщення підвалу площею 689,3 кв.м. та 1-го поверху площею 749,5 кв.м. на вул.Є.Патона, 2. В подальшому 17.01.2006 р. УКВ ЛМР укладено договір №1347 купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу з ТзОВ «Торгова компанія «Інтермаркет», згідно якого останньому передано у власність нежитлові приміщення першого поверху, позначені у технічному паспорті цифрами з 186 по 209, площею 749,5 кв.м. та нежитлові приміщення підвалу, позначені у технічному паспорті цифрами І по ХХХІХ, площею 689,3 кв.м., що розташовані за адресою: м.Львів, вул.Патона, 2, які належали територіальній громаді м.Львова. Вважає, що ОСОБА_2 міська рада вийшла за межі своїх повноважень. Вказує, що 17.01.2008 р. на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, ТзОВ «ТК «Інтермаркет» продало ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 вищезазначені нежитлові приміщення. 01.02.2008 р. між ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_16 укладено договір про поділ нежитлових приміщень в натурі та припинення спільної часткової власності. 27.05.2008 р. ОСОБА_13, згідно договору купівлі-продажу, відчужено на користь ПП «Реліквія» нежитлові приміщення загальною площею 347,8 кв.м. 05.02.2008 р. ОСОБА_14, згідно договору купівлі-продажу, відчужено на користь ВАТ «Ерсте Банк» нежитлові приміщення площею 550,4 кв.м. , котрі в подальшому, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.06.2014 р., продані у спільну часткову власність ОСОБА_12 та ОСОБА_5 ОСОБА_15 у 2008 р. продано частину приміщень ПП «Реліквія» загальною площею 164,1 кв.м., а решта нежитлових приміщень загальною площею 376,5 кв.м. ОСОБА_17, котрі 03.06.2013 р. отримує у власність ОСОБА_18. Таким чином, на думку позивача, на даний час незаконними власниками нежитлових приміщень підвалу загальною площею 689,3 кв.м. у будинку є ПП «Реліквія» (224,3 кв.м.), ВАТ «Ерсте Банк» (261,6 кв.м.) та ОСОБА_19 (203,4 кв.м.) Позивач стверджує, що про дану ситуацію дізнався лише у 2017 році. Власники нежитлових приміщень підвалу не впускають позивача для зняття показників лічильників, перевірки відповідності комунікацій. Вважає, що приміщення підвалу загальною площею 689,3 кв.м. у будинку №2 по вул.Патона у м.Львові є допоміжними приміщеннями, тобто майном загального користування всіх мешканців будинку, а відтак ОСОБА_2 міська рада не мала права передавати у власність дані нежитлові приміщення поза волею співвласників,, чим порушено його право власності, що стало причиною звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, покликаючись на мотиви такого, надав пояснення аналогічні наведеним у позовній заяві та додатково пояснив, що раніше мешканці 8-12 під’їздів будинку не мали підвалів, однак мали доступ до підвального приміщення, в якому знаходяться лічильник теплової енергії та комунікацій будинку. ПП «Реліквія», придбавши нежитлові приміщення, замурувало прохід до своєї частини підвалу, де знаходять лічильник теплової енергії та водозапірні крани, і не впускає працівників ОСББ «Фурор» туди. Відтак, мешканцям будинку нараховується плата за теплоенергію без врахування показників загальнобудинкового лічильника теплової енергії, вони не мають змоги перевірити стан комунікацій, а також перекрити воду у будинку, у зв»язку з чим і виник даний спір. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача - ОСОБА_2 міської ради позову не визнав, надав пояснення аналогічні наведеним у запереченні на позов, та зазначив, що згідно рішення Залізничного райвиконкому м.Львова № 109 від 10.03.1987 року будинок на вул.Патона, 2 у м.Львові належить територіальній громаді м.Львова в особі ОСОБА_2 міської ради. Приміщення 1-го поверху та підвалу загальною площею 1438,8 м.кв. в цьому будинку мали і мають статус нежитлових і не можуть бути допоміжними, відповідно позивач, як власник квартири в цьому будинку, не був і на даний час не являється власником цих приміщень, а отже його права і законні інтереси внаслідок відчуження приміщень жодним чином не порушені. Крім цього, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що в спірних приміщеннях наявні інженерні комунікації будинку і технічні пристрої. На підставі ч.4 ст.267 ЦК України просить суд застосувати строк позовної давності. Просить в позові відмовити.

Представник відповідача – ПП «Реліквія» проти позову заперечив, надав пояснення аналогічні наведеним у запереченні проти позову від 13.11.2017 р. та поясненнях від 06.06.2018 р., та додатково пояснив, що спірні нежитлові приміщення були запроектовані ще за СРСР як цілісний майновий комплекс магазину і з наявних у справі договорів та технічної документації вбачається, що спірні приміщення значяться як нежитлові, котрі завжди використовувались в якості магазину. Отже, в даних нежитлових приміщеннях завжди знаходились та діяли об'єкти торгівлі Зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року у справі № 1-2/2004, на яке посилаться позивач, тлумачить право власників квартир багатоповерхового будинку на допоміжні приміщення, а не на нежилі. Нежилі приміщення є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин. Знаходження певних приміщень в підвалах, цокольних поверхах не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх до допоміжних приміщень, які підлягають приватизації разом з приватизацією квартир. Зазначив, що спірні приміщення, як нежитлові приміщення, належали територіальній громаді м.Львова і були передані у власність ТзОВ «ТК «Інтермаркет» і в подальшому ПП «Реліквія» на законних підставах. Між тим, позивачем не надано будь-яких доказів того, що в спірних приміщеннях наявні інженерні комунікації будинку чи технічні пристрої. . З огляду на вищезазначені факти, стверджує, що спірні приміщення, розташовані в підвалі будинку на вул.Є.Патона, 2 у м.Львові, мають статус нежитлових, а відтак не є приміщенням загального користування (допоміжними) і право спільної сумісної власності у сенсі ч.2 ст.382 ЦК України та п.2 ст.10 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» на ці приміщення не виникли у позивача. Вважає позовні вимоги безпідставними і такими, що до задоволення не підлягають. Крім того, на підставі ч.4 ст.267 ЦК України просить застосувати строк позовної давності. Просить в позові відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6 проти позову заперечив, надав пояснення аналогічні наведеним у відзиві та додатково зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_20 04.06.2014 р. ОСОБА_5 набула у спільну часткову власність (розмір ?) нежитлові приміщення загальною площею 550,4 кв.м., що знаходяться за адресою м.Львів, вул. Патона Є., 2, ОСОБА_5 набуто у власність на підставі договору купівлі-продажу нежитлові приміщення, що передбачає оплатність такого правочину, а відтак відсутні підстав для витребування майна у неї, у зв’язку із презумпцією правомірності правочину, а також необґрунтованість покликання позивача на ст.387 ЦК України, як підставу позовних вимог. Стверджує про відсутність підстав для витребування майна на підставі ст.388 ЦК України. Зазначає, що позивач не довів та не надав жодних доказів того, що він є власником оспорюваного майна або ж уповноважений діяти в інтересах власника (власників) такого майна у відповідності до ст.258, 368, 369 ЦК України. Вважає позовні вимоги безпідставними і такими, що до задоволення не підлягають. Крім того, на підставі ч.4 ст.267 ЦК України просить застосувати строк позовної давності.

Відповідачка ОСОБА_19 позову не визнала та зазначила, що вона придбала нежитлові приміщення першого поверху та підвалу у будинку №2 по вул.Є.Патона, у м.Львові. Спірні нежитлові приміщення підвалу не є допоміжними приміщеннями будинку, а тому позовні вимоги ОСОБА_21 вважає безпідставними. Просить в позові відмовити.

Відповідачка ОСОБА_12 в судове засідання не з’явилася, хоча належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи, причини неявки не повідомила і суд вважає за можливе розглянути справу без її участі на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи - Управління комунальної власності Департаменту економічної політики ОСОБА_2 міської ради проти позову заперечила та зазначила, що спірні нежитлові приміщення першого поверху та підвалу будинку по вул.Патона, 2 у м.Львові перебували у власності територіальної громади м.Львова. Ухвалою ОСОБА_2 міської ради від 07.04.2005 року №2168 „Про приватизацію об”єкта комунальної власності на вул.Є.Патона, 2” дозволено ТзОВ „Торгова компанія „Інтермаркет” приватизувати способом викупу нежитлові приміщення підвалу площею 689,3 кв.м. та першого поверху площею 79, 5 кв.м. на вул.Є.Патона, 2 у м.Львові. Дані нежилові приміщення, на підставі договору купівлі-продажу не житлових приміщень способом викупу від 17.01.2006 року, укладеного між Управлінням комунального майна ОСОБА_2 міської ради та ТзОВ „Торгова компанія „Інтермаркет”, перейши у власність ТзОВ „Торгова компанія „Інтермаркет”. Вважає, що відсутні правові підстави для визнання незаконною та скасування ухвали ОСОБА_2 міської ради від 07.04.2005 року №2168 в частині дозволу ТзОВ „Торгова компанія „Інтермаркет” приватизувати способом викупу нежитлові приміщення підвалу площею 689,3 кв.м. Просить в позові відмовити.

Представник третьої особи – ОСББ „Фурор” позов підтримала, надала пояснення аналогічні наведеним у поясненнях від 12.08.2018 року, та доповнила, що раніше мешканці 8-12 під’їздів будинку не мали підвалів, однак мали доступ до підвального приміщення, в якому знаходяться лічильник теплової енергії та комунікацій будинку. ПП «Реліквія», придбавши нежитлові приміщення, замурували прохід до своєї частини підвалу, де знаходять лічильник теплової енергії та водонапірні крани, і не впускає працівників ОСББ «Фурор» туди. Відтак мешканцям будинку нараховується плата за теплоенергію без врахування показників загальнобудинкового лічильника теплової енергії, вони не мають змоги перевірити стан комунікацій, а також перекрити воду у будинку, у зв»язку з чим і виник даний спір. Між тим, спірні не житлові приміщення є допоміжним приміщеннями будинку, а відтак ОСОБА_2 міська рада не мала права передавати їх у власністьТзОВ „ Торгова компанія „Інтермаркет” шляхом викупу. Просить позов задовольнити.

Представники третіх осіб - Залізничної районної адміністрації ОСОБА_2 міської ради та ЛКП «Сяйво» в судовому засіданні зазначили, що вирішення даного спору відносять на розсуд суду та просять прийняти по справі законне рішення.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши забрані по справі докази, оглянувши матеріали інвентаризаційної справи на будинок №2 по вул.Патона у м.Львові, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як вбачається із роз'яснень, даних в п.11 Постанови Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Зі змісту ст.12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Положеннями ч.1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених не вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач є співвласником квартири № 177 на вул.Є.Патона, 2 у м.Львові на підставі відоцтва про право на спадщину, Р№3-752 від 22.06.2009 р., посвідченого Другою ОСОБА_2 держнотконторою (т.1 а.с.13 – 14).

Житловий будинок № 2 на вул.Є.Патона у м.Львові перебував у комунальній власності територіальної громади м.Львова в особі ОСОБА_2 міської ради на підставі рішення Залізничного райвиконкому м.Львова №109 від 10.03.1987 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим ЛОДК БТІ та ЕО №1670575 від 08.10.2003 р. (т.2 а.с.18 – 19). Таким чином, розташовані в даному житловому будинку нежитлові приміщення були об'єктами права комунальної власності територіальної громади м.Львова.

З пояснень позивача, представника ОСББ „Фурор” та матеріалів справи встановлено, що мешканці 8-12 під’їздів будинку по вул.Патона, 2 у м.Львові раніше мали доступ до підвального приміщення, в якому знаходяться лічильник теплової енергії та комунікацій будинку. ПП «Реліквія», придбавши нежитлові приміщення, замурувало прохід до своєї частини підвалу, де знаходять лічильник теплової енергії та водозапірні крани і не впускає представників ОСББ «Фурор» туди. Відтак, мешканцям будинку нараховується плата за теплоенергію без врахування показників загальнобудинкового лічильника теплової енергії, вони не мають змоги перевірити стан комунікацій, а також перекрити воду у будинку, у зв»язку з чим і виник даний спір.

Згідно із ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад є виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, серед яких і управління об'єктами житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на житловий фонд, нежитлові приміщення, інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Однією з підстав набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою (п.2 ст.60 Закону).

Відповідно до п.5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Ці правомочності відносяться до виняткової компетенції органів місцевого самоврядування.

За змістом пункту 2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення (кладовки, сараї та ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

За приписами ч.2 ст.382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно офіціального тлумачення, що дане в рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 року у справі за конституційним зверненням громадян про офіційне тлумачення положень п.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.

Так, багатоквартирні житлові будинки мають житлові приміщення, приміщення загального користування (допоміжні) та нежилі приміщення. Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир ставали одночасно і співвласниками допоміжних приміщень будинку (п.2 ст.10 Закону). Нежилі приміщення житлового фонду при приватизації об'єктом приватизації не були, оскільки підлягали передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (п.9 ст.8 Закону).

Як вбачається із Договору №1347 купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 17.01.2006 р., укладеного між Управлінням комунального майна ОСОБА_2 міської ради та ТзОВ «Торгова компанія «ІНТЕРМАРКЕТ», посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_22 за Р.№71 (а.с. 16), та ОСОБА_6 приймання-передачі від 13.02.2006 р., спірні нежитлові приміщення на момент укладення даного Договору належали територіальній громаді м.Львова в особі ОСОБА_2 міської ради на підставі рішення №109 Залізничної районної ради м.Львова від 10.03.1987 р., право власності зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 2949952, що підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, виданим ЛОДК БТІ та ЕО 08.10.2003 р. за №1670575. Згідно даного договору ТзОВ «ТК «ІНТЕРМАРКЕТ» передано у власність нежитлові приміщення першого поверху площею 749,5 кв.м. та нежитлові приміщення підвалу площею 689,3 кв.м., що розташовані за адресою: м.Львів, вул.Патона, 2, які належали територіальній громаді м.Львова.

При цьому даний договір (а.с.16) укладений на підставі оскаржуваної ухвали ОСОБА_2 міської ради №2168 від 07.04.2005 р. «Про приватизацію об'єкта комунальної власності на вул.Є.Патона, 2» (а.с.15), згідно п.1 якої дозволено ТзОВ «ТК «Інтермаркет» приватизувати способом викупу нежитлові приміщення підвалу площею 689,3 кв.м. та 1-го поверху площею 749,5 кв.м. на вул.Є.Патона, 2 у порядку, встановленому чинним законодавством. На виконання п.2 даної ухвали, згідно ухвали ОСОБА_2 міської ради №2719 від 20.10.2005 р. «Про встановлення ціни продажу об'єктів комунальної власності» було вставновлено ціну продажу об'єктів комунальної власності згідно з додатком. Вказана ухвала ОСОБА_2 міської ради прийнята на підставі ухвали ОСОБА_2 міської ради №2025 від 11.01.2005 р. «Про Програму приватизації майна комунальної власності м.Львова на 2005 – 2006 роки» (т.1 а.с.164 - 174).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10205288 від 27.03.2006 року (інвентаризаційна справа а.с. 148) за ТзОВ «ТК «Інтермаркет» 13.03.2006 р. було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення першого поверху 186-209 площею 749,5 кв.м. та нежитлові приміщення підвалу І – ХХХІХ площею 689,3 кв.м.

17.01.2008 р. на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень за р.№74, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_23 (т.1 а.с.18 - 23), ТзОВ «ТК «Інтермаркет» продало ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 вищезазначені нежитлові приміщення.

01.02.2008 р. між ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_16 укладено договір про поділ нежитлових приміщень в натурі та припинення спільної часткової власності за р.№294, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_23 (т.1 а.с.24). Відповідно до умов даного договору ОСОБА_14 набув право власності на окремий індивідуально визначений об’єкт нерухомості – нежитлові приміщення загальною площею 550,4 кв.м., ОСОБА_13 - нежитлові приміщення загальною площею 347,8 кв.м., нежитлові приміщення загальною площею 550,4 кв.м., ОСОБА_15 - нежитлові приміщення загальною площею 540,6 кв.м., що знаходяться за адресою м.Львів, вул.Патона, 2.

05.02.2008 р. ОСОБА_14 згідно Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень р.№34, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_24, відчужено на користь ВАТ «Ерсте Банк» нежитлові приміщення загальною площею 550,4 кв.м. (т.1 а.с.27). В подальшому дані приміщення на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна р.№2024 від 04.06.2014 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_20, передані у спільну часткову власність ОСОБА_12 та ОСОБА_5

27.05.2008 р. ОСОБА_13, згідно договору купівлі-продажу приміщення р.№727 посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_25, відчужено на користь ПП «Реліквія» нежитлові приміщення загальною площею 347,8 кв.м. (т.1 а.с.28 -29, 31). 27.05.2008 р. ОСОБА_15, згідно договору купівлі-продажу приміщення р.№731 посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_25, відчужено частину приміщень на користь ПП «Реліквія» загальною площею 164,1 кв.м., а решта нежитлових приміщень загальною площею 376,5 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу р.№2555 від 15.07.2008 р., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_26, відчужено на користь ОСОБА_17 (т.1 а.с.37), котрі 03.06.2013 р. на підставі договору купівлі-продажу за р.№712, посвідченого приватний нотаріус ОСОБА_2 міського нотаріального округу ОСОБА_27, отримала у власність ОСОБА_18 (т.1 а.с.35).

Суду не представлено позивачем належних і допустимих доказів того, що в спірних приміщеннях наявні інженерні комунікації будинку і технічні пристрої. Крім того, як вбачається із заяви про відсутність схем інженерного обладнання від 23.01.2017 р. (т.2 а.с.3), в ОСББ «Фурор» відсутні будь-які дані про схеми розташування інженерних мереж в спірному будинку.

З огляду на вищезазначені факти та норми права, суд вважає що спірні приміщення, площею 689,3 кв.м, розташовані в підвалі будинку на вул.Патона, 2 у м.Львові, мають статус нежитлових, відтак не є приміщенням загального користування і право спільної сумісної власності у сенсі ч.2 ст.382 ЦК України та п.2 ст.10 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» на ці приміщення не виникли у позивача.

Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року у справі № 1-2/2004, на яке послався позивач, тлумачить право власників квартир багатоповерхового будинку на допоміжні приміщення, а не на нежилі. Допоміжні приміщення, поняття яких визначено в Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Нежилі приміщення в багатоквартирному житловому будинку таку функцію не виконують. Нежилі приміщення є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин. Крім того, слід зазначити, що знаходження певних приміщень в підвалах, цокольних поверхах не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх до допоміжних приміщень, які підлягають приватизації разом з приватизацією квартир.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку. визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Визначення поняття допоміжні приміщення надано у ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»: це - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об'єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо).

Крім того, згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин. Тобто в різних випадках одне і те ж приміщення може відноситись до житлового фонду і мати статус допоміжного або бути самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, у зв'язку з чим в результаті приватизації квартир їх мешканцями право власності останніх на такі приміщення не виникає.

Частиною 4 ст. 4 ЖК УРСР визначено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання.

Як вбачається із матеріалів інвентарної справи на будинок №2 по вул. Патона у м.Львові, спірні нежитлові приміщення використовувались як приміщення об'єктів торгівлі, зокрема, так знаходились магазин «Росинка-2» (а.с.45 - 51 Інвентарної справи БТІ), загальною площею 1454 м.кв. у 1980 – 1999 р.; ТзОВ «Одяг» (а.с. 63 – 78 Інвентарної справи); ТзОВ «Інтермаркет» (а.с.95, 96, 101 Інвентарної справи);

Крім цього, позивач у поданому позові стверджує, що підставою для звернення до суду з відповідним позовом є порушення його майнових прав, оскільки він вважає себе співвласником спірного майна, що на даний час перебуває у власності відповідачів.

Однак, всупереч положенням ст.ст.12, 81 ЦПК України позивач не надав суду доказів, які вказують про те, що дане майно йому належить на праві спільної сумісної власності, жодним чином не обґрунтував свого висновку, а матеріали справи не містять доказів, що це майно належить йому на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

У ч. ч. 1,2 ст. 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Судом встановлено, що позов пред'явлено одним із співласників однієї квартири у житловому будинку №2 по вул.Патона у м.Львові. При цьому позивачем заявлено вимогу про витребування нежитлових (допоміжних) приміщень підвалу у спільну власність усіх співвласників багатоквартирного будинку. Проте позивач не зазначив інших співвласників квартир чи квартиронаймачів у цьому будинку, а вказав, що їхні права порушуються, проте повноважень представляти їх інтереси не надав, а згідно ст.ст.358, 368, 369 ЦК України співвласники володіють і користуються майном лише за домовленістю між собою.

Стосовно клопотань відповідачів у справі про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне. Відповідно до абзацу 3 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім

випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. З матеріалів справи вбачається, що позивачем у справі пропущено трирічний строк звернення до суду, однак, оскільки суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог, наслідки спливу строку позовної давності судом не застосовуються.

З таких обставин суд вважає, що спірні приміщення, як нежитлові приміщення, належали територіальній громаді м.Львова і були передані у власність ТзОВ «ТК «ІНТЕРМАРКЕТ» і в подальшому відповідачам у справі на законних підставах. Оскаржувана позивачем ухвала ОСОБА_2 міської ради №2168 від 07.04.2005 р. прийнята органом місцевого самоврядування в межах наданих законодавством повноважень та на виконання вимог ухвал ОСОБА_2 міської ради №2719 від 20.10.2005 р. та №2025 від 11.01.2005 р., котрі є чинними.

Згідно із ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено підставність та обґрунтованість своїх позовних вимог, а відтак, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Разом з тим, позивач не позбавлений права звернутися до суду на загальних підставах з позовом відповідно до правовідносин, які виникли між сторонами.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 89, 263-265 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради, Приватного підприємства «Реліквія», ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_7, треті особи: ОСББ «Фурор», ЛКП «Сигнівка», Управління комунальної власності Департаменту економічної політики ОСОБА_2 міської ради, Залізнична районна адміністрація ОСОБА_2 міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали ОСОБА_2 міської ради та витребування майна з чужого незаконного володіння – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.08.2018 року.

Суддя: